Постанова Миколаївський апеляційний суд № 480/365/19

09.02.21 22-ц/812/371/21 Провадження №22-ц/812/371/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 09 лютого 2021 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Цуркан І.І., за участі представника позивача ОСОБА_1 адвоката Труби К.Б., представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Масюткіна С.С., відповідача ОСОБА_2 , розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №480/365/19 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Труби Клавдії Борисівни на рішення, яке постановив Миколаївський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Войнарівського Миколи Миколайовича у приміщенні цього суду 18 грудня 2020 року о 10 год 34 хвилині, за позовом, ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання незаконними, скасування наказу та рішення про державну реєстрацію права власності, витребування земельної ділянки, у с т а н о в и в: 04 березня 2019 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Трубу К.Б. звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання незаконними, скасування наказів та рішень про державну реєстрацію права власності. Позов мотивований тим, що у травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на розроблення документації землеустрою. Наказом в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 24 травня 2016 року №14-4587/14-16-СГ позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2.00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянською господарства. На виконання цього наказу позивач замовив проект землеустрою, який був виготовлений ФОП ОСОБА_4 16 вересня 2016 року висновком №1073-98/14 державної експертизи землевпорядної документації даний проект землеустрою був затверджений в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області. 04 жовтня 2016 року відбулась державна реєстрація земельної ділянки в Держгеокадастрі. 12 листопада 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою і наказом від 30 листопада 2016 року №14-11987/14-16-СТ в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, надано у власність позивачу земельну ділянку площею 2.00 га, в тому числі ріллі площею 2.00 га (кадастровий номер 4824280200:01:000:0095), із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. 30 травня 2017 року позивач отримав витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку для реєстрації права власності на вказану земельну ділянку. Згідно цього витягу була зазначена інформація про затверджений проект землеустрою щодо відведення позивачеві земельної ділянки за кадастровим номером 4824280200:01:000:0095, виготовлений ФОП ОСОБА_4 14 вересня 2017 року позивачем було подано до державного реєстратора Миколаївської державної адміністрації Миколаївської області заяву про державну реєстрацію прав на вказану земельну ділянку. Рішенням від 20 вересня 2017 року державний реєстратор прав на нерухоме майно відмовив у державній реєстрації права власності, оскільки згідно даних Державного реєстру речових прав на вказану земельну ділянку вже зареєстровано право власності. Посилаючись на те, що він не отримував повідомлення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, йому не відомі підстави реєстрації спірної земельної ділянки за іншою особою ОСОБА_3 , відсутні законні підстави для прийняття наказу №14-12466/14-СГ від 13 вересня 2017 року, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати зазначений наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень, індексний номер 37067338 від 14 вересня 2017 року, на земельну ділянку кадастровий номер 4824280200:01:000:0095 площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Безводненської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, за ОСОБА_3 05 листопада 2020 року представник позивача подала до суду доповнення до позовної заяви та просила крім заявлених у первісному позові вимог витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 4824280200:01:000:0095 площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Безводненської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, посилаючись на те, що у день звернення з цією заявою їй стало відомо про те, що спірну земельну ділянку було переоформлено на ОСОБА_2 шляхом укладання договору купівлі-продажу від 09 листопада 2018 року, а тому з метою ефективного захисту прав позивача, посилаючись на положення статей 387, 388 ЦК України просила про задоволення додаткової вимоги. 14 травня 2019 року від представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просила відмовити у задоволенні позову. Відзив мотивований тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 24 травня 2016 № 14-4587/14- 16-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Згідно вимог пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку. Державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4824280200:01:000:0095 здійснена 04 жовтня 2016 року (31 травня 2017 року отримано витяг № НВ-4803470302017 з Державного земельного кадастру про зазначену земельну ділянку). Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 30 листопада 2016 № 14-11987/14-16-СГ ОСОБА_1 затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку розміром 2,00 га ріллі (кадастровий номер 4824280200:01:000:0095) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Пунктом 3 зазначеного наказу передбачено, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4824280200:01:000:0095) виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». На підставі заяви від 10 серпня 2016 № А-10741/0/5-16-СГ наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 12 жовтня 2016 № 14-9820/14-16-СГ ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 2,00 га ріллі у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12466/14-17-СГ ОСОБА_3 затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку розміром 2,00 га ріллі (кадастровий номер 4824280200:01:000:0095) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Пунктом 3 зазначеного наказу передбачено, що право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4824280200:01:000:0095) виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». 14 вересня 2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно - Миколаївської райдержадміністрації прийнято рішення № 37067388 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280200:01:000:0095 за ОСОБА_3 . В даному випадку оскаржуваний наказ від 13 вересня 2017 № 14-12466/14-17-СГ було видано Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області у межах повноважень, визначених Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 № 308 «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру». Таким чином, наказ Головного управління від 13 вересня 2017 року не суперечить жодному акту законодавства, виданий на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Оскаржуваним наказом громадянину ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку площею 2,0000 га ріллі з кадастровим номером 4824280200:01:000:0095 із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Отже, цей наказ не може порушувати цивільні права позивача, оскільки станом на час його видання земельна ділянка перебувала у землях запасу державної власності, так як згідно вимог статті 125 та 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У ОСОБА_3 14 вересня 2017 виникло право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 4824280200:01:000:0095 із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Таким чином наказ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність від 13 вересня 2017 року № 14-12466/14-17-СТ вичерпав свою дію внаслідок вчинення ОСОБА_3 дій, пов`язаних з набуттям права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, не наданих у власність та користування. 11 червня 2020 року ОСОБА_2 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Відзив мотивований тим, що земельну ділянку з кадастровим номером 4824280200:01:000:0095 ОСОБА_2 придбав за договором купівлі-продажу у ОСОБА_3 09 листопада 2018 року за 48000 грн. Останній пояснював, що володіє земельною ділянкою на праві власності з 14 вересня 2017 та мав при собі паспорт, ідентифікаційний код та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта згідно якого він був одноосібним власником зазначеної земельної ділянки та жодних обтяжень на неї не було. Вказаний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Лактіоновою С.А. та того ж дня отримав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності згідно якого земельна ділянка за кадастровим номером 4824280200:01:000:0095 належить йому. Договір купівлі-продажу земельної ділянки за номером 4824280200:01:000:0095 від 09 листопада 2018 року не оскаржувався. Відповідач вважає дії позивача такими, що грубо порушують його права власника. В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала, та просила їх задовольнити. Представник відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову, оскільки вважає його безпідставним. ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та заперечував щодо його задоволення. Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18 грудня 2020 року в позові відмовлено. Суд в обґрунтування своїх висновків вказав, що оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у справі в їх сукупності, дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити. Позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Трубу К.Б. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду винесено з порушенням матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд не навів жодного мотиву прийняття такого рішення, лише перелічив практику ЄСПЛ та статті ЦК України щодо правочинів, не дав оцінку доказам та доводам позивача. Між тим, позивач наполягає на тому, що оспорюваний наказ від 13 вересня 2017 року № 14-12466/14-17-СГ є незаконним з огляду на пункт 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, оскільки державна реєстрація спірної земельної ділянки за позивачем не скасована, а видання двох наказів про передачу у власність однієї земельної ділянки двом особам є порушенням права власності позивача. ОСОБА_3 проект землеустрою щодо спірної земельної ділянки не розроблявся. Реєстрація за ОСОБА_3 права власності на цю земельну ділянку була здійснена за 5 хвилин, але плата взята як за вчинення реєстраційних дій Добросовісності нового набувача спірної земельної ділянки ОСОБА_2 викликає сумніви, оскільки останній є одним із засновників ФГ «Діброва», яке є орендарем зазначеної земельної ділянки. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні скарги, вирішити питання з арештом, накладеним на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280200:01:000:0095. Відзив мотивований тим, що незрозумілою є позиція щодо відомостей, які внесені в поземельну книгу Держгеокадастру стосовно спірної земельної ділянки, оскільки жодного доказу цього в суді не надавалось. Незрозумілим є зволікання позивача з державною реєстрацію земельної ділянки, яке тривало з 30 листопада 2016 року по 14 вересня 2017 року. Аргумент про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте право суперечить положенням ст. 125 ЗК України. Твердження про те, що ОСОБА_3 не розробив технічної документації на земельну ділянку є маніпуляцією, оскільки доказів на підтвердження такої обставини позивачем не надавалось. Посилання на порядок проведення реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 та також склад засновників ФГ «Діброва» та недобросовісність набувача земельної ділянки ОСОБА_2 є припущеннями. Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області також подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін та розглянути справу у відсутність представника управління. Відзив обґрунтований тим, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки наявність дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не визначено ч. 7 ст. 118 ЗК України як підстава відмови у надання такого дозволу іншій особі; оскаржуваний наказ не може порушувати цивільні права позивача, оскільки станом на час його видання земельна ділянка перебувала у землях запасу державної власності, так як згідно вимог статті 125 та 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».; позивачем оспорюється ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів не може бути задоволено, оскільки таке розпорядження вичерпало свою дію внаслідок його виконання. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Масюткіна С.С., відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав. Згідно із частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду не відповідає таким вимогам закону. Насамперед, апеляційний суд зауважує, що суд, ухвалюючи рішення, виклав висновок про відмову від позову, але в порушення положень статей 263, 264 ЦПК України будь-яких висновків з дослідження доказів, аналізу тверджень та заперечень учасників справи, мотивів прийнятого рішення не навів, висновків щодо характеру спірних правовідносин не зазначив, а обмежився лише цитуванням норм ЗК України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини. Як вбачається з матеріалів справи, у травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2.00 га ріллі за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованих у межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації (том 1, а.с. 13). Розглянувши вказане клопотання, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області видало наказ № 14-4587/14-16-СГ від 24 травня 2016 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою вищезазначеної земельної ділянки (том 1, а.с. 15). Після виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_1 погодив його в порядку, визначеному статтею 186-1 ЗК України, та звернувся до відділу у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про реєстрацію земельної ділянки, (реєстраційний номер звернення ЗВ-9900874612017). Державний кадастровий реєстратор, перевіривши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений ФОП ОСОБА_4 , вимогам законодавства 04 жовтня 2016 року здійснив державну реєстрацію земельної ділянки, присвоїв кадастровий номер земельній ділянці 4824280200:01:000:0095 та видав на підтвердження державної реєстрації заявнику витяг за номером НВ-4803470302017 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який містить всі відомості про неї, внесені до Поземельної книги та кадастровий план, як складову частину витягу (том 1, а.с. 37). 12 листопада 2016 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про затвердження проекту та відведення земельної ділянки у власність. Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області наказом № 14-11987/14-16-СГ від 30 листопада 2016 року затвердило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2.00 га в тому числі ріллі площею 2.00 га (кадастровий номер4824280200:01:000:0095) із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (том 1, а.с. 34). У зв`язку із затвердженням та наданням у власність земельної ділянки ОСОБА_1 14 вересня 2017 року звернувся до державного реєстратора з метою реєстрації права власності на вищезазначену земельну ділянку. Рішенням від 20 вересня 2017 року державним реєстратором Свяченим В.Ю. у державній реєстрації права власності йому було відмовлено з підстав наявних суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав, право власності на оспорювану земельну ділянку зареєстровано за іншим суб`єктом права (том 1, а.с 39). 09 серпня 2016 року до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся ОСОБА_3 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (том 1, а.с. 153). Розглянувши подане ОСОБА_3 клопотання, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області видало наказ № 14-9820/14-16-СГ від 12 жовтня 2016 року про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення документації із землеустрою земельної ділянки (том 1, а.с. 152). Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12466/14-17-СГ ОСОБА_3 затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку розміром 2,00 га ріллі (кадастровий номер 4824280200:01:000:0095) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (том 1, а.с. 158). На підставі вищезазначеного наказу 14 вересня 2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Прасоловою Л.М. Миколаївської райдержадміністрації прийнято рішення № 37067388 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280200:01:000:0095 за ОСОБА_3 . Номер запису про реєстрацію 22323088 (том 1, а.с. 41). За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 09 листопада 2018 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , останній приймає у власність земельну ділянку розміром 2,00 га ріллі (кадастровий номер 4824280200:01:000:0095) для ведення особистого селянського господарства розташованої в межах території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Лактіоновою С.А. (том 1, а.с. 115). Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 187479597 від 05 листопада 2019 року земельна ділянка кадастровий номер 4824280200:01:000:0095 належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1388, виданого 09 листопада 2018 року приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області. Згідно копії цього договору ОСОБА_3 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність земельну ділянку площею 2.00 га, кадастровий номер 4824280200:01:000:0095. Продаж сторони договору вчинили за 48000 грн. (том 1, а.с. 239-241). ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушеного, як він вважає, внаслідок оскаржуваного наказу щодо надання спірної земельної ділянки за ОСОБА_3 його прав на безоплатну приватизацію земельної ділянки, а також, в подальшому у зв`язку із незаконним відчуженням цієї земельної ділянки. За частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. У пункті «б» частини 1 статті 81 ЗК України зазначено, що однією з підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки є безоплатна їх передача із земель державної і комунальної власності. Частина 1 статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» передбачає, що для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. Відповідно до пункту «а» частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказана норма надає право громадянам набувати у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, до яких належать сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя. У відповідності до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Згідно з пунктом «в» частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом. Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Згідно із частиною 7 вказаної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. За результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою орган, який розглядає заяву, має право вчинити лише такі дії: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України. Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що вказаний перелік, закріплений у частині 7 статті 118 ЗК України, є вичерпний. Пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 га. Частиною 4 статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області є територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, який уповноважений здійснювати передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Зокрема, до таких повноважень входить затвердження проектів землеустрою. Передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом виконавчої влади з цього питання (стаття 123 ЗК України). Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Згідно з Інструкцією «Про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженої наказом Держземагентства України від 18 травня 2010 року № 376, межа земельної ділянки - сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки. Бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами зазначається заявником на фрагментах планово-картографічних матеріалів, які надають можливість правильно визначити місце розташування земельної ділянки, на яку претендує особа, яка звернулась з клопотанням з метою безоплатного отримання земельної ділянки у власність. Тобто, графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки. Крім того, необхідно звернути увагу, що згідно з пунктами 45, 47, 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок), з метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об`єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку державними кадастровими реєстраторами виготовляється викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком

7. Згідно з пунктом 183 Порядку викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) формується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру в одному примірнику, який надається заявникові після підписання Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування та засвідчення його підпису власною печаткою, а у разі, коли викопіювання надається в електронній формі, - посвідчення його власним цифровим підписом. Порядок погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118 та 186-1 ЗК України. Відповідно до частини 9 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Згідно з приписами частини четвертої, п`ятої, шостої, сьомої статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи. Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України «Про державний земельний кадастр» Кабінет Міністрів України постановою від 17 жовтня 2012 року № 1051 затвердив Порядок ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок), згідно з пунктом 5 якого, до складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про державний земельний кадастр» та цим Порядком. Згідно з пунктом 67 Порядку ведення Державного земельного кадастру, внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України «Про державний земельний кадастр» та цього Порядку. Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку. Згідно з частинами 3-6, 8 та 9 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» особа, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноважена нею особа з метою здійснення державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подає: заяву; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документацію із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа. Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви перевіряє відповідність документів вимогам законодавства, за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки. При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер. Порядок проведення державної реєстрації земельної ділянки також визначено пунктами 107-114 Порядку. Так, відповідно до абзацу першого пункту 109 цього Порядку державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи. Для здійснення державної реєстрації земельної ділянки кадастровому реєстратору подаються згідно з пунктом 110 Порядку: 1) заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; 2) оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); 3) електронний документ. Відповідно до пункту 111 Порядку державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє: 1) відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку; 2) електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку. За результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій: здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або приймає рішення про відмову в державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77-83 Порядку. Згідно з вимогами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Положеннями статті 50 Закону України «Про землеустрій» також передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Згідно із приписами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 126 ЗК України). Способи захисту прав на земельні ділянки передбачені статтею 152 ЗК України. За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. На момент звернення ОСОБА_3 із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вже було видано наказ про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. На час видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області наказу від 12 жовтня 2016 року № 14-9820/14-16-СГ про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення документації із землеустрою земельної ділянки передана йому в подальшому у власність земельна ділянка вже була сформована, оскільки 04 жовтня 2016 року державний кадастровий реєстратор, перевіривши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений за замовленням ОСОБА_1 , здійснив державну реєстрацію земельної ділянки, присвоїв кадастровий номер земельній ділянці 4824280200:01:000:0095 та видав на підтвердження державної реєстрації заявнику витяг за номером НВ-4803470302017 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який містить всі відомості про неї, внесені до Поземельної книги та кадастровий план, як складову частину витягу. Метою розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є її індивідуалізація (конкретизація). Здійснення такої індивідуалізації, зокрема, дозволяє здійснити формування земельної ділянки. Якщо земельна ділянка сформована, то відсутні підстави для розробка проекту землеустрою щодо відведення цієї ж земельної ділянки та його затвердження. Дії позивача щодо отримання земельної ділянки у власність були послідовними, своєчасними, з дотриманням вимог законодавства, а тому є правомірними. Відсутність належної перевірки, формальний підхід до розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, його погодження створили передумови для порушення прав ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки, яка у встановленому законом порядку сформована за його заявою та поданими ним документами. За такого право ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації порушено передачею спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , оскільки позивач звернувся до суду за захистом майнового права на отримання конкретно визначеної земельної ділянки з її індивідуальними лінійними параметрами, що були визначені за його заявою, ним дотримано визначену законодавством процедуру отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Подати позов до суду про захист свого законного інтересу може будь-яка особа, яка звернулася до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність. Можливість задоволення такого позову залежить від істотних обставин кожної конкретної правової ситуації, зокрема від добросовісності поведінки усіх зацікавлених осіб, обізнаності їх про інтереси інших осіб щодо цієї земельної ділянки тощо. З аналізу наведених положень закону, а також із встановлених у справі обставин вбачається, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, всупереч застереженням, які містяться в частині сьомій статті 118 ЗК України, розглядаючи клопотання ОСОБА_3 , яке надійшло пізніше ніж звернення ОСОБА_1 про безоплатне отримання земельної ділянки, не пересвідчилось у відповідності розташування об`єкта вимогам законодавства та не врахувало вимог як вказаних вище норм законів та підзаконних актів, метою яких і є уникнення такого конфлікту між заінтересованими особами, так і положень Конституції України щодо обов`язку органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, забезпечувати рівність конституційних прав і свобод громадян, та, незважаючи на державну реєстрацію 04 жовтня 2016 року проекту землеустрою за заявою ОСОБА_1 , тобто на те, що здійснено формування земельної ділянки з конкретно визначеними межами за відповідною фізичною особою (стаття 791 ЗК, стаття 50 Закону України «Про землеустрій»), Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, всупереч наданим йому повноваженням не ухвалило рішення, за наявності для того законних підстав, про відмову в затвердженні проекту землеустрою за зверненням ОСОБА_3 , чим суттєво порушило права першого заявника на отримання у власність земельної ділянки. За такого є підстави для задоволення позовних вимог щодо незаконності оспорюваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12466/14-17-СГ та його скасування. Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 31 липня 2019 року у справі № 472/1286/17-ц (провадження № 61-42797св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 472/1284/17 (провадження № 61-39982св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 472/659/17 (провадження № 61-39640св18), від 23 січня 2020 року у справі № 472/1291/17 (провадження № 61-41908св18), від 23 січня 2020 року у справі № 472/1281/17 (провадження № 61-37481св18), від 29 січня 2020 року у справі № 472/1289/17 (провадження № 61-39642св18), від 20 березня 2020 року у справі № 472/1290/17 (провадження № 61-43828св18), від 18 листопада 2020 року у справі № 472/1280/17 (провадження №61-43829св18), від 04 листопада 2020 року у справі № 472/1283/17 (провадження № 61-40920св18). Крім того, у пункті 77 постанови Великої палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зроблено висновок про те, що неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає принципам забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю. Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Щодо позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 , то колегія суддів вважає, що відсутні підстави для їх задоволення. Так, як визначено в пункті 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 26 цього ж закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (дивиться пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, пункт 74 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц). Тому позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку зі відповідачем ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, оскільки такі вимоги не є ефективним засобом захисту порушеного права позивача. Щодо позовних вимог про витребування земельної ділянки Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права. Власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже є неефективними. У справі, що переглядається, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо незаконності наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12466/14-17-СГ, який став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію відомостей про право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, та його скасування через порушення прав первісного набувача цієї земельної ділянки ОСОБА_1 . Таким чином скасована первинна підстава вибуття спірного майна із володіння позивача та набуття цього майна ОСОБА_3 . Тобто, встановлено, що жодних намірів та дій щодо відчуження спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4824280200:01:000:0095 позивач ОСОБА_1 не здійснював, а тому вказане майно вибуло з його володіння поза його волею. Ураховуючи те, що спірна земельна ділянка вибула із власності ОСОБА_1 поза його волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, слід дійти висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про витребування майна від останнього набувача ОСОБА_2 . Посилання відповідачів на те, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не набув права власності на спірне майно, а тому відчуження земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 09 листопада 2018 року, не порушило прав позивача, оскільки він, на відміну від ОСОБА_3 , не здійснив державної реєстрації свого права власності, є такими, що суперечать положенням 116 ЗК України, відповідно до яких ОСОБА_1 на підставі рішення уповноваженого органу - наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 30 листопада 2016 року №14-11987/14-16-СТ набув право власності на спірну земельну ділянку. При цьому державна реєстрація набутого права власності лише засвідчує набуття права власності, але не є підставою його набуття. Рішення суду як постановлене з порушенням норм матеріального права та вимог процесуального закону в силу пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України необхідно скасувати, постановити нове судове рішення, яким задовольнити частину позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Як визначено у статті 133 ЦПК України, судовий збір відноситься до судових витрат. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 133 ЦПК України). Таким законом є Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI). Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки рішення суду скасовано, а позовні вимоги задоволені частково наявні підстави для розподілу судових витрат, а саме сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Позивачем при зверненні з первісною позовною заявою сплачено 1536 грн. 80 коп. судового збору за дві вимоги немайнового характеру (том 1, а.с. 1). Звертаючись із заявою про доповнення позовних вимог, позивач додатково сплатив 768 грн. 40 коп. судового збору за вирішення позовних вимог про витребування майна із володіння іншої особи (том 1, а.с. 126). Також при поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 3457 грн. 80 коп. судового збору. З урахуванням задоволення за наслідками розгляду справи частини позовних вимог судовий збір слід стягнути на користь позивача: з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_3 по 960 грн. 50 коп. судового збору з кожного ((768 грн. 40 коп. за задоволення вимог про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області + 1152 грн. 60 коп. за перегляд рішення в цій частині апеляційним судом):2) та з ОСОБА_2 - 1921 грн. судового збору (768 грн. 40 коп. за задоволення вимог про витребування земельної ділянки + 1152 грн. 60 коп. за перегляд рішення в цій частині апеляційним судом). Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Труби Клавдії Борисівни задовольнити частково. Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18 грудня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки задовольнити. Визнати незаконними та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13 вересня 2017 року № 14-12466/14-17-СГ. Витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2.00 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4824280200:01:000:0095, розташовану на території Безводненської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. В позові ОСОБА_1 до Миколаївської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 , який проживає в квартирі АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 , з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, код ЄДРПОУ 39825404, ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_2 , проживає по АДРЕСА_2 , по 960 грн. 50 коп. судового збору з кожного та з ОСОБА_2 , який проживає по АДРЕСА_3 , 1921 грн. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ________________________________________ Повний текст постанови складений 10 лютого 2021 року