Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/13255/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13255/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі на сільського господарства України, третя особа - Служба безпеки України про зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ФОП ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до до Міністерства розвитку економіки, торгівлі на сільського господарства України, третя особа - Служба безпеки України про зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. 04 лютого 2021 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від відповідача, а 08 лютого 2020 року - від третьої особи, в яких останні просять залишити без задоволення апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року - без змін. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 15 листопада 2016 року №1918 «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності» відповідно до статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», на підставі подань Державної фіскальної служби України вих. від 02 листопада 2016 року №18750/5/99-99-14-04-02-16, вх. від 07 листопада 2016 року №03/67141-16, вих. від 25 жовтня 2016 року №18399/5/99-99-18-01-04-16, вх. від 28 жовтня 2016 року №03/64961-16, СБУ вих. від 19 жовтня 2016 року №8/1/2-15031, вх. від 25 жовтня 2016 року №05/63962-16 за порушення статей 52, 112 і 484 Митного кодексу України у 40-денний строк з дня набрання чинності цим наказом застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, зокрема, до ФОП ОСОБА_1 за порушення статті 484 Митного кодексу України; дата початку дії наказу - 25 грудня 2016 року. Позивач звернувся до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із клопотанням про скасування спеціальної санкції від 02 квітня 2019 року, у якому просив скасувати спеціальну санкцію у вигляді індивідуального режиму ліцензування, що застосованої згідно з наказом від 15 листопада 2016 року №1918, та виключити його з переліку суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовано вищезазначену спеціальну санкцію, оскільки Законом України «Про валюту і валютні операції» виключено статтю 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Листом від 23 травня 2019 року №4102-13/21539-07 Міністерство повідомило позивача, що готове розглянути питання про скасування (тимчасове зупинення дії) спеціальної санкції у разі надходження відповідних матеріалів ФОП ОСОБА_1 або подання СБУ стосовно згаданого питання. Позивач повторно звернувся до відповідача із клопотанням аналогічного змісту від 10 травня 2019 року. Листом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №4102-13/21539-07 від 23.05.2019 року позивачу було відмовлено у задоволенні вищевказаного клопотання. Позивач, вважаючи таку бездіяльність протиправною, а свої права порушеними, звернувся із даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» в редакції, чинній на момент застосування до позивача спеціальної санкції, за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції: накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності своїх обов`язків згідно з цим або пов`язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України; застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій; тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов`язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки. Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства. Якщо суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності або іноземними суб`єктами господарської діяльності, до яких застосовано санкції, усунуто допущені порушення законодавства України або вжито практичні заходи, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, ініціатори подання щодо застосування санкцій можуть направляти центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, матеріали про їх скасування (зміну виду, тимчасове зупинення). У разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність із законами України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб`єкти господарської діяльності, до яких застосовано санкції, мають право подавати до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкцій. Клопотання повинно містити такі документи: лист-звернення з викладенням причин, що призвели до порушення, та про вжиті заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України; оригінали або завірені в установленому порядку копії матеріалів (довідки) від державних органів, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю чи валютний контроль, та/або агентів валютного контролю, які засвідчують вжиті суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності практичні заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність із нормами законодавства України. Загальний термін розгляду цих клопотань не повинен перевищувати тридцяти календарних днів. З метою уточнення інформації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, може звертатися до державних органів, що здійснюють контроль у сфері зовнішньоекономічної діяльності, валютний контроль, та агентів валютного контролю із запитами про одержання додаткових матеріалів (інформації) щодо діяльності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, які звернулися до нього з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкції. Відповідальність за недостовірність інформації, зазначеної в поданнях, щодо застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) санкцій, на підставі яких приймаються відповідні рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, несе ініціатор подання у порядку, передбаченому законом. Аналогічні положення також відображено в Положенні про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», затвердженого наказом Міністерства економіки України 17 квітня 2000 року №52 (далі по тексту - Положення №52), яке діяло на момент виникнення спірних відносин. Згідно з пунктами 1.1. та 1.2 Положення №52 спеціальні санкції - індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності - застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та пов`язані з ним закони України, зокрема в разі порушення суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки. За правилами пунктів 1.5-1.7 Положення №52 українські суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності, до яких, у встановленому порядку, застосована спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування чи тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, не мають права укладати угоди доручення, комісії, агентські, про спільну діяльність та співробітництво, консигнації, дилерські, дистриб`юторські, оренди, найму, лізингу, зберігання та інші угоди, що передбачають проведення зовнішньоекономічних операцій іншими особами або на користь інших осіб за дорученням чи передачу майна у строкове користування з метою проведення зовнішньоекономічної діяльності. Дія спеціальних санкцій - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності та індивідуального режиму ліцензування, що застосовуються до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, поширюється на всі види зовнішньоекономічної діяльності, зазначені у статті 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» операції за якими здійснюються українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності. Пункт 4.8 Положення №52 передбачає, що про застосування санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», видається наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, у якому вказуються норми чинного законодавства, які було порушено, матеріали, на підставі яких видано наказ, реквізити суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовані санкції, та вид санкції, дата, з якої санкція починає діяти. Відповідні накази Міністерства економічного розвитку і торгівлі України видаються у разі скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії санкцій, застосованих до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до пункту 4.15 Положення №52 у разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та/або пов`язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність із законами України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання зазначеного Закону, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб`єкти господарської діяльності, до яких застосовано санкції, мають право подавати до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміна виду, тимчасове зупинення) дії санкцій. У свою чергу відповідно до підпункту «д» пункту 3 частини четвертої статті 16 Закону України «Про валюту і валютні операції», який введений в дію з 07 лютого 2019 року, виключено статтю 37 у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Таким чином, з 07 лютого 2019 року Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не визначає питань застосування спеціальних санкцій за порушення вказаного Закону або пов`язаних з ним законів України. Водночас, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/1999). При цьому виключення статті 37 у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» з 07 лютого 2019 року не є підставою для відміни відповідальності, оскільки станом на момент виникнення порушення статті 484 Митного кодексу України ФОП ОСОБА_1 та винесення оскаржуваного наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 15 листопада 2016 року №1918 «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності» стаття 37 була чинною, а факт вчинення порушення позивачем не заперечується. Із прохальної частини позовних вимог вбачається, що позивач просив суд визнати таким, що вичерпав свою дію 07 лютого 2019 року наказ від 15 листопада 2016 року №1918 «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності», в частині що стосується позивача. Суд першої інстанції вірно зазначив, що зміна правового регулювання, у тому числі внесення змін до законів, не скасовує автоматично рішення суб`єктів владних повноважень, прийнятих до внесення відповідних змін. У свою чергу позивач не довів безпідставність застосування до нього спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму оподаткування та не надав доказів на підтвердження усунення порушень, за які його притягнуто до відповідальності, з урахуванням чого суд вважає, що станом на час судового розгляду справи санкція застосована до ФОП ОСОБА_1 правомірно. Крім того, наказ від 15 листопада 2016 року №1918 «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності» та правомірність застосування до позивача спеціального санкції не є предметом даного спору При цьому матеріали справи не містять доказів усунення позивачем допущених порушень законодавства України або вжиття практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України та, як наслідок, звернення ініціаторів подання щодо застосування санкцій чи ФОП ОСОБА_1 до відповідача з відповідним клопотанням про скасування спеціальної санкції відносно позивача, а правомірність застосування спеціальної санкції позивачем не заперечується. Відповідно до пункту 4.17 Положення №52, чинного станом на момент виникнення спірних відносин, дія санкцій скасовується Міністерством економічного розвитку і торгівлі України в разі усунення суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та/або пов`язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність до законів України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону, а також якщо в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України відсутні матеріали щодо порушення цим суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, яке встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та матеріали щодо проведених ним дій, що можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки. Однак матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про скасування спеціальної санкції або докази усунення позивачем порушень законодавства України чи застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та/або пов`язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність до законів України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону. Оскільки правомірність застосування до спірних відносин положень статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», які діяли станом на дату застосування до позивача спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності не спростована, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів усунення позивачем порушень статті 484 Митного кодексу України або вжиття практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, позовні вимоги нормативно та документально не підтверджуються. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.