Постанова 4823 № 750/9965/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 08 лютого 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/9965/20 Головуючий у першій інстанції Рахманкулова І. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/326/21 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді - Бобрової І.О., суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Комунальне підприємство «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 03 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради про стягнення заборгованості по недонарахованій заробітній платі, місце ухвалення судом першої інстанції рішення - м. Чернігів, дата складання судом першої інстанції повного тексту рішення -04.12.2020, У С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до КП «Чернігівське тролейбусне управління», в якому просив стягнути з КП «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради на його користь 159221,46 грн заборгованості із заробітної плати, з якої підлягають вирахуванню обов`язкові платежі та внески, 12600 грн витрат на правову допомогу. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що працює водієм тролейбусу у КП «Чернігівське тролейбусне управління» з 19.09.2017. З вересня 2017 по липень 2020 позивачу виплачувалась заробітна плата без дотримання норм і гарантій, передбачених чинним законодавством та галузевими угодами, укладеними між Міністерством інфраструктури України та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, що діяли в зазначений період, положення яких відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори та угоди» є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. У відповіді від 11.08.2020 за № 01-41, наданій на адвокатський запит АО «Лабрис», Чернігівська обласна організація професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення повідомила, що ППО КП «Чернігівське тролейбусне управління» є організаційною ланкою Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України з моменту підтвердження належності до Професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, з 2000 року, має статус юридичної особи та представляє інтереси своїх членів, захищає їх трудові, соціально економічні права та інтереси через профспілковий комітет. Отже, положення галузевої угоди, укладеної між міністерством інфраструктури України та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, на думку позивача, розповсюджуються на діяльність КП «Чернігівське тролейбусне управління». Відповідачем не було дотримано вимог статей 1, 5, 14 Закону України «Про оплату праці», а також статті 97 КЗпП України, за змістом яких, оплата праці повинна здійснюватись із дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999, роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Позивач зазначав, що відповідно до п. 3.1.1 Галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2017-2018 роки, що діяла до 26.04.2018, мінімальна тарифна ставка робітника І розряду становила не менше ніж 120 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом. При цьому згідно з додатком №2 до цієї Угоди коефіцієнт співвідношення мінімальної тарифної ставки робітника І розряду (місячної тарифної ставки) до тарифної ставки, встановленої угодою, складав 1.9 (водії пасажирських тролейбусів). Відповідно до змін та доповнень до вказаної вище Галузевої угоди, що діяли до 29.08.2019, п. 3.1.1. було викладено в наступній редакції: мінімальна тарифна ставка робітника І розряду становить не менше ніж 140 % розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом. Додатком № 2 зазначених змін та доповнень до Галузевої угоди встановлено коефіцієнт співвідношень 2.6 (водії пасажирських тролейбусів, габаритна довжина від 12 м до 15 м). Згідно з п. 3.1.1 Галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2019-2021 роки, мінімальна тарифна ставка робітника І розряду становить не менше ніж 160 % розміру прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Відповідно до додатку №2 до цієї Угоди коефіцієнт співвідношення складає 2.9 (водії пасажирських тролейбусів, габаритна довжина до 14 м). Вимоги зазначених галузевих Угод при розрахунку заробітної плати позивачу відповідачем враховані не були, у зв`язку з чим в період з вересня 2017 року по липень 2020 року за підрахунками ОСОБА_1 утворилась заборгованість по недорахованій заробітній платі в сумі 159221,46 грн, яку останній просив стягнути з відповідача з вирахуванням обов`язкових платежів та внесків. Крім того, позивач просив стягнути з КП «Чернігівське тролейбусне управління» 12600 грн витрат на правову допомогу згідно з умовами договору про надання правової (правничої) допомоги від 13 квітня 2020 року. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03.12.2020 у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради 4000 грн витрат на правничу допомогу. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також стягнути з відповідача 12600 грн витрат на правову допомогу. Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до мотивів, що вказані в позові, зокрема, що КП «Чернігівське тролейбусне управління», нараховуючи заробітну плату за період з вересня 2017 року по липень 2020 року, було зобов`язано виконувати положення галузевих Угод між Міністерством інфраструктури України та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України, що діяли у вказаний період, оскільки такі угоди є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Скаржник зазначає, що згідно з приписами Закону України «Про міський електричний транспорт», Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460, Міністерство інфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, основним завданням якого є, зокрема, формування та реалізація державної політики у сфері транспорту, у зв`язку з чим КП «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради перебуває у сфері дії Міністерства інфраструктури України як сторони-підписанта зазначених у позові галузевих Угод, тому вимоги цих Угод поширюються на відповідача. Посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 606/2300/17 у подібних правовідносинах. Крім того, позивач стверджує, що судом першої інстанції не надано жодної правової оцінки відповідям Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на адвокатські запити № 01-41 від 11.08.2020 та № 01-72 від 26.11.2020, в яких зазначається, що на КП «Чернігівське тролейбусне управління» розповсюджується дія галузевих Угод між Міністерством інфраструктури України та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України. Скаржник звертає увагу апеляційного суду, що відповідачем в судовому засіданні не надано жодних спростувань по розрахунку не донарахованої заробітної плати позивачу, тобто, на думку позивача, з такими нарахуваннями відповідач згоден. Також позивач не погоджується з висновком суду про стягнення з нього на користь відповідача 4000 грн витрат на правничу допомогу, оскільки представником відповідача адвокатом Малай А.В. не було надано до суду акту приймання-передачі наданих послуг та рахунку по сплаті грошових коштів, посилається на правову позицію Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник КП «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради адвокат Малай А.В. зазначає, що відповідач не визнає вимог апеляційної скарги, вважає, що в її задоволенні має бути відмовлено. Вказує, що системний аналіз статутів КП «Чернігівське тролейбусне управління», та Положення про управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв`язку Чернігівської міської ради, якому воно підпорядковане, прямо вказує, що КП «Чернігівське тролейбусне управління» не віднесено до сфери управління Міністерства інфраструктури України, у зв`язку з чим положення галузевих угод, на які посилається позивач, можуть мати для відповідача виключно рекомендаційний характер. Разом з тим, базовим легітимним документом у правовідносинах між адміністрацією КП «Чернігівське тролейбусне управління» та трудовим колективом є колективний договір, в якому, визначені, зокрема, основні умови оплати праці працівників підприємства, а конкретний розмір доплат і надбавок визначається Положенням про оплату праці або наказом. Не зважаючи на збиткову діяльність підприємства, розмір часової тарифної ставки постійно збільшується. Колективний договір і Положення про оплату праці та преміювання є чинними, в судовому чи адміністративному порядку не скасовані. Представник відповідача зазначає, що позиція голови обласної організації профспілки ОСОБА_2 щодо застосування положень галузевих угод, висловлена у відповіді на адвокатський запит, на який посилається позивач, є його суб`єктивною думкою, є хибною та такою, що не відповідає правовим позиціям Верховного Суду. Статус КП «Чернігівське тролейбусне управління» визначений його статутом, відповідно до якого власником підприємства є територіальна громада м. Чернігова в особі Чернігівської міської ради. Підприємство знаходиться у підпорядкуванні управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв`язку Чернігівської міської ради. Пунктом 6.1 Статуту визначені органи управління підприємством. Пунктом 7.2. Статуту визначені загальні засади оплати праці працівників підприємства. Положення Статуту КП «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради не визнавались не чинними у встановленому законодавством порядку. Ні Кабінет Міністрів України, ні Міністерство інфраструктури України не мають жодного відношення до фінансово-господарської діяльності відповідача. Щодо визначення розміру витрат на правову допомогу, представник відповідача зазначає, що до справи приєднані необхідні докази. Факт оплати його послуг за супроводження справи підтверджено випискою по його особовому рахунку в АБ «Укргазбанк» за період з 16.11.2020 до 16.11.2020. Адвокат прийняв участь у судовому засіданні та займав активну позицію по захисту прав та законних інтересів відповідача. Враховуючи викладене вище, представник відповідача вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Деснянський районний суд м. Чернігова виходив з того, що Галузева угода 2017-2018 та Галузева угода 2019-2021 не підписані стороною роботодавця, сторона роботодавця не приєднувалась до вказаних галузевих угод, а тому їх дія не поширюється на КП «Чернігівське тролейбусне управління», а положення цих угод можуть мати для підприємства виключно рекомендаційний характер. Поширення положень зазначених позивачем галузевих угод на відповідача, як роботодавця, не відповідає принципу соціального діалогу щодо добровільності прийняття сторонами зобов`язань у сфері соціально-трудових відносин. Разом з тим, судом взято до уваги, що оплата праці працівників КП «Чернігівське тролейбусне управління» здійснювалась відповідно до умов, визначених колективним договором між адміністрацією і трудовим колективом підприємства та положеннями про оплату праці. Не зважаючи на збиткову діяльність КП «Чернігівське тролейбусне управління», розмір часової тарифної ставки на підприємстві постійно збільшується. За результатами неодноразових перевірок діяльності підприємства з питань дотримання законодавства в частині нарахувань і виплати заробітної плати працівникам, проведених у період з серпня 2017 по жовтень 2020, порушень встановлено не було. За таких обставин, підстав для задоволення позову судом першої інстанції не встановлено. Одночасно судом вирішено клопотання відповідача про відшкодування позивачем 10000 грн понесених у справі витрат на правничу допомогу. Враховуючи складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг у суді першої інстанції суд дійшов до висновку про стягнення з позивача на користь відповідача частину заявленої суми у розмірі 4000 грн. Колегія суддів вважає такі висновки суду обґрунтованими та погоджується із рішенням суду першої інстанції враховуючи наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює з 19.09.2017 в КП «Чернігівське тролейбусне управління» на посаді водія тролейбуса 3-го класу, що підтверджується копією наказу (розпорядження) № 170-к від 18.09.2017 про прийняття на роботу ОСОБА_1 (а.с. 206 т.1) та копією його трудової книжки НОМЕР_1 (а.с. 207-211). З інформації про юридичну особу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що Комунальне підприємство «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради зареєстроване 15.06.1992. Засновником підприємства є Чернігівська міська рада (а.с. 33-38 т.1). Згідно із Статутом КП «Чернігівське тролейбусне управління» (п.1.3 , п.4.1 Статуту, затвердженого рішенням виконкому ЧМР від 20.10.2008 № 273, та п.1.3 Статуту, затвердженого рішеннями від 01.02.2018 № 63, від 06.02.2020 № 36 ) (а.с. 212-221, 222-230, 231-239 т.1), власником підприємства є територіальна громада міста Чернігова в особі Чернігівської міської ради (далі за змістом - Власник). Майно підприємства є власністю територіальної громади м.Чернігова і закріплено за підприємством на правах повного господарського відання. В пункті 1.4 Статуту у всіх зазначених редакціях вказано, що підприємство в своїй діяльності керується Конституцією України, Господарським та Цивільним кодексами України, іншими законодавчими та нормативними актами, цим Статутом. Відповідно до п. 2.1 Статуту метою підприємства є здійснення господарської діяльності з метою надання послуг з пасажирських перевезень та отримання на цій основі прибутків в інтересах Власника і трудового колективу. Розділом 3 Статуту визначено юридичний статус підприємства. Зокрема, відповідно до п. 3.3 Статуту підприємство здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту. Пункт 3.5. Статуту передбачає відповідальність підприємства за своїми зобов`язаннями відповідно до чинного законодавства. За змістом п. 3.7 Статуту підприємство має право укладати угоди з урахуванням обмежень, встановлених п. 6.3 Статуту, набувати майнові та особисті права, нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем в суді. За змістом положень розділу 5.1 Статуту підприємство самостійно планує свою діяльність, визначає стратегію та основні напрямки свого розвитку відповідно до галузевих науково-технічних прогнозів та пріоритетів, кон`юнктури ринку послуг та економічної ситуації; підприємство має право за згодою Власника добровільно увійти в об`єднання підприємств за галузевим, територіальним та іншими принципами. За змістом пункту 5.2 Статуту підприємство зобов`язане, зокрема: створювати належні умови для високопродуктивної праці своїх працівників, дотримуватись вимог чинного законодавства про працю, соціальне страхування, правил і норм охорони праці, техніки безпеки; здійснювати заходи з метою підвищення матеріальної зацікавленості працівників, як в результатах особистої праці, так і у загальних підсумках роботи підприємства, забезпечення економного і раціонального використання фонду споживання, своєчасних розрахунків з працівниками підприємства. Розділом 6 Статуту визначено загальні засади управління підприємством і самоврядування трудового колективу. Так, управління підприємством здійснюють: вищий орган підприємства Власник; уповноважений Власником орган виконавчий комітет Чернігівської міської ради; уповноважена Власником посадова особа Чернігівський міський голова або особа, що відповідно до законодавства виконує повноваження Чернігівського міського голови; виконавчий орган підприємства начальник підприємства. Трудовий колектив підприємства складають всі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту). Порядок узгодження, укладення та зміст колективного договору встановлюється законодавством України. Відповідно до п. 7.1 Статуту основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток. За змістом п. 7.6 Статуту (від 2008 року), п. 7.2 , 7.5 Статуту (в наступних редакціях) начальник підприємства обирає форми і системи оплати праці, встановлює працівникам конкретні розміри тарифних ставок, підрядних розцінок, посадових окладів, премій, винагород, надбавок і доплат на умовах, передбачених колективним договором. Мінімальна заробітна плата не може бути нижче встановленого законодавством України мінімального розміру заробітної плати. Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя та здоров`я членів трудового колективу вирішуються трудовим колективом за участю керівника підприємства, якщо інше не передбачено законодавством. Положення Статуту КП «Чернігівське тролейбусне управління» ЧМР не визнавались не чинними у встановленому законом порядку. За результатами фінансово-господарської діяльності упродовж 2016, 2017, 2018, 2019, І півріччя 2020 років КП «Чернігівське тролейбусне управління» є збитковим, та відповідно декларує збитки, що підтверджується податковими деклараціями з податку на прибуток підприємства за 2017, 2018, 2019, три квартали 2020 року (а.с. 246-249 т. 1, а.с. 1-4,5-8, 9-12 т. 2), а також інформацією, яка міститься у відповіді Управління економічного розвитку міста Чернігівської міської ради від 18.11.2020 (а.с. 13 т. 2). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо безпідставного неврахування судом Галузевих угод між Міністерством інфраструктури України та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2017-2018 та 2019-2021 роки, колегія суддів до уваги не приймає. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно із частиною 2 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до статей 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин, крім цього, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України). Згідно із статтею 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) проводиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Згідно із статтею 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, нагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюється підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності-з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюється власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі статтею 14 Закону України «Про оплату праці» , договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди». Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців. Частиною першою статті 15 та статтею 16 вказаного Закону встановлено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. На підприємствах і в організаціях, які знаходяться на госпрозрахунку і отримують дотації з бюджету, організація оплати праці здійснюється відповідно до статті 15 цього Закону, але в межах визначених для них у встановленому порядку сум дотацій та власних доходів з урахуванням умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 9 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (статті 21, 22 Закону України «Про оплату праці», пункт 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці». Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб (частина четверта статті 95 КЗпП України). За змістом статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. У частині першій статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» (в редакції, чинній в період спірних правовідносин) передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Галузеві угоди на 2017-2018 (зі змінами та доповненнями), 2019-2021 роки укладені між Міністерством інфраструктури України та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України та зареєстровані Міністерством соціальної політики України 06.12.2016 та 26.04.2018 відповідно (а.с. 42-96 т.1). Згідно зі статтею 3 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони і одним або кількома профспілковими органами, а у разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони. Сторонами колективних угод є сторони соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог. За змістом абзацу 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про соціальний діалог» (в редакції, чинній на момент укладення галузевих угод на 2017-2018 та 2019-2021 роки) сторонами соціального діалогу є: на національному рівні - профспілкова сторона, суб`єктами якої є всеукраїнські об`єднання професійних спілок, а в межах певного виду економічної діяльності - всеукраїнські професійні спілки, створені за галузевою ознакою; сторона роботодавців, суб`єктами якої є всеукраїнські об`єднання організацій роботодавців та їх об`єднання, що діють у кількох видах економічної діяльності, а в межах певного виду економічної діяльності - об`єднання організацій роботодавців, які створені за галузевою ознакою і мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб`єктами якої є Кабінет Міністрів України та/або центральні органи виконавчої влади. Відповідно до в п.п. 1.3, 1.4 Галузевих угод на 2017-2018, 2019-2021 роки положення цієї Галузевої угоди діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх підприємств міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), що перебувають у сфері відання Сторін Галузевої угоди. Метою цієї Галузевої угоди є забезпечення стабільної та якісної роботи підприємств міського електричного транспорту. Укладення цієї Угоди є актом соціального діалогу, який встановлює мінімальні й обов`язкові для врахування на подальших рівнях колективних переговорів галузеві норми в оплаті та умовах праці, пільги, трудові та соціальні гарантії працівників галузі. Згідно основних положень розділу 3 «Оплата та нормування праці» сторони Галузевої угоди в межах повноважень вживатимуть заходи щодо встановлення мінімальних обов`язкових гарантій щодо оплати та нормування праці, визначених цим розділом. Сторони домовилися рекомендувати сторонам соціального діалогу відповідного рівня передбачати у територіальних угодах та колективних договорах основні умови праці, закріплені цим розділом, в тому числі забезпечення виплати належної працівникам заробітної плати. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 296/1091/16-ц, «для обов`язковості виконання роботодавцем зобов`язань у сфері соціально-трудових відносин, передбачених тією чи іншою галузевою (міжгалузевою) угодою, необхідно встановити чи входить профспілкова організація підприємства до організаційної ланки всеукраїнської профспілки та її об`єднання, а також віднесення підприємства до сфери управління міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади, який є суб`єктом сторони органів виконавчої влади цієї угоди. При цьому під час визначення обов`язковості застосування положень колективних угод необхідно враховувати норми Рекомендацій Міжнародної організації праці № 91, основоположне значення яких взято до уваги у ратифікованій Україною Конвенції Міжнародної організації праці № 154, а саме: що усякий колективний договір має зв`язувати сторони, що його підписали, а також осіб, від імені яких його укладено». Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 11.01.2020 у справі № 727/4884/16-ц. За змістом положень Законів України «Про організації роботодавців, їх об`єднання, права і гарантії їх діяльності» та «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» перебування у сфері дії сторін галузевої угоди передбачає віднесення підприємства до сфери управління міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади, який є суб`єктом сторони органів виконавчої влади цієї угоди. Судом встановлено, що сторона роботодавця відповідача у справі, не підписувала та не приєднувалась до Галузевої угоди, яка підписана між Міністерством інфраструктури України та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на 2017-2018 роки та Галузевої угоди між тими ж сторонами на 2019-2021 року, а тому не брала на себе обов`язок виконувати приписи угод. Колегія суддів вважає, що поширення на відповідача, як роботодавця, положень Галузевих угод, на які посилається позивач, не відповідає принципу соціального діалогу щодо добровільності прийняття сторонами зобов`язань у сфері соціально-трудових відносин, у зв`язку з чим положення зазначених угод можуть мати для КП «Чернігівське тролейбусне управління» виключно рекомендаційний характер. Щодо доводів апеляційної скарги про поширення сфери дії Міністерства інфраструктури України на КП «Чернігівське тролейбусне управління» слід зазначити наступне. Закон України «Про міський електричний транспорт», на приписи якого посилається позивач, визначає правові, організаційні та соціально-економічні засади функціонування міського електричного транспорту загального користування на ринку транспортних послуг і спрямований на створення сприятливих умов для його розвитку, задоволення потреб громадян у доступних, якісних і безпечних перевезеннях. Із системного аналізу даного Закону та Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою КМУ № 460 від 30.06.2015, вбачається, що до ключових завдань державної політики у сфері міського електричного транспорту, яку здійснює Мінінфраструктури не входить формування умов оплати праці комунальних підприємств, в тому числі й КП «Чернігівське тролейбусне управління». Відповідно до п.1.3 Статуту, КП «Чернігівське тролейбусне управління» знаходиться у підпорядкуванні управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв`язку Чернігівської міської ради. Відповідно до Положення про управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв`язку Чернігівської міської ради, затвердженого рішенням міської ради № 25/VII-23 від 30.11.2017 (надалі - Положення) (а.с. 240-245 т.1), Управління є виконавчим органом міської ради, є юридичною особою, що має самостійний баланс, рахунки, печатку, відповідні штампи та бланки. За змістом пунктів 1.3-1.6 Положення Управління утворюється, реорганізується та ліквідується за рішенням міської ради, є підконтрольним і підзвітним міській раді, підпорядковується її виконавчому комітету та міському голові. Управління безпосередньо підпорядковується заступнику міського голови відповідно до розподілу функціональних обов`язків. Управління у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, а також цим положенням. Управління утримується за рахунок коштів міського бюджету. За змістом п. 2.2.19 Положення Управління виконує у межах компетенції розпорядження та доручення міського голови, рішення міської ради та виконавчого комітету. Відповідно до п. 4.2 Положення Управління має право представляти Управління у відносинах з органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та в судах загальної юрисдикції. Статут КП «Чернігівське тролейбусне управління» (у редакціях, чинних на час спірних правовідносин), Положення про Управління транспорту, транспортної інфраструктури та зв`язку Чернігівської міської ради, інших нормативно-правових актах, які стосуються діяльності КП «Чернігівське тролейбусне управління», не міститься вказівок про входження КП «Чернігівське тролейбусне управління» до сфери дії Міністерства інфраструктури України та галузевих угод, підписантом яких є міністерство. Посилання позивача на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 606/2300/17, не заслуговують на увагу, оскільки обставини, встановлені судами у цій справі не є тотожними обставинам справи, що розглядається. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що галузеві угоди, на які посилається ОСОБА_1 не підписані стороною роботодавця. Сторона роботодавця не приєднувалась до вказаних галузевих угод, а тому їх дія не поширюється на КП «Чернігівське тролейбусне управління», а положення цих угод можуть мати для підприємства виключно рекомендаційний характер. Посилання скаржника на відповіді Чернігівської обласної організації професійної спілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України від 11.08.2020, 26.11.2020 на адвокатські запити представника позивача (а.с. 40-41 т.1, 122 т. 2) не заслуговують на увагу, оскільки містять суб`єктивну думку голови обласної організації профспілки, яка ґрунтується на власному тлумаченні ситуації, шо склалася . Дослідивши надані позивачем розрахункові листки про нарахування йому заробітної плати підприємством за період з вересня 2017 по липень 2020 року (а.с.98-113 том 1), колегія суддів приходить до висновку, що заробітна плата правильно нараховувалася та виплачувалася позивачу відповідно до положень Статуту та колективних договорів, які укладались в КП «Чернігівське тролейбусне управління» в цей період. Відповідно до статті 18 КЗпП України положення колективної угоди є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації. Колективним договором, укладеним між адміністрацією та трудовим колективом КП «Чернігівське тролейбусне управління», який зареєстрований 30 січня 2013 року Деснянською районною у м. Чернігові радою (зі змінами у 2014 році), передбачено (п. 2.2), що оплата праці працівників визначається їх особистим трудовим вкладом з урахуванням кінцевих результатів роботи підприємства, на підставі розроблених і затверджених керівником підприємства та узгоджених з головою профспілки: положень про оплату праці та преміювання, посадових окладів, тарифів згідно штатного розкладу, а також контрактів, трудових угод (а.с. 143-164 т.1). 14 листопада 2017 року Деснянською районною у м. Чернігові радою зареєстровано колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом КП «Чернігівське тролейбусне управління», реєстраційний номер

194. Даний колективний договір (зі змінами від 2018 року), як і попередній, підписаний начальником КП «Чернігівське тролейбусне управління» та головою профспілкового комітету (а.с. 165-205 т.1). Згідно з пунктом 1.2 договору сторони визнають даний колективний договір локальним нормативно-правовим актом, на підставі якого буде здійснюватися регулювання всіх соціально-економічних, виробничих і трудових відносин підприємства протягом усього періоду його дії. Пунктами 1.4,2.1, 2.2., 2.4. договору визначено, що даний колективний договір поширюється на всіх працівників підприємства, незалежно від того, чи є вони членами профспілки. Організація оплати праці на підприємстві здійснюється у відповідності до Закону України «Про оплату праці» та іншими законодавчими та нормативними актами. Основною професією на підприємстві є професія водія пасажирського тролейбуса. Оплата праці працівників визначається їх особистим трудовим вкладом з урахуванням кінцевих результатів роботи підприємства, на підставі розроблених і затверджених керівником підприємства та узгоджених з головою профспілки: положень про оплату праці та преміювання, посадових окладів, тарифів згідно штатного розкладу, а також контрактів, трудових угод. Доплати у процентному відношенні до тарифу (окладу) за роботу в нічний час, у вечірній час, ненормований робочий день. Конкретний розмір доплат і надбавок визначається Положенням про оплату праці або наказом. Тарифна ставка в спірний період корегувалася відповідачем в бік збільшення. Так, згідно з Положенням про оплату праці та преміювання водіїв тролейбусів, яке введено в дію 15.09.2017, часова тарифна ставка становила 23,40 грн. (а.с. 14-16 т.2); згідно з Положенням про оплату праці та преміювання водіїв тролейбусів, яке введено в дію 01.02.2018, часова тарифна ставка становила 28, 24 грн (а.с. 17-20 т.2); згідно з Положенням про оплату праці та преміювання водіїв тролейбусів, яке введено в дію 01.02.2019, часова тарифна ставка становила 40,00 грн (а.с. 20-22 т.2); згідно з Положенням про оплату праці та преміювання водіїв тролейбусів, введених в дію 01.02.2020 та 01.06.2020 часова тарифна ставка становила 42,00 грн (а.с. 26-29 т.2). Зазначеними Положеннями встановлені види та розміри доплат водіям тролейбусів, що відповідають вимогам чинного законодавства та не порушують прав позивача. У довідці від 18.11.2020 КП «Чернігівське тролейбусне управління» зазначило, що у період з серпня 2017 по жовтень 2020 діяльність підприємства з питань дотримання законодавства в частині нарахувань і виплати заробітної плати працівникам десять разів перевірялася Управлінням держпраці в Чернігівській області, порушень встановлено не було (а.с. 34-36 т.2). З огляду на викладене вище, порушень щодо оплати праці позивача судом не встановлено. ОСОБА_1 в 2017-2020 р. виплачувалася заробітна плата, розмір якої відповідав умовам Колективного договору та Положень про оплату праці. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про безпідставність стягнення з позивача на користь відповідача 4000 грн витрат на надання правової допомоги у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи акта приймання-передачі наданих послуг та рахунку по сплаті грошових коштів не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем доведений факт отримання та оплати правничої допомоги. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, оплату адвокатських послуг не потрібно підтверджувати актом приймання-передачі. Судом першої інстанції, з врахуванням складності справи та змісту розрахунку, вірно визначено суму для відшкодування в розмірі 4000 грн. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні. Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 грудня 2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення Судді Чернігівського апеляційного суду І.О.Боброва Н.В.Висоцька О.Є. Мамонова Повний текст постанови складений 08.02.2021