Постанова 4804 № 227/4977/19

Єдиний унікальний номер 227/4977/19 Номер провадження 22-ц/804/417/21 Єдиний унікальний номер 227/4977/19 Номер провадження 22-ц/804/417/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Азевича В.Б. Кішкіної І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Бахмут апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Корнєєва В.В.) В С Т А Н О В И В: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Просило суд стягнути з відповідача суму заборгованості в загальному розмірі 105237,67 за кредитним договором №б/н від 25.11.2015 року, яка складається з наступного: - 73349,95 заборгованість за тілом кредиту, - 22979,91 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту, - 3420,30 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, - 500 грн. штраф (фіксована частини), - 4987,51 грн., штраф (процентна часина), а також судовий збір у розмірі 1921 грн. Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 листопада 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 25.11.2015 року станом на 15.07.2019 року в розмірі 23570 гривень 00 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 430 гривень 24 копійки. Із вказаним рішенням суду не погодилась представника АТ КБ «ПриватБанк» Крилова О.Л., та подала апеляційну скаргу, вважає, що воно є незаконним, ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. В обґрунтування доводів скарги вказує, що відповідачем 25.11.2015 року була підписана анкета-заява, згідно якої він погодився та приєднався до запропонованих Банком Умов та правил надання банківських послуг. Наголошує на тому, що відповідач активно почав користувався кредитними коштами з 07.02.2018 року, частково погашаючи заборгованість, сплачуючи банку грошові кошти в різних сумах. Вказує на те, що відповідно до розрахунку та рахунок кредитних коштів (понад встановлений розмір ліміту) сплачувався кредит за послугою «Миттєва розстрочка», що призвело до збільшення боргу за тілом кредиту в розмірі 73347,95 грн. заборгованість за тілом кредиту, 22979,91 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, та пояснює розмір заборгованості за тілом кредиту. Розмір боргу, стягнути судом першої інстанції з відповідача за тілом в розмірі 23570,00 грн. не відповідає дійсній заборгованості та спростовується наданими доказами. 07.02.2018 року відповідачем було підписано Паспорт споживчого кредиту, тобто сторонами додатково письмово було погоджено усі істотні умови кредитування та відповідно, розрахунок заборгованості здійснено банком на підставі узгоджених сторонами умов кредитування. Після ознайомлення з умовами кредитування, саме з 07.02.2018 року відповідач почав користуватися кредитними коштами, про що зазначено в розрахунку заборгованості та виписки по картковому рахунку. Звертає увагу суду, що розмір відсотків за користування кредитом зазначений в розрахунку заборгованості і становить від суми неповернутого в строк кредиту зазначений в розрахунку заборгованості (3,6% на місяць), розмір заборгованості за відсотками за період з 07.02.2018 року по 15.07.2019 року становить 3420,30 грн. Також позивач просив залучити в якості доказу копію Паспорту Кредиту від 07.02.2018 року, підписаного відповідачем, Зазначений доказ не був наданий до місцевого суду в зв`язку з розшуком в архівах банку. Представник банку ОСОБА_2 просила рішення Добропілського міськрайонного суду Донецької області від 09 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Від ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить, 105237,67 гривень, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (2270 х 100= 227 000), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 25.11.2015 року ОСОБА_1 дійсно підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с. 8), але зі змісту цієї анкети-заяви не вбачається про те, що сторонами кредитного договору були погоджені всі суттєві умови договору, а саме : процентну ставку за користування кредитом, порядок її зміни, застосування підвищуючих коефіцієнтів до процентної ставки, термін дії кредиту, порядок його повернення, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Також з матеріалів справи вбачається, що старт карткового рахунку № НОМЕР_1 , по якому проводилося кредитування відповідача відбувся 07.02.2018 року та в той же день відповідачу встановлено кредитний ліміт в розмірі 8000 гривень, після цього, в той же день 07.02.2018 року відповідачу було підвищено кредитний ліміт до 19000,00 грн. Після цього кредитний ліміт було підвищено банком 25.03.2018 року до 21000 грн., а 09.04.2018 року кредитний ліміт було встановлено в розмірі 23570,00 грн. і того ж дня кредитний ліміт було знижено до 23000,00 грн., 29.09.2018 року знижено до 0,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с. 90 зв.). Частково задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем було визнано факт користування грошовими коштами рамках встановленого банку кредитного ліміту. Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» договір б/н від 25.11.2015 року (анкета заява) та отримав кредит у вигляді кредитного ліміту на картку в розмірі 23570,00 грн. Проценти за користування кредитом, в анкеті-заяві не встановлені. (а.с.8). Старт карткового рахунку № НОМЕР_1 , по якому проводилося кредитування відповідача відбувся 07.02.2018 року та в той же день відповідачу встановлено кредитний ліміт в розмірі 8000 гривень, після цього, в той же день 07.02.2018 року відповідачу було підвищено кредитний ліміт до 19000,00 грн. Після цього кредитний ліміт було підвищено банком 25.03.2018 року до 21000грн., а 09.04.2018 року кредитний ліміт було встановлено в розмірі 23570,00 грн., і того ж дня кредитний ліміт було знижено до 23000,00 грн., 29.09.2018 року знижено до 0,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с.90). Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач надав до суду першої інстанції заяву в якій частково визнав позовні вимоги Банку, а саме: кредитний ліміт в сумі 23570 грн. та зазначив, що з позивачем було погоджено відсоткову ставку у розмірі 3,6% за користування кредитом (а.с.166). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору відсотки за користування кредитними коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У Заяві позичальника від 25 листопада 2015 року відсутні умови договору про встановлення відсоткової ставки за користування кредитними коштами, проте зважаючи на визнання самим відповідачем відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 3,6% (а.с. 166) апеляційний суд вважає, що вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості по нарахованим відсоткам у розмірі 3420,30 грн. підлягає задоволенню. З банківської виписки по рахунку, яка є первинним документу відповідно до Переліку типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5, доданого позивачем до позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 отримав та користувався кредитною картою № НОМЕР_1 та іншими картами, які перевипускалися за його заявами, здійснювала операції щодо наданих їй кредитних коштів, часткове погашення заборгованості за кредитним договором, тощо, що свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин у сфері кредитування. Ці обставини під час розгляду справи відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані. Надані у справі докази свідчать, що 25 листопада 2015 року подав анкету-заяву про видачу кредиту, в якій початковий кредитний ліміт не зазначено. В обґрунтування заявлених позовних вимог щодо стягнення тіла кредиту у розмірі 73349,95 грн. та заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 22979,91 грн., банк послався на довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформлену на ім`я ОСОБА_1 за якою початковий кредитний ліміт на картковому рахунку № НОМЕР_1 встановлений 07.02.2008 року у розмірі 8000 грн., який в подальшому за період з лютого 2018 року по вересень 2018 року неодноразово змінювався у сторону збільшення, а саме, останній раз зміна кредитного ліміту в сторону збільшення відбулось 09 квітня 2018 року до 23570 грн., після того ліміт було зменшено, 09 квітня 2018 року до 23000,00 грн., 29 вересня 2018 року до 0,00 грн. Разом з тим, виписки по банківському рахунку свідчить, що максимальна сума кредитного ліміту зарахована на картковий рахунок відповідача становила 23570. 00 грн. (09 квітня 2018 року), що до речі й було визнано відповідачем Відомостей про збільшення кредитного ліміту зазначена виписка не містить. Посилання банку на те, що перевищення кредитного ліміту відбулося через користування відповідачем послугою «Миттєва розстрочка», можливість підключення до якого передбачено Умовами та Правилами надання банківських послуг, колегія суддів оцінює критично, оскільки доказів укладення додаткових угод, які б передбачали погашення заборгованості за допомогою послуги по сервісу «Миттєва розстрочка», між позивачем та відповідачем до договору від 25 листопада 2015 року матеріали справи не містять, як і не містять згоди позичальника на підключення її до цієї послуги. Наведені обставини свідчать, що суд першої інстанції належним чином дослідив наданий розрахунок позивача та обґрунтовано відмовив в задоволенні безпідставно нарахованого заборгованості за тілом кредиту в частині, яка перевищує 23570 грн. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору. Звертаючись в суд з позовом про стягнення з ОСОБА_1 штрафу (фіксована частина 500 грн., 4987,51 штраф (процентна складова) Банк посилався на те, що кредитним договором передбачена відповідальність боржника за неналежне виконання грошового зобов`язання за кредитним договором. Відповідно до ст. 2 Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14.04.2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку де проводилась антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Національний банк України своїми листами від 13 жовтня 2014 року № 47-411/58939 та 5.11.2014 року № 18-112/64483 наголошував банкам України про неухильне дотримання вимог Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2.09.2014 року щодо не нарахування пені та штрафів за договорами кредиту під час антитерористичної операції. Як проголошено в ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи. Згідно матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.45). Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року № 1275-р місто Добропілля (смт. Святогорівка) відноситься до населеного пункту, на території якого здійснювалася антитерористична операція. Отже, враховуючи те, що відповідач є громадянином України, яка зареєстрована та постійно проживає в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, на підставі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», вона має бути звільнена від сплати штрафних санкцій. Тому Банк безпідставно нарахував і вимагає сплати ОСОБА_1 штрафів за кредитним договором. З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові з підстав його недоведеності. На підставі вищезазначеного апеляційний суд приходить до висновку, що рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 листопада 2020 року в частині відмови в задоволенні стягнення відсотків підлягає скасуванню, через порушенням судом норм матеріального права, а позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» частковому задоволенню. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме: позовні вимоги задоволено в сумі 26990,30 грн., що складає 25,64% (26990,30 х 100): 105237,67 від заявлених позивачем вимог, тому понесені витрати підлягають стягненню з відповідача у сумі 492,73 грн. грн. (2881,50 х 25,64% також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених позовних вимог, що складає 738,81 гривень, а всього на загальну суму 1231,54 гривень. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 141,390 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 листопада 2020 року в частині відмови в стягненні заборгованості за нарахованими відсотками та стягнення судового збору скасувати. Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за нарахованими відсотками задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д,, код ЄДРПОУ - 14360570) заборгованість за нарахованими відсотками у сумі 3420 (три тисячі чотириста двадцять) гривень 30 копійок. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ - 14360570) відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1231 (одна тисяча двісті тридцять одна) гривня 54 копійки. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 11 лютого 2021 року. Судді: О.В. Халаджи В.Б. Азевич І.В. Кішкіна