Постанова 4856 № 240/3723/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/3723/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович Суддя-доповідач - Сушко О.О. 09 лютого 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сушка О.О. суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. , за участю: секретаря судового засідання: Чорнокнижник О.В., позивача: ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року (м. Житомир, 27 листопада 2020 року) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання дій протиправними та скасування акту, В С Т А Н О В И В : позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати акт перевірки від 03.03.2020 року та податкового повідомлення - рішення від 23.03.2020 року. Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначила, що в березні 2020 року від відповідача спочатку отримала оскаржуваний акт перевірки, а потім - оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Позивач зазначає, що дійсно зареєстрована як фізична особа-підприємець та здійснює підприємницьку діяльність і сплачує єдиний податок. Вважає оскаржені акт і рішення протиправними, так як відповідачем в порушення вимог ст.165-1 КУпАП по кожному факту не виносилися постанови в 10-денний термін, які позивач мала право оскаржувати. Крім того, позивач вважає, що відповідачем не враховано, що єдиний податок протягом 2017-2019 років сплачувався своєчасно і на підтвердження цього відповідач повинен був витребувати від банківських установ квитанції про таку сплату. Відповідач повинен був врахувати, що помилкова сплата єдиного податку за певні місяці не на той рахунок відбулися по вині працівників поштового зв`язку, та не враховував один місяць відпустки за кожен календарний рік. Позивач в судовому засіданні просила задовольнити апеляційну скаргу. Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач у справі, є фізичною особою-підприємцем, яка з 22.07.2016 року перебуває на спрощеній системі оподаткування як платник 2-групи. При цьому, ставки єдиного податку для платників 2-ї групи рішеннями Житомирської міської ради були визначені в розмірі 640 грн. на 2017 рік, 744,60 грн. - на 2018 рік та в розмірі 834,60 грн. - на 2019 рік. За приписами п.295.1 ст.295 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року. Фізичні особи - платники податків повинні сплачувати податки і збори, що встановлені цим Кодексом, через установи банків або відділення операторів поштового зв`язку (п.57.5. ст.57 Податкового кодексу України). Виконанням податкового обов`язку, як передбачено п.38.1 статті 38 Податкового кодексу України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Судом встановлено, що 03.03.2020 року уповноваженою особою відповідача була проведена перевірка щодо дотримання позивачем строків сплати авансових внесків єдиного податку за період 2017-2019 років, про що складено акт перевірки. Така перевірка проводилася за даними інформаційної системи "Податковий блок" щодо своєчасності сплати позивачем авансових платежів єдиного податку в період 2017-2019 років. В ході перевірки були встановлені випадки несвоєчасності сплати позивачем спірних платежів до відповідного бюджету та сплати таких платежів до відповідного бюджету в неповному розмірі, що стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 23.03.2020року № 0034755133 про застосування до позивача штрафу в розмірі 7252,60 грн. Так, позивачем не був сплачений авансовий платіж єдиного податку в сумі 640,00 грн. за травень 2017 року в строки, передбачені п.295.1 ст.295 Податкового кодексу України. Вказаний платіж, як визнається самим позивачем був сплачений на інший рахунок. Як зазначено в дослідженій судом копії листа департаменту бюджетів та фінансів Житомирської міської ради від 11.04.2018 року такі кошти від позивача надійшли у вигляді "плати за надання інших адміністративних послуг". Аналогічно позивачем авансові платежі помилково були сплачені за вересень-листопад 2018 року. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, єдиний податок - це місцевий податок (п. 10.1.2 ст. 10 Податкового кодексу України). Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України, (п. 10.5 ст. 10 Податкового кодексу України). За змістом п. 4 та п. 5 ст. 45 Бюджетного кодексу України встановлено, що податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і вважаються зарахованими до доходу держбюджету з дня їх зарахування. Зазначене свідчить про правомірність висновку податкового органу, що кошти в сумі 640,00грн. у вигляді плати за надання інших адміністративних послуг, які були сплачені позивачем в травні 2017року та надійшли на рахунок Житомирської міської ради, та кошти сплачені у вересні-листопаді 2018 року не можна вважати своєчасно сплаченим авансовим внеском єдиного податку за вказані відповідні звітні періоди. Також встановлено і визнається позивачем, що авансовий платіж єдиного податку за січень 2018 року позивачем був сплачений в розмірі 640,00 грн. замість 744,60 грн. Аналогічно, авансові платежі єдиного податку за січень і лютий 2019 року позивачем був сплачений в розмірі 744,60 грн. замість 834,60 грн. Тобто, авансові платежі єдиного податку за вказані звітні періоди були сплачені в неповному обсязі. Послідуючі авансові платежі, сплачені позивачем протягом 2017-2019 років зараховувалися в погашення податкового боргу за відповідно попередній звітний період. Таке зарахування узгоджується із вимогами пункту 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, які передбачають, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Таке зарахування підтверджується дослідженими в судовому засіданні даними інтегрованої картки платника та копіями квитанцій, наданими позивачем на підтвердження таких платежів. Отже, знайшли своє підтвердження висновки відповідача про сплату позивачем авансових внесків єдиного податку за травень - грудень 2017року, січень-березень, липень та вересень-листопад 2018року і січень-березень та травень і червень 2019року з порушенням строків сплати та розмірів платежів. Згідно з п.122.1 ст.122 Податкового кодексу України несплата (неперерахування) або сплата (перерахування) не в повному обсязі фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу. Тобто, така фінансова санкція застосовується незалежно від розміру фактично сплаченого такого податку за умови, що сплата мала місце в не в повному обсязі або з порушенням строків. Зазначене свідчить, що оскаржене податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 23.03.2020року № 0034755133 про застосування до позивача штрафу в розмірі 7252,60 грн. є правомірним. Разом з тим, є вірними доводи позивача щодо необхідності врахування у спірних відносинах положень п.295.5 ст.295 Податкового кодексу України. Безспірно, за змістом вказаних вимог платники єдиного податку першої і другої груп, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від сплати єдиного податку протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої копією листка (листків) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів. В зв`язку з цим, відповідачем не приймалося рішень щодо застосування фінансових санкцій за несплату позивачем авансових внесків єдиного податку за грудень 2018 року та за грудень 2019року. При цьому, у відповідності до п. 295.6 ст. 295 Податкового кодексу України сума єдиного податку, сплачена позивачем за грудень 2017 року підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх платежів з цього податку виключно за заявою платника єдиного податку. Всупереч вказаним вимогам позивачем не надано суду жодних доказів щодо подання такої заяви до податкового органу. Одночасно слід зазначити, що відповідно до вимог п.86.2 ст.86 Податкового кодексу України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Вимогами п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України встановлено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Сам акт перевірки не є рішенням податкового органу, яким би зобов`язувало позивача як платника вчиняти певні обов`язкові дії та породжувати правові наслідки. Такий акт перевірки за своєю суттю не порушує прав позивача як платника. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 10 лютого 2021 року. Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.