Постанова 4804 № 227/1854/20

Єдиний унікальний номер 227/1854/20 Номер провадження 22-ц/804/384/21 Головуючий у 1 інстанції Назаренко Г.В. Єдиний унікальний номер 227/1854/20 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/384/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 лютого 2021 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Космачевської Т.В., Мальованого Ю.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2020 року цивільну справу № 227/1854/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою (головуючий у 1 інстанції суддя Назаренко Г.В., повний текст рішення складено 26 жовтня 2020 року), В С Т А Н О В И В : У травні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 19 листопада 2019 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Daewoo-Espero, державний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Фрунзе у м.Добропіллі, здійснив наїзд на неї під час переходу проїжджої частини по пішохідному переходу внаслідок чого їй були заподіяні легкі тілесні ушкодження. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди були пошкодженні її особисті речі (мобільний телефон Prestidio вартістю 1699 грн та пуховик фірми GIASNA вартістю 5400 грн) чим завдано матеріальну шкоду. Також їй була завдана моральна шкода, яка полягає у спричиненому фізичному болі і моральних стражданнях, яких вона зазнала, оскільки тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні, потребувала стороннього нагляду, певний час відчувала фізичний біль, душевні страждання та хвилювання, внаслідок чого значно змінився звичайний уклад її життя, порушився сон. З урахуванням наведеного просила стягнути з відповідача на її користь у відшкодування матеріальної шкоди 7099 грн та на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2020 року позов було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15000 грн. у відшкодуванні моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено та вирішено питання про судові витрати. Не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду в частині стягнення з нього моральної шкоди скасувати та відмовити у задоволенні цих вимог. В обґрунтування доводів зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання ним моральної шкоди; не доведено виникнення у неї негативних переживань, не підтверджено перебування її у стані стресу, зміни укладу життя, тощо. Щодо негативних наслідків для здоров`я, не зазначено, які саме проблеми зі здоров`ям є у позивача. Крім того, наданий позивачем епікриз не містить підпису та печатки лікаря. Також незрозуміло, як суд враховував вимоги розумності та справедливості при оцінці моральної шкоди. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Оскільки апеляційним судом не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі та зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується трудових відносин, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд якої відповідно до п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Позивачем рішення суду в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, не оскаржується. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права. Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167 ЦК України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Порядок відшкодування шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки врегульовано положеннями ст.. ст. 1187, 1188 ЦК України. Згідно із ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, 19 листопада 2019 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Daewoo-Espero, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Фрунзе у м. Добропіллі, при повороті праворуч, виїжджаючи з вулиці Фрунзе на проспект Перемоги, здійснив наїзд на ОСОБА_2 , яка переходила проїжджу частину по пішохідному переходу. В результаті ДТП пішохід ОСОБА_2 отримала легкі тілесні ушкодження. Постановою слідчого СВ Добропільського ВП Покровського ВП ГУНП в Донецькій області лейтенанта поліції Румянцева В.В. від 9 лютого 2020 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019050230001648 від 18.12.2019 року було закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України. В обґрунтування висновків слідчим покладено те, що тілесні ушкодження завдані ОСОБА_2 відповідно до висновку СМЕ №133 від 18.12.2019 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, тоді як частина 1 ст. 286 КК України передбачає відповідальність за спричинення потерпілому тілесних ушкоджень середньої ступені тяжкості. Постановою судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 6 березня 2020 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП було закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування висновків суду покладено те, що положеннями статті 124 КУпАП не передбачено адміністративної відповідальності за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження та суд не має права самостійно змінювати зазначену в протоколі фабулу адміністративного правопорушення чи кваліфікацію дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Згідно епікризу історії хвороби № 6241 ОСОБА_2 перебувала на лікуванні в травматологічному відділенні КНП «Добропільська ЛІЛ» з 19 листопада 2019 року по 9 грудня 2019 року з діагнозом ЗЧМТ, струс головного мозку, забиття потиличної ділянки, підборіддя, забій, садна лівого ліктьового суглобу, лівого тазостегнового суглобу. Поступила у відділення зі скаргами на головний біль, біль в ділянці лівого ліктьового, тазостегнового суглобів, наявність забоїв. З анамнезу хвороби вбачається, що 19 листопада 2019 року, будучи пішоходом, була збита автомобілем. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами. За таких обставин, вирішуючи питання щодо задоволення позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач несе відповідальність по відшкодуванню шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки, під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з його вини. Позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає у заподіянні фізичного болю та страждань внаслідок наїзду на неї автомобіля під керуванням позивача, та враховуючи характер правопорушення, глибину душевних страждань, ступень вини особи, яка завдала моральну шкоду, тривалість порушення прав позивача відповідачем, оцінив моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем позивачеві, в розмірі 15 000 грн. Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами і надав їм належну оцінку. Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за положеннями ст.ст. 1166, 1167, 1187 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, та за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Тобто згідно сукупного аналізу наведених правових норм підставою для цивільно-правовою відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, яке включає як складові елементи шкоду, противоправне діяння особи, котра її заподіяла, причинний зв`язок між ними, а також вину заподіювача шкоди. Відповідно до положень статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачці була завдана моральна шкода, яка полягає у заподіянні фізичного болю та страждань внаслідок наїзду на неї автомобіля під керуванням позивача, у зв`язку з чим вона знаходилась на стаціонарному лікуванні, а також у заподіянні душевних стражданнях та переживаннях, яких позивач зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. При цьому сам факт потрапляння позивача у ДТП вже свідчить про наявність моральних страждань. Апеляційний суд не приймає посилання на постанову суду від 6 березня 2020 року та постанову слідчого ВП ГУНП від 9 лютого 2020 року оскільки правові висновки суду щодо закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення та відповідні висновки слідчого щодо закриття кримінального провадження ні є безумовною підставою для звільнення володільця підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності. Зі змісту наведених постанов убачається, що наявні винні дії відповідача у заподіянні шкоди потерпілому. Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що визначений судом розмір відшкодування є необґрунтованим оскільки відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31 березня 1995р., № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Згідно з ч.1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного страждання. Діюче законодавство не містить визначення способів обчислення її розміру. Зважаючи на це будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. З рішення суду вбачається, що судом першої інстанції повно, всебічно і об`єктивно досліджені всі обставини по справі у тому числі: характер та ступень завданих тілесних ушкоджень, тривалість лікування, тяжкість вимушених змін у його життєвих, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, судом враховані всі надані сторонами докази і їм дана належна оцінка. Визначена судом сума відшкодування моральної шкоди є справедливою та такою, що відповідає обставинам справи. Та, виходячи з характеру моральної шкоди, глибини і тяжкості моральних страждань позивача, вірно визначив розмір шкоди у 15000 грн. з урахуванням вимог розумності та справедливості. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів, є аналогічними доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Рішення суду першої інстанції винесене з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Судді: В.В. Папоян Т.В. Космачевська Ю.М.Мальований