Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/6149/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 460/6149/20 пров. № А/857/265/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М., секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Комшелюк Т.О.) про залишення позову в частині позовних вимог без розгляду, постановлену в м.Рівному 01 жовтня 2020 року у справі №460/6149/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В: 20.08.2020 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління соціального захисту населення Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (далі Управління), просила визнати протиправною бездіяльності відповідача, яка призвела до ненарахування та невиплати з 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов`язати відповідача провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі, що дорівнює 40 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Управління соціального захисту населення Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області, яка призвела до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 17 липня 2018 року по 19 лютого 2020 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також зобов`язання Управління соціального захисту населення Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області провести ОСОБА_1 за період з 17 липня 2018 року по 19 лютого 2020 року нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі, що дорівнює 40 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, - залишено без розгляду. Залишаючи без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період з 17 липня 2018 року по 19 лютого 2020 року заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду. Суд першої інстанції зазначив, що, якщо позивач вважала, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушенні її права чи законні інтереси, то відповідно до презумпції знання законодавства вона мала знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року та направити справу для продовження розгляду у суд першої інстанції. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в позовній заяві було зазначено правове обґрунтування щодо не пропущення строку і таке судом першої інстанції прийнято, так як постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі. Скаржник вказує, що подавала клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а, в задоволенні якого суд першої інстанції відмовив. Скаржник вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права. Учасники справи в судове засіданні не з`явились, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до статті 229 та статті 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що ухвала суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 01.04.2020 ОСОБА_1 звернулась в Управління соціального захисту населення Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області із заявою про нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, просила провести з 17.07.2018 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року. Разом із заявою ОСОБА_1 надала копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного коду, копію посвідчення (категорії 3) серія НОМЕР_1 . Листом Управління соціального захисту населення Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області від 29.04.2020 №01-14/775/1 ОСОБА_1 повідомлено, що Законом України №76-VIII від 28.12.2014 статтю 37 виключено, а тому немає підстав для нарахування та виплати вказаної грошової допомоги. Вважаючи, що Управлінням допущено протиправну бездіяльність, ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Статтею 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення високої вірогідності того, що особа могла дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів. Водночас, визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами соціального захисту населення, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу соціального захисту населення відповіді на надісланий запит щодо нарахування відповідної грошової допомоги, розміру такої, нормативно-правових документів, на підставі яких було здійснено нарахування саме в такому розмірі. Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу соціального захисту населення на запит особи щодо здійснення відповідних нарахувань та своєчасність/несвоєчасність проведення виплат. З матеріалів справи встановлено, що про відсутність правових підстав для нарахування коштів, передбачених статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач дізналась із листа Управління від 29.04.2020, а із позовом до суду звернулась у серпні 2020 року, тобто в межах встановленого статтею 122 КАС України шестимісячного строку з дня, коли дізналася про порушення своїх прав. При цьому, можливість позивача бути обізнаним з відповідним рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, на що вказує суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, на переконання суду апеляційної інстанції, не є обставиною, з якою законодавець пов`язує початок обчислення строку звернення до суду, так як порушення прав позивача є наслідком дій/бездіяльності відповідача щодо не застосування статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» після прийняття вказаного рішення Конституційним Судом України, про що позивач дізнався з вказаного вище листа. Отже, суд першої інстанції, оцінюючи обставини, за яких позивачу стало відомо про порушення своїх прав, не надав таким належну оцінку. Водночас, питання щодо застосування строків звернення до адміністративного суду, що передує вирішенню спору по суті (стаття 122 КАС України), слід розмежовувати з питанням щодо застосування строку (періоду), за який проводиться нарахування та виплата відповідної допомоги, у разі встановлення судом вини відповідного суб`єкта владних повноважень, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не враховано та зроблено помилковий висновок, що позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період з 17 липня 2018 року по 19 лютого 2020 року заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду. Предметом спору в цій справі є нарахування та виплата щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, оскільки після 17 липня 2018 року відповідачем така допомога не нараховувалась та не виплачувалась, що сторонами не заперечується. Однак, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не враховано положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині застосування строків нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги, встановленої статтею 37 цього Закону, а також те, що оскільки нарахування та виплата спірної грошової допомоги в повному обсязі («правильному» розмірі) законодавцем покладено на відповідний орган соціального захисту населення, не проведення відповідачем нарахування та виплати такої після 17 липня 2018 року вказує на те, що бездіяльність відповідача призвела до триваючого порушення права позивача на отримання виплат, яке відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України. Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 травня 2020 року справа №815/1226/18. На переконання суду апеляційної інстанції, вказані обставини підлягали з`ясуванню та розмежуванню судом першої інстанції. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №П/9901/736/18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Відповідно до частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Аналізуючи обставини справи в контексті поданого позову та доданих до нього документів а, також, аргументи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не вірно застосовано інститут строків звернення до адміністративного суду та порушено норми процесуального права, що має наслідком задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 230, 241, 243, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду про залишення позову в частині позовних вимог без розгляду від 01 жовтня 2020 року у справі №460/6149/20 скасувати та направити справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 11.02.2021 згідно з ч.3 ст.321 КАС України