Постанова 4855 № 640/12575/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12575/19 Головуючий у 1 інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Глущенко Я.Б. Черпіцької Л.Т. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 червня 2019 року №0043224204 та №0043234204; - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 червня 2019 року №Ф-185; - визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10 червня 2019 року №0043244204. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 10 червня 2019 року №0043224204 та №0043234204. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10 червня 2019 року №Ф-185. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у м. Києві про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10 червня 2019 року №0043244204. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що за результатами перевірки встановлено заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету. 11 січня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. В апеляційній скарзі представник Головного управління ДПС у м. Києві просить замінити відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві на належного - Головне управління ДПС у м. Києві. Згідно ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Постановою Кабінету Міністрів України №1200 від 18 грудня 2018 року утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №682-р від 21 серпня 2019 року, Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне замінити відповідача Головне управління ДФС у м. Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до податкового повідомлення-рішення від 10 червня 2019 року №0043224204, за порушення пункту 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 24 503,76 грн., у тому числі, за податковими зобов`язанням - 19 603,01 грн. та за штрафними санкціями - 4 900,75 грн. Згідно податкового повідомлення-рішення від 10 червня 2019 року №0043234204, за порушення пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 2 041,97 грн., у тому числі, за податковими зобов`язанням - 1 633,58 грн. та за штрафними санкціями - 408,39 грн. Відповідно до вимоги Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10 червня 2019 року №Ф-185, на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від ФОП ОСОБА_1 вимагається сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 51 428,41 грн. Рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10 червня 2019 року №0043244204 до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 16 868,61 грн. Зазначені податкові повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску прийняті на підставі Акта від 10 травня 2019 року №1030/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 "Про результати документальної планової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 01 січня 2011 року по 31 грудня 2018 року". Перевіркою встановлено наступні порушення ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства: - підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 7 розділу І, пункту 63.3 статті 63 розділу ІІ Податкового кодексу України в частині неподання заяви (повідомлення) за формою №20-ОПП щодо рухомих об`єктів до органів ДФС; - пункту 177.2, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов`язання з податку на доходи з фізичних осіб від підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 19 603,01 грн., в тому числі, за 2016 рік - 17 731,37 грн., за 2017 рік - 1 871,64 грн.; - пунктів 1, 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затверджену наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481, в частині неналежного ведення обліку доходів і витрат. - підпункту 168.1.3 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, в результаті чого не нараховано і не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб з отриманого доходу у вигляді процентів на загальну суму 4 318, 00 грн., в тому числі, за 2016 рік - 486,09 грн., за 2017 рік - 1 329,76 грн., за 2018 рік - 2 502,15 грн.; - пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання з військового збору, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1 993,41 грн., у тому числі, за 2016 рік - 1 518,12 грн., за 2017 рік - 266,78 грн., за 2018 рік - 208,51 грн.; - статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в результаті чого занижено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 51 428,41 грн., в тому числі, за 2011 рік - 18 998,25 грн., за 2016 рік - 27 832,79 грн., за 2017 рік - 4 597,37 грн. В частині завищення витрат Головним управлінням ДФС у м. Києві зазначено, що ФОП ОСОБА_1 включив до складу валових витрат 2016 року витрати, документально не підтверджені на суму 84 301,20 грн., а саме, вартість списання дизельного палива у відповідному розмірі в сумі 84 301,20 грн. (без ПДВ), на яке не було надано документів щодо його придбання у період, що перевірявся; крім того, безпідставно віднесено до витрат придбання у 2017 році оливи моторної на загальну суму 10 398,00 грн. (без ПДВ). Щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, в результаті допущених порушень податкового законодавства, відображених в акті перевірки встановлено заниження суми чистого оподатковуваного доходу, на який нараховується єдиний внесок, внаслідок чого знижено суму єдиного внеску на суму 51 428,41 грн. Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою про сплату боргу (недоїмки) та рішенням про застосування штрафних санкцій, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За приписами пункту 177.2 статті 177 ПК України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Пунктом 177.4 статті 177 ПК України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Згідно підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати. У відповідності до п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПК України, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. В силу підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України, загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу. Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 01 січня 2011 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено Акт від 10 травня 2019 року №1030/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 (Т.1 а.с. 11-26). За результатами перевірки контролюючим органом зроблено висновок, що позивач допустив порушення наступних вимог законодавства: підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 7 розділу І, пункту 63.3 статті 63 розділу ІІ Податкового кодексу України в частині неподання заяви (повідомлення) за формою №20-ОПП щодо рухомих об`єктів до органів ДФС; пункту 177.2, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов`язання з податку на доходи з фізичних осіб від підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 19 603,01 грн., в тому числі, за 2016 рік - 17 731,37 грн., за 2017 рік - 1 871,64 грн.; пунктів 1, 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затверджену наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481, в частині неналежного ведення обліку доходів і витрат; підпункту 168.1.3 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, в результаті чого не нараховано і не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб з отриманого доходу у вигляді процентів на загальну суму 4 318, 00 грн., в тому числі, за 2016 рік - 486,09 грн., за 2017 рік - 1 329,76 грн., за 2018 рік - 2 502,15 грн.; пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання з військового збору, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1 993,41 грн., у тому числі, за 2016 рік - 1 518,12 грн., за 2017 рік - 266,78 грн., за 2018 рік - 208,51 грн.; статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в результаті чого занижено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 51 428,41 грн., в тому числі, за 2011 рік - 18 998,25 грн., за 2016 рік - 27 832,79 грн., за 2017 рік - 4 597,37 грн. На підставі вищевказаного Акту перевірки від 10 травня 2019 року №1030/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 , Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято: - податкове повідомлення-рішення від 10 червня 2019 року №0043224204, відповідно до якого, ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 24 503,76 грн., у тому числі, за податковими зобов`язанням - 19 603,01 грн. та за штрафними санкціями - 4 900,75 грн: - податкове повідомлення-рішення від 10 червня 2019 року №0043234204, згідно якого, ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 2 041,97 грн., у тому числі, за податковими зобов`язанням - 1 633,58 грн. та за штрафними санкціями - 408,39 грн; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 червня 2019 року №Ф-185 щодо сплати недоїмки з єдиного внеску у розмірі 51 428,41 грн.; - рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10 червня 2019 року №0043244204, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 16 868,61 грн. Апелянт вказує, що ФОП ОСОБА_1 до складу валових витрат 2016 року включено документально не підтверджені витрати на суму 84301,20 грн, а саме: вартість списання дизельного палива у відповідному розмірі в сумі 84301,2 грн (без ПДВ), на яке не було надано документів щодо його придбання у періоді, що перевірявся. Крім того, безпідставно віднесено до витрат придбання у 2017 році оливи моторної на загальну суму 10398,0 грн. (без ПДВ). З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне. Підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг) повинна бути сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також, документальне підтвердження понесених витрат. У запереченнях на Акт перевірки від 10 травня 2019 року №1030/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 ФОП ОСОБА_1 вказував, що сума в розмірі 84 301,20 грн. складається з наступних витрат, а саме: паливо - 20 758,84 грн., електропостачання - 56 550,04 грн., РКО - 1 284,67 грн., послуги зв`язку - 83,34 грн., пожежна сигналізація - 321,58 грн., газ - 5 129,99 грн., дератизація - 100,00 грн., вивіз сміття - 58,99 грн., водопостачання - 13,74 грн. Щодо розбіжності за 2017 рік на суму 10 398,00 грн. за списання оливи моторної позивач, також, вказував, що фактично олива моторна взагалі не включалась до витрат у вказаний період. Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження викладених в акті перевірки порушень, зокрема, у частині пункту 177.2, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України щодо завищення валових витрат та неналежного ведення обліку витрат. Згідно п.п 2.3.2.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року №395, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки акта перевірки викладені не чітко, не в повній мірі та без посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених порушень. Зі змісту акта перевірки неможливо встановити, які саме первинні документи досліджено відповідачем під час проведення перевірки та, відповідно, які підтверджуючі документи не взяті до уваги. Разом з тим, матеріали справи свідчать, що ФОП ОСОБА_1 надав належним чином засвідчені копії первинних документів на підтвердження понесених ним витрат, а саме: договори перевезення вантажів, акти надання послуг, товарно-транспортні накладні, акти списання паливно-мастильних матеріалів, акти приймання-передачі природного газу та електричної енергії, платіжних доручень, виписки банку. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 10 червня 2019 року №0043224204, відповідно до якого, ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування. З огляду на вказане, доводи апелянта про те, що за результатами перевірки встановлено заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету, колегія суддів вважає необґрунтованими. Посилання апелянта на те, що протягом періоду, що перевірявся, на розрахунковий рахунок позивача № НОМЕР_2 в AT «Прокредит банк» надходили кошти отримані від банку в вигляді нарахованих процентів, які є валовим доходом, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, вказані грошові кошти враховувалися контролюючим органом при винесенні оскаржуваних податкових-повідомлень рішень. Щодо податкового повідомлення-рішення Головним управлінням ДФС у м. Києві від 10 червня 2019 року №0043234204, яким за порушення пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 2 041,97 грн., у тому числі, за податковими зобов`язанням - 1 633,58 грн. та за штрафними санкціями - 408,39 грн., колегія суддів зазначає наступне. Згідно пункту 16 1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України, тимчасово до набрання чинності рішення Верховної Ради України про завершення реформи оборонних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу Підпунктом 1.4 п. 16-11 підрозділу 10 Розділу XX Перехідні положення ПК України передбачено, що нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Підпунктом 1.3 п. 16-11 підрозділу 10 Розділу XX Перехідні положення ПК України визначено, що ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту Таким чином, з контексту вищенаведених норм Податкового кодексу України вбачається, що необхідною умовою для утримання податку та військового збору з доходів фізичної особи є наявність факту отримання доходів. Враховуючи вищезазначене, оскільки, відповідачем не доведено правомірність висновків про заниження позивачем оподатковуваного доходу, який став базою для донарахування позивачу податку на доходи з фізичних осіб, визначення грошового зобов`язання зі сплати військового збору є протиправним. Отже, судом першої інстанції правомірно визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 10 червня 2019 року №0043234204, яким збільшено позивачу суми грошового зобов`язання з військового збору. З приводу вимоги Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10 червня 2019 року №Ф-185 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10 червня 2019 року №0043244204, слід зазначити наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За приписами пункту 2 частини 1 статті 1 вищевказаного Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску зокрема є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. В силу п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У відповідності до п. 5 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується на суми незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати. Згідно ч. 4 ст. 8 Закону № 2464-VI, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. За приписами абз. 1-4 ч. 1 ст. 25 Закону № 2464-VI, контролюючий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Частиною 2 статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Положеннями частини 3 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. У відповідності до п.п. 3, 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Із Розрахунку штрафних (фінансових) санкцій до рішення, відповідно п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями, згідно Акту перевірки №1030/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 від 10 травня 2019 року з урахуванням висновків №86/26-15-42-04 від 05.06.2019 р. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вбачається, що контролюючим органом нараховано позивачу грошові зобов`язання зі сплати єдиного внеску на загальну суму 51 428,41 грн., в тому числі: за 2011 рік - 18 998,25 грн., за 2016 рік - 27 832,79 грн., за 2017 рік - 4 597,37 грн. (Т. 1 а.с. 38 звор.) Колегія суддів наголошує на тому, що Головним управлінням ДФС у м. Києві в Акті перевірки від 10 травня 2019 року №1030/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 не зазначено, на підставі яких відомостей контролюючий орган дійшов висновку про невідповідність сплати позивачем у 2011 році єдиного внеску на суму 18 998,25 грн. та не вказано, які первинні документи були поставлені в основу такого висновку. Також, відповідачем, на якого, згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надано суду будь-яких доказів на підтвердження вищевикладених висновків акту перевірки. Оскільки, як було вищезазначено, контролюючим органом протиправно визначено ФОП ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що підстави для нарахування єдиного внеску відсутні. З огляду на вищезазначене, судом першої інстанції правомірно визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 10 червня 2019 року №Ф-185 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10 червня 2019 року №0043244204. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Глущенко Я.Б. Черпіцька Л.Т.