Постанова 4855 № 826/2348/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2348/17 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Управляюча компанія нерухомістю» до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- в с т а н о в и л а: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ГУ ДПС у м.Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.02.2017 №0000661401, №0000641401 та №0000641401, винесені ГУ ДФС у м.Києві. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивач не включив до доходу від операційної діяльності дохід від операцій з безоплатного надання послуг охорони, прибирання, а також послуг електриків, інженерів, диспетчерів, слюсарів-сантехніків, операторів котельні, двірників тощо, які фактично обслуговували приміщення, передані в суборенду та були використані в господарській діяльності суборендаторами. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що питання оплати вартості електроенергії, комунальних та інших послуг врегульовано в договорах суборенди приміщень при цьому оплати орендодавця з утримання належного йому приміщення входять до структури орендної плати та не є предметом окремих розрахунків. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядались в порядку письмового провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, посадовими особами контролюючого органу проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року, за результатом якої складено акт перевірки № 16/26-15-14-01-02/377726027 від 19 січня 2017 року (а.с.30-76 т.1), в якому зафіксовано порушення позивачем, поміж іншого: - пп.14.1.203 п.14.1 ст.14, п.135.1, 135.4 ст.135 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік в сумі 7415, 00 грн, та завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за 9 місяців 2016 року в сумі 2214204,00 грн; - пп.14.1.203 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1052997,00 грн. На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДФС у м.Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 02 лютого 2017 року: - №0000651401, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток в розмірі 2214204,00 грн (а.с.78 т.1); - №0000641401, яким позивачу збільшено суму зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 9269,00 грн, в тому числі 7415,00 грн за основним платежем та 1854,00 грн штрафні (фінансові) санкції (а.с.88 т.1); - № 0000661401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 1205465,00 грн, в тому числі 803643,00 грн за основним платежем та 401822,00 грн штрафні (фінансові) санкції (а.с.84 т.1). Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що факт надання позивачем безоплатних послуг орендарям не підтверджується матеріалами перевірки, відповідно не може бути підставою для збільшення позивачеві суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість та для виникнення обов`язку зареєструвати відповідні податкові накладні, що, в свою чергу свідчить, про відсутність правових підстав для застосування штрафних санкцій. За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Як вбачається з акту перевірки та обґрунтувань апеляційної скарги, висновок контролюючого органу про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується на не включенні доходу від операцій з безоплатного надання послуг щодо обслуговування переданих в суборенду приміщень до доходу від операційної діяльності. Згідно з п.135.1 ст.135 ПК України базою оподаткування податком на прибуток підприємств є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи. Підпунктами 14.1.13, 14.1.36, 14.1.202, 14.1.203 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею. Господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари. Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об`єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об`єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності. Відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. Згідно з п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку. Пунктом 201.10 ст.201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Згідно з п.44.1, 44.2 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Статтею 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності, до яких належить превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Відповідно до п.1 ст.9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 травня 1999 року за № 860/4153, затверджено Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», відповідно до п.5 якого (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Пунктом 7 П(С)БО № 15 «Дохід» визначено, що визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо). Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів. До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо. Відповідно до п.8 П(С)БО № 15 «Дохід» дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов`язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов`язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені. В матеріалах справи наявні копії договорів оренди №03/02 від 01 лютого 2015 року, №06/06 від 01 червня 2013 року, № 04/02 від 01 лютого 2015 року, 07/06 від 01 січня 2014 року, № 01/03-К від 01 березня 2013 року, № 01/04-К від 01 лютого 2016 року, №04/06 від 01 червня 2013 року, № 01/04-А від 01 березня 2015 року, № 01/05-А від 01 квітня 2015 року, укладені між позивачем та ТОВ «Н.С.К. Сіті», на підставі яких орендуються об`єкти нерухомого майна, як цілісні майнові комплекси або їх частини, загальною площею 26218,55 метрів квадратних (а.с.90-123 т.1). Вказані приміщення протягом 2013-2016 років передавалися у суборенду третім особам на підставі відповідних договорів (а.с.124-221 т.1). В акті перевірки позивача відображено, що витрати по оренді приміщень, за вказаний період склали 60775737,00 грн, тоді як дохід отриманий від надання таких приміщень в суборенду склав 60770784,00 грн. При цьому, відповідно до змісту договорів суборенди, позивачем своїм орендарям, окрім безпосередньо послуг з оренди приміщень, додатково надавались послуги: - сервісне обслуговування загальних площ будівлі; - охорона та пожежна сигналізація; - прибирання площі загального користування, вивіз снігу, прибирання парковки перед будівлею; - прибиральники та двірники: заробітна плата двірників та оплата послуг клірингових компаній, заробітна плата чи часткова компенсація заробітної плати двірників; - витрати по утриманню персоналу на об`єкті (адміністратор, менеджер, діловод); - вивіз сміття з загальних площ; - технічне обслуговування інженерних мереж та комунікацій ; - витрати на управління будівлею; - витрати на адміністрування будівлі; - компенсація плати за землю; - компенсація плати за нерухоме майно, інших податків і зборів та обов`язкових платежів. Контролюючий орган вважає, що наведені додаткові послуги, які надавались позивачем суборендарям, не входять в структуру орендної плати, та відповідно є безоплатними. В той же час, у договорах суборенди відповідних приміщень наявні умови щодо оплати вартості електроенергії, комунальних, інших послуг окремо від орендної плати, при цьому видатки орендодавця з утримання належного йому приміщень входять до структури орендної плати і не є предметом окремих розрахунків. За умовами договорів, експлуатаційно-сервісні послуги надавались суборендарям не безоплатно, а з розрахунку вартості в 5-6 грн за 1 метр квадратний (п.3.1.3 договорів суборенди). Таким чином, відповідач дійшов помилкового висновку, що послуги з охорони, прибирання, а також послуг електриків, інженерів, диспетчерів, слюсарів-сантехніків, операторів котельні, двірників тощо, які належать до послуг сервісного обслуговування приміщень, що передані в суборенду, надавались безоплатно, оскільки відповідна оплата прямо передбачена умовами договорів суборенди, що не спростовано відповідачем. Отже, висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем положень пп.14.1.203 п.14.1 ст.14, п.135.1, 135.4 ст.135, пп.14.1.203 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 ПК України, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, спростовані наявними в матеріалах справи матеріалами, а отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення не можуть вважатись обґрунтованими, порушують права позивача як платника податків та підлягають скасуванню. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Текст постанови виготовлено 10 лютого 2021 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма