Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/28525/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/28525/20 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправними дій, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного антикорупційного бюро України (далі - відповідач, НАБУ), в якому просив: - визнати протиправними дії старшого детектива відділу детективів по виявленню кримінальних корупційних правопорушень Управління аналітики та обробки інформації Національного антикорупційного бюро України Тіточки Андрія Олександровича щодо складання довідки від 01 жовтня 2018 року аналізу матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000372 від 18 жовтня 2016 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року у відкритті провадження в даній адміністративній справі - відмовлено у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Не погоджуючись з зазначеною ухвалою, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скаргу мотивовано тим, що справу належить розглядати саме в порядку адміністративного судочинства, а суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно з`ясував предмет спору. Зазначено, що предметом спору у даній справі є правомірність дій старшого детектива відділу детективів по виявленню кримінальних корупційних правопорушень Управління аналітики та обробки інформації Національного антикорупційного бюро України Тіточки Андрія Олександровича щодо складання довідки від 01 жовтня 2018 року аналізу матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000372 від 18 жовтня 2016 року. При цьому, під час складання вказаної довідки в межах кримінального провадження детективом вчинялись саме публічно-владні управлінські функції, як суб`єкта владних повноважень, які не регламентуються кримінальним процесуальним законодавством України, а передбачені, зокрема, нормами Закону України «Національне антикорупційне бюро України» та Закону України «Про судову експертизу», та які, станом на час виникнення спірних правовідносин, в контексті положень Кримінального процесуального кодексу України не могли бути оскаржені в порядку кримінального судочинства, а отже суду належить встановити відповідність таких дій вимогам чинного на той час законодавства саме у розрізі здійснення відповідачем своїх функцій, як суб`єкта владних повноважень. Крім того, КПК України взагалі не встановлює права на оскарження дій особи, залученої в якості спеціаліста, як і не передбачає оскарження постанови слідчого про залучення певної особи в якості спеціаліста під час досудового розслідування. 27 січня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому він наполягав на законності оскаржуваного рішення та просив залишити його в силі. Зазначив, що в силу норм законодавства та правових позицій Верховного Суду, окружний суд не повинен розглядати вимоги позивача за правилами адміністративного судочинства, адже судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному судочинстві належить до повноважень слідчого судді і не може бути предметом оскарження в адміністративному суді. Також відповідач зазначив, що враховуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 не може оскаржувати дії, які вчинені старшим детективом Національного бюро Тіточкою А.О. зі складання довідки від 01 жовтня 2018 року, оскільки вказані дії жодним чином не впливають на права, інтереси чи обов`язки позивача. В судовому засіданні представник позивача зауважив, що відзив відповідача не може вважатися належним доказом, оскільки підписант не є адвокатом. Представник відповідача з даного приводу пояснив, що НАБУ в судах діє в порядку самопредставництва, відомості про вповноважених представників містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Колегія суддів з таким твердженням погоджується. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, детективами Національного антикорупційного бюро України здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження № 52016000000000372 від 18 жовтня 2016 року. В рамках зазначеного кримінального провадження 25 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 було складено повідомлення про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27 - ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 209, ч. 4 ст. 358 КК України, а саме: у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого в особливо великих розмірах; у пособництві зловживанню службовими особами своїм службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки; у вчиненні фінансових операцій та правочинів з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів; у використанні завідомо підробленого документа. В межах цього кримінального провадження старшим детективом відділу детективів по виявленню кримінальних корупційних правопорушень Управління аналітики та обробки інформації НАБУ Тіточкою Андрієм Олександровичем було складено довідку від 01 жовтня 2018 року щодо встановлення конкретної суми, на яку ДП «НЦТМ» виконано умови договору постачання та встановлення суми надмірно сплачених СЗР грошових коштів на користі ДП «НЦТМ», у тому числі шляхи можливого заволодіння ними, причетних до кримінального правопорушення. Вважаючи дії старшого детективу по складанню довідки щодо аналізу матеріалів досудового розслідування протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Відмовляючи у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що складення відповідних довідок у кримінальному провадженні є не владною управлінською функцією, а є процесуальною дією, й відповідач у цих правовідносинах діє не як суб`єкт владних повноважень, у розумінні пункту 7 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, що унеможливлює розгляд даної справи у порядку адміністративного судочинства. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно ч.1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У розумінні п.1, 2 ч.1 статті 4 КАС України, адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій. За правилами п.1 ч.1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (п.2 ч.2 статті 19 КАС України). Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод. Однак, колегія суддів звертає увагу, що сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Так, визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб`єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб`єкта спірних правовідносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та /або їх посадовими особами у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність суб`єкта владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. Тому під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження у цій справі є наявність компетенції у детектива Національного антикорупційного бюро України на складання довідки щодо аналізу матеріалів досудового розслідування. Матеріалами справи встановлено, що оскаржувана довідка та дії по її складанню здійснені відповідачем у зв`язку з проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000372. Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом про оскарження дій старшого детектива відділу детективів по виявленню кримінальних корупційних правопорушень Управління аналітики та обробки інформації Національного антикорупційного бюро України Тіточки Андрія Олександровича щодо складання довідки, що стосуються досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000372. Згідно ч.1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Відповідно до визначення, передбаченого п.10 ч.1 статті 3 КПК України, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Кримінальне провадження за своєю правовою природою становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист. Так, згідно ч.1 статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Колегія суддів зауважує, що гарантіями законності процесуальних дій та рішень органів досудового розслідування й суду є не лише можливість їх окремого оскарження, а й інші визначені кримінальним процесуальним законом механізми, в тому числі і право підозрюваного, обвинуваченого й інших визначених у КПК України осіб під час судового розгляду кримінального провадження по суті заявляти клопотання про визнання недопустимими доказів, одержаних з порушенням установленого законом порядку, що передбачено ч.3 статті 89 КПК України. Таким чином, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому КПК України, в той же час, кожна зі сторін кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими Подібні до спірних правовідносини неодноразово були предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду. Так, у постанові від 13 листопада 2019 року по справі № 420/516/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступний правовий висновок: «…Перевірка законності способів отримання доказів, тобто відповідності їх вимогам КПК України, згідно ч.1 статті 86 цього Кодексу є критерієм оцінки доказів на предмет їх допустимості. З огляду на положення ч.2 статті 91 КПК України оцінка доказів є невід`ємним елементом доказування як сукупності встановлених кримінальним процесуальним законом дій слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, спрямованих на встановлення обставин, що мають значення для кримінальної справи. З`ясування законності проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, яке не припинено, судом адміністративної юрисдикції може призвести до передчасного вирішення питань, які підлягають розв`язанню судом під час розгляду кримінальної справи по суті. Така ситуація може негативно позначитись на перебігу і результатах кримінального провадження з точки зору виконання його основних завдань. Встановлення правомірності/протиправності процесуальної дії в порядку адміністративного судочинства означатиме констатацію юридичного факту, який безпосередньо впливає на оцінку доказів, за межами встановленої кримінальним процесуальним законом процедури з порушенням закріпленої у статті 22 КПК України засади змагальності. Адже наведена засада вимагає надання іншим учасникам процесу можливості під час судового розгляду кримінального провадження взяти участь у дослідженні доказів, висловити свої позиції й аргументи щодо їх оцінки, які були б сприйняті судом і одержали відповідь при прийнятті рішення з цих питань…» Відтак, з огляду на вищенаведені мотиви колегія суддів вважає, що в обсязі встановлених в цій справі обставин у системному зв`язку з правовим регулюванням спірних відносин, їх змістом та суб`єктним складом, суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку про непоширення юрисдикції адміністративного суду на позовні вимоги ОСОБА_1 , зазначені у позовній заяві. Виходячи зі змісту правовідносин, щодо яких виник спір в цій справі, дії детектива Національного антикорупційного бюро України щодо складання оскаржуваної довідки можуть оспорюватися на предмет їх допустимості/недопустимості і бути предметом перевірки в порядку кримінального судочинства. Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада, 05 грудня 2018 року у справах № 826/2004/18 і № 826/2253/18 відповідно та від 10 квітня 2019 року у справі № 808/390/18 у подібних правовідносинах щодо юрисдикції спорів, пов`язаних з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи/та прокурорів. Щодо посилання позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2020 року по справі №640/13316/20, як на сформовану практику щодо підсудності аналогічних спорів, то слід зазначити, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року скасовано, а провадження у справі - закрито. Відтак, таке посилання апелянта є недоречним. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Завданнями кримінального судочинства відповідно до статті 2 Кримінального процесуального кодексу України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Пунктом 5 ч.1 статті 3 КПК України встановлено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Згідно п. 1 ч.1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи права оскаржити до суду окремі процесуальні дії чи бездіяльність слідчих, органів досудового розслідування, прокуратури. Але, таке оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності слідчих, органів досудового розслідування, прокуратури до суду може здійснюватися у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Згідно п.1 ч.1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються, оскільки є помилковими. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін. Згідно ч. 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст рішення виготовлено 09 лютого 2021 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев