Постанова 4812 № 477/1315/20

08.02.21 22-ц/812/342/21 Єдиний унікальний номер судової справи 477/1315/20 Номер провадження 22-ц/812/342/21 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 08 лютого 2021 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С., за участі: представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ухвалу, яка постановлена Жовтневим районним судом Миколаївської області 04 грудня 2020 року, під головуванням судді Семенової Л.М., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, Державного реєстратора Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області Чубатенко Ольги Пилипівни, Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю, скасування рішення про державну реєстрацію, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, УСТАНОВИЛА: У липні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, Державного реєстратора Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області Чубатенко Ольги Пилипівни, Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю, скасування рішення про державну реєстрацію, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням 16 сесії 23 скликання Бармашівської сільської Ради народних депутатів від 22 серпня 2001 року за №2 чоловіку позивача ОСОБА_4 передано в приватну власність земельну ділянку площею 11.11 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Бармашівської (нині Білозірської) сільської ради Жовтневого (нині Вітовського) району Миколаївської області. Землю передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 13 грудня 2001 року було видано державний акт на право приватної власності на землю Серія II-МК №012008. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Позивач ОСОБА_3 фактично прийняла спадщину після його смерті. З метою оформлення спадщини, до складу якої входить вищезазначена земельна ділянка, позивач ОСОБА_3 уклала договір №200102029/02-ВР від 24 лютого 2020 року із КП «Госпрозрахункове проектно-вишукувальне бюро», на підставі якого виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі. В подальшому, позивач 14 травня 2020 року звернулась до Державного кадастрового реєстратора Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру. У відповідь Державним кадастровим реєстратором Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області 14 травня 2020 року позивачу було надано рішення №РВ-4800741832020 про відмову у внесені відомостей до Державного земельного кадастру з наступних підстав: електронний документ не відповідає установленим вимогам, про що зазначено у протоколі проведення перевірки електронного документа; розташування у межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Зазначено що з земельною ділянкою, кадастровий номер 4823380400:01:000:0247 площа співпадає на 100% (Накладка). Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером 4823380400:01:000:0247 площею 22.16 га, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Миколаївська область, Вітовський район, Білозірська сільська рада, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі наступних документів: державний акт на право приватної власності на землю, серія та номер: II-МК 012067, виданий 18 лютого 2002 року, видавник: Бармашівська сільська Рада народних депутатів Жовтневого району Миколаївської області; витяг з Державного земельного кадастру, серія та номер: НВ-44804471472018, виданий 28 лютого 2018 року, видавник: відділ у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52667823 від 16 червня 2020 року 09:07:56, Чубатенко Ольга Пилипівна, Первомайська селищна рада Вітовського району, Миколаївська область. Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що земельна ділянка відповідача ОСОБА_1 накладена на земельну ділянку, яка раніше передана у власність ОСОБА_4 , правонаступником якого є позивач, ОСОБА_3 просила: визнати незаконним та скасувати рішення Бармашівської сільської Ради народних депутатів Жовтневого району Миколаївської області, яким було передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 22.16 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Миколаївська область, Вітовський район, Білозірська сільська рада; визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю, Серія ІІ-МК №012067, виданий 18 лютого 2002 року ОСОБА_1 , видавник Бармашівська сільська Рада народних депутатів Жовтневого району Миколаївської області; скасувати рішення державного реєстратора Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївське» області Чубатенко О.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52667823 від 16 червня 2020 року 09:07:56 та здійснений на його підставі запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4823380400:01:000:0247; скасувати у поземельній книзі запис про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4823380400:01:000:0247. У листопаді 2020 року ОСОБА_3 подала до суду заяву, в якій просила залишити позовну заяву без розгляду. Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, Державного реєстратора Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області Чубатенко Ольги Пилипівни, Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю, скасування рішення про державну реєстрацію, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України. У листопаді 2020 року представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, в якій просив вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з позивача на користь відповідача понесені нею витрати на правову допомогу в розмірі 17 988 грн., пов`язані з розглядом цивільної справи внаслідок необґрунтованих дій позивача ОСОБА_3 . Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2020 року в задоволені заяви представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про компенсацію судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача відмовлено. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просив ухвалу районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про стягнення судових витрат в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу, не врахував зловживань з боку позивача та не застосував ст.44, ч.3 ст.133 та ч.9 ст.141 ЦПК України, які підлягали застосуванню. Вислухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Як убачається з матеріалів справи, у липні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, державного реєстратора Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області Чубатенко Ольги Пилипівни, Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю, скасування рішення про державну реєстрацію, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку (том 1 а.с.2-6). Ухвалою судді Жовтневого районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2020 року прийнято позовну заяву ОСОБА_3 до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 06 жовтня 2020 року (том 1 а.с.35-37). 02 вересня 2020 року до районного суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 (том 1 а.с.53-102). 05 жовтня 2020 року представником позивача ОСОБА_3 ОСОБА_5 подано заяву про відкладення судового засідання призначеного на 06 жовтня 2020 року, у зв`язку із її хворобою (том 1 а.с.168). Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року відкладено підготовче судове засідання на 19 листопада 2020 року на 10:30 год. (том 1 а.с.179-180). 16 листопада 2020 року представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_5 ознайомилась з матеріалами справи (том 1 а.с.186). Цього ж дня 16 листопада 2020 року позивач ОСОБА_3 подала до районного суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ст.257 ЦПК України (том 1 а.с.200). Ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, державного реєстратора Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області Чубатенко Ольги Пилипівни, Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю, скасування рішення про державну реєстрацію, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України (том 1 а.с.206-207). В подальшому, представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав заяву про стягнення з ОСОБА_3 коштів в розмірі 17 988 грн. за надання професійної правової допомоги (том 1 а.с.211-215). Відмовляючи у стягненні судових витрат суд першої інстанції виходив з того, що явного зловживання правом на пред`явлення позову з боку позивача не вбачається, а само по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не може бути розцінене як необґрунтовані дії позивача, так як це право, передбачене цивільним процесуальним законодавством України, яке не містить обмежень в його реалізації. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх віднесені витрати на професійну правничу допомогу. Частина 8 ст.141 ЦПК України визначає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до ч.5 ст.142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Згідно ч.6 ст.142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог ч.9 ст.141 цього Кодексу. Відповідно до ч.9 ст.141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Правовий аналіз вказаних положень свідчить, що звертаючись до суду із заявою про компенсацію судових витрат відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Під зловживанням процесуальними правами законом, у ст.44 ЦПК України, визначено наступне. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. В залежності від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. В свою чергу процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. Відповідно до роз`яснень, викладених в п.38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. При цьому, саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача. Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 26 вересня 2018 року по справі №148/312/16-ц, саме по собі звернення з позовом до суду чи з заявою про залишення позову без розгляду не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є його диспозитивним правом, передбаченим процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. З системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої ст.142, частини дев`ятої ст.141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до ч.5 ст.142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Встановлено, що 21 серпня 2020 року відповідач ОСОБА_1 уклала з адвокатом ОСОБА_2 договір про надання професійної правової (правничої) допомоги (том 1 а.с.100,101). 23 листопада 2020 року ОСОБА_1 і адвокат Ремешевський Є.А. склали акт №АП-0020 приймання-передачі наданих послуг, за яким загальна вартість наданих послуг за вказаним договором склала 17 988 грн. (том 1 а.с.213). За квитанцією №17 від 23 листопада 2020 року до прибуткового касового ордеру 17 988 грн. були сплачені ОСОБА_1 на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 21 серпня 2020 року (том 1 а.с.214). Зазначені документи додані до апеляційної скарги. Отже, відповідачем надані докази наявності з його боку витрат на професійну правничу допомогу. Разом з тим, положення ст.142 ЦПК України обов`язковою умовою визнання за відповідачем права на компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи, визначають наявність під час розгляду справи необґрунтованих дій позивача. З огляду на обставини справи, доводи заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі ч.5 ст.142 ЦПК України. При цьому, у заяві про стягнення судових витрат, поданій після постановлення ухвали про залишення позовної заяви без розгляду представник відповідача просив стягнути судові витрати внаслідок необґрунтованих дій позивача. Разом з тим, відповідно до вищевказаних норм сам по собі факт залишення позовної заяви без розгляду за заявою позивача не може бути підставою для задоволення вимог відповідача про компенсацію здійснених ним витрат. Суд першої інстанції правильно вказав, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55,124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежного від обґрунтованості позову. Залишення позову без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Право позивача відмовитися від позову, чи від частини позовних вимог або ставити питання про залишення позовної заяви без розгляду також є безумовним правом позивача. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви. Також, районний суд не встановлював зловживання процесуальними правами з боку позивача, не застосовував до неї будь-яких заходів у зв`язку із зловживанням правами та позовну заяву залишив без розгляду за її заявою, а не через зловживання процесуальними правами. Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства особа, яка заявляє вимоги, у тому числі і щодо стягнення судових витрат, має довести як необхідність понесення таких витрат, так і необґрунтованість дій позивача для вирішення питання про їх стягнення. Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення відповідно без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 10 лютого 2020 року