Постанова Вінницький апеляційний суд № 149/2254/20

Справа № 149/2254/20 Провадження № 22-ц/801/383/2021 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Павлюк О. О. Доповідач:Рибчинський В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2021 рокуСправа № 149/2254/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Рибчинського В.П., суддів Голоти Л.О., Денишенко Т.О., розглянувши в письмовому провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 30 листопада 2020 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в: В жовтні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи його тим, що 22.12.2010 ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 22.12.2010 про приєднання до умов і правил надання банківських послуг в АТ КБ "Приватбанк". Станом на 31.08.2020 року у відповідача існує заборгованість перед позивачем в сумі 104506, 05 грн., яку він просить стягнути в судовому порядку. Заочним рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 30 листопада 2020 року позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає по АДРЕСА_1 ) на користь АТ КБ "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) заборгованість за договором б/н від 22.12.2010 на загальну суму 3 331,04 (три тисячі триста тридцять одна) грн. 04 (чотири) коп. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає по АДРЕСА_1 ) на користь АТ КБ "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) судовий збір в розмірі 66,84 грн. В решті позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості по процентам та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 3331,04 грн, апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині не оскаржується. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції частково не відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що між ПАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, згідно умов якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (копія на а.с.14). З даною анкетою-заявою відповідача ознайомлено під підпис 22.12.2010. Згідно інформації, викладеній у даній анкеті-заяві, ОСОБА_1 підтвердила, що підписанням цієї анкети-заяви вона згодна з тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. До кредитного договору позивач додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк". Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31.08.2020 року (а.с. 5-7) становить 104 506,05 грн і складається із: заборгованості за тілом кредиту-1812,13 грн, заборгованості за нарахованими відсотками 101 693,92 грн, заборгованість по пені 1 000 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у спірному випадку - АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами та пенею. Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку заборгованості за кредитним договором від 22.12.2010 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цим Витягом з Умов був ознайомлена ОСОБА_1 і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. У постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що в подібних правовідносинах неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України. Разом з тим, пред`являючи позов, банк на підтвердження своїх вимог, крім витягу з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, також послався на довідку про умови кредитування від 27 березня 2011 року, яка підписана ОСОБА_1 (а.с. 20), та визначає, зокрема, розмір процентів за користування кредитом. Заперечень щодо особистого підписання вказаної довідки відповідачем не надано. Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення відсотків виходив із розрахунку базової процентної ставки за користування кредитом в розмірі 3% річних, а не як зазначено в Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» від 27 березня 2011 року підписаній ОСОБА_1 3% в місяць, що нараховується на залишок заборгованості, а тому дійшов помилкового висновку про стягнення заборгованості по процентам в розмірі 518,91 грн. Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором від 22.12.2010 року заборгованість за тілом кредиту станом на 31.08.2020 року складає 1812,13 грн (а.с. 5-7). Отже з урахуванням базової процентної ставки за користування кредитом в розмірі 3% в місяць, що нараховується на залишок заборгованості, апеляційний суд вважає, що розмір заборгованості по процентам складає 6 360,58 грн (1812,13 грн (тіло кредиту) х 117 місяців (період заборгованості) х 3% в місяць) Разом з тим, колегія суддів не бере до уваги паспорт споживчого кредиту, оскільки підписана ОСОБА_1 анкета-заява не містить умов про те, що паспорт споживчого кредиту є складовою договору банківського обслуговування. Крім того у наданому до позовної заяви Паспорті споживчого кредиту від 21.07.2020 містяться тарифи щодо трьох продуктів - «Універсальна», «Універсальна ГОЛД» та «Платінум», що містить різні відсоткові ставки для таких карт. Банком не доведено, яку саме картку отримано ОСОБА_1 із даного переліку, який стосується видів карт «Універсальна». Крім іншого, апеляційний суд не бере до уваги Паспорт споживчого кредиту з тих підстав, що з даним паспортом ОСОБА_1 була ознайомлена та підписала його 21 липня 2020 року, тоді як кредитний договір був укладений 22.12.2010 року. З огляду на викладене, суд першої інстанції не вірно визначив розмір заборгованості ОСОБА_1 по процентах, оскільки належним чином не дослідив надані банком докази, а саме розрахунок заборгованості та довідку про умови кредитування, та не врахував, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є його, а не суду, процесуальним обов`язком. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зважаючи на викладене, апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню, рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 30 листопада 2020 року зміні в частині розміру заборгованості по процентам. Враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, судовий збір, понесений позивачем, підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 30 листопада 2020 року змінити в частині розміру заборгованості по процентам. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає по АДРЕСА_1 ) на користь АТ КБ "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) заборгованість по процентам в сумі 6 360,58 грн. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає по АДРЕСА_1 ) на користь АТ КБ "Приватбанк" 462,44 грн. судового збору сплаченого останнім за подання позовної заяви та апеляційної скарги, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський Судді: Л.О. Голота Т.О. Денишенко