Постанова Одеський апеляційний суд № 522/17945/20

Номер провадження: 33/813/3/21 Номер справи місцевого суду: 522/17945/20 Головуючий у першій інстанції Науменко А. В. Доповідач Джулай О. Б. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі: головуючий суддя Джулай О.Б. за участю: секретаря судового засідання Подуст Т.П. особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 захисника Білика В.С. розглянувши апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Приморського районного суду міста Одеси, від 16 грудня 2020 року, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,- встановив: Зміст оскарженого судового рішення. Зазначеною постановою ОСОБА_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави України у розмірі шестиста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, а також стягнутий судовий збір в розмірі 420 грн. 40 коп. Відповідно до оскарженої постанови судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 26 вересня 2020 року о 13 годині 20 хвилин, в Одеській області, Лиманському районі по дорозі М-14, 23 км керував т/з «BMW 323» д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння: зіниці очей звужені, поведінка, що не відповідає обстановці, різка зміна забарвлення шкіри покриву обличчя. Від проходження огляду на стан сп`яніння, у встановленому законом порядку, відмовився у присутності двох свідків, чим порушено вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала. На зазначену постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що висновки суду не відповідають фактичним обставина справи, а також зазначає про порушення норм матеріального і процесуального права, посилаючись при цьому на те, що: - судом першої інстанції були порушені його права, передбачені ст. 268 КУпАП; - протокол складено з порушенням вимог ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України №1376 від 06.11.2015 року; - працівники поліції склали протокол, а суд розглянув та притягнув до адміністративної відповідальності за редакцією статті, що втратила чинність 01 липня 2020 року; - твердження суду першої інстанції в оскарженій постанові про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом є припущенням на якому не може ґрунтуватись судове рішення; - твердження в оскаржуваній постанові про те, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на виявлення стану сп`яніння у встановленому законом порядку є хибним, а посилання судді у постанові на фразу «Я не буду» -не відповідає дійсності, та не стосується предмету розгляду - суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у протоколі не сформульовано, який саме огляд і у який спосіб мав ОСОБА_1 пройти на вимогу поліцейського; - суд безпідставно послався в оскаржені постанові на пояснення свідків, які не були допитані в судовому засіданні, у зв`язку з чим такі письмові пояснення не можна вважати доказами; - відеозапис, який наявний в матеріалах справи, не має доказового значення, оскільки не містить відомостей щодо вчинення правопорушення та наданий без відповідних документів, що підтверджують відповідність певного технічного пристрою. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржену постанову судді суду першої інстанції і постановити нову постанову, якою провадження по справі закрити в зв`язку з відсутності події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, або на підставі п.6 ст.247 КУпАП через скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність. У судовому засіданні ОСОБА_1 уточнив вимоги своєї апеляційної скарги та просив закрити справу у зв`язку з відсутності події адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Позиції учасників судового розгляду. В судовому засіданні апеляційного суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник Білик В.С. підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити з підстав викладених у ній. Мотиви апеляційного суду. Заслухавши думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно з вимогами ч. 1,2,3 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Застосувавши до цієї справи принципи кримінального провадження суд приходить до висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення не може ґрунтуватись на припущеннях, приймається у разі доведення винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а усі сумніви, які виникають у ході провадження у справі тлумачаться на користь особи, яка притягається до відповідальності, що передбачено ст. 245 КУпАП. Згідно зі ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. У судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що 26 вересня 2020 року було складено протокол у відношенні ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП. Складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення. Відповідно до вимог ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. Відповідно до п.12 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України №1376 від 06.11.2015 року, протокол про адміністративне правопорушення підписується уповноваженою посадовою особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. За наявності свідків і потерпілих протокол про адміністративне правопорушення може бути підписано також цими особами. Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 074703 від 26 вересня 2020 року, він містить у відповідній графі підпис особи, яка притягається до відповідальності про роз`яснення їй прав, передбачених ст. 268, ст. 63 Конституції України, а також анкетні дані свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проте свідки не розписались у вказаному протоколі. Аналізуючи норму ст. 256 КУпАП, апеляційний суд зазначає, що закон не передбачає обов`язкового підпису свідків у протоколі про адміністративне правопорушення, а їх відсутність не може бути підставою для визнання протоколу про адміністративне правопорушення недопустимим доказом. Крім того, підпис свідків наявний у письмових поясненнях (а.с. 4), які вони дали на окремому аркуші. Водночас в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечує, що працівники поліції залучали двох свідків для складання протоколу. Тому будь-яких порушень оформлення протоколу про адміністративне правопорушення не вбачається. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що процесуальна форма та зміст протоколу серії ДПР18 № 074703 від 26 вересня 2020 року відповідають вимогам ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України №1376 від 06.11.2015 року. Доводи апеляційної скарги про те, що працівники поліції склали протокол, а суд розглянув та притягнув до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за редакцією статті, що втратила чинність 01 липня 2020 року, апеляційний суд визнає необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні зазначеної норми. Згідно ст. 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Законом України №2617-VIIІ від 22.11.2018року, який набув чинності 01.07.2020 року, ст.130 КУпАП викладена в новій редакції «Керування суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції». Цим же законом КК України доповнено новою ст.286-1 «Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції». Крім того, слід звернути увагу, що на теперішній час діє ЗУ № 720-IX від 17.06.2020 р., який набув чинності 03.07.2020 року, відповідно до якого внесено зміни у розділ I ЗУ №2617-VIII від 22.11.2018р. та на теперішній час ст.130 КУпАП діє в попередній редакції, що діяла до 01.07.2020 року. Аналізуючи зазначені вище норми права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення відповідальність була передбачена ст.130 КУпАП. На даний час відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного сп`яніння також передбачена зазначеною правовою нормою. При апеляційному перегляді не встановлено порушень судом першої інстанції ст. ст. 268 КУпАП про які зазначає ОСОБА_1 в апеляційній скарзі. Судом першої інстанції ОСОБА_1 був повідомлений про час та місце розгляду справи (а.с.16,41) та було надано можливості бути присутнім в суді та надати пояснення з приводу обставин справи, заявляти там клопотання та подавати докази (а.с.17-26; 42-43), які були долучені до матеріалів справи; захисник Попкова І.Г., яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , 22 жовтня 2020 року ознайомилась з матеріалами вказаної адміністративної справи (а.с.13), отже зазначене свідчить, що апелянт не був обмежений в реалізації своїх прав, передбачених ст.268 КУпАП. Твердження апелянта, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не можуть бути прийнятими до уваги апеляційним судом з таких підстав. Згідно з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності саме за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння, запропонованого йому пройти у встановленому законом порядку, що є порушенням п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Відповідно до пункту 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Суть даної норми закону полягає в тому, що якщо водій ухиляється від огляду на стан сп`яніння, його дії та ознаки сп`яніння фіксують в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Не виконання такого обов`язку з боку водія є грубим порушенням Правил дорожнього руху України. В пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Адміністративним правопорушенням згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП визнається керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Суд першої інстанції, мотивуючи обґрунтованість висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення при зазначених в постанові обставинах, послався на протокол про адміністративне правопорушення; пояснення свідків; а також на відеозапис з нагрудного реєстратора інспектора патрульної поліції, який приймав участь в оформленні цього правопорушення. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчиненого правопорушення та обґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, як відмова від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 пояснив, що приблизно між 13 та 14 годиною 26 вересня 2020 року він перебував на 23 км дороги М-14 (Лиманський район, Одеська область), біля транспортного засобу «BMW 323» д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував його знайомий (данні якого ОСОБА_1 не називає, що позбавляє апеляційний суд викликати та допитати дану особу) та до нього підійшли працівники поліції. На вимогу працівників поліції він надав посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу. Під час перевірки документів у працівників поліції виникла підозра, що ОСОБА_1 перебуває у стані наркотичного сп`яніння, в свою чергу останній став заперечувати проти складання протоколу. Однак, працівники поліції склали відносно нього протокол та пояснили, що його можливо оскаржити в суді. Також пояснив, що в той день він керував транспортним засобом. Однак, вказані свідчення апеляційний суд вважає надуманими і неспроможними, оскільки вони суперечать даним, встановленим при судовому розгляді адміністративного правопорушення судом першої інстанції. Невизнання факту керування транспортним засобом апеляційний суд розцінює, як спосіб захисту ОСОБА_1 і намагання уникнути адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення. Так, згідно досліджених апеляційним судом письмових пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вбачається, що останні підтвердили факт відмови водія ОСОБА_1 від проходження, у встановленому законом порядку огляду на стан сп`яніння.(а.с.4). Хоч зазначені свідки не були допитані судом, але їх письмові пояснення, відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, є доказом у справі про адміністративне правопорушення, а підстави для недовіри або сумнівів в правдивості та об`єктивності письмових пояснень свідків у суду апеляційної інстанції відсутні. При цьому, також враховується і факт відсутності в матеріалах справи клопотань ОСОБА_1 про виклик для допиту в якості свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім цього, з матеріалів відеофіксації, дослідженими безпосередньо судом першої інстанції, а також апеляційним судом, в яких зафіксовано спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 вбачається, що останній жодного разу не повідомляв працівникам поліції про те, що він не керував транспортним засобом, однак надав документи для перевірки та у подальшому в присутності двох свідків відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння. Також, працівники поліції склали відносно ОСОБА_1 постанову про накладання адміністративного стягнення за закриття сіткою номерного знаку транспортного засобу «BMW 323» д.н.з. НОМЕР_1 , що також останнім не оспорюється.(а.с.5) Наданий поліцейськими відеозапис може слугувати доказом у справі про адміністративне правопорушення в розумінні норм КУпАП, а докази того, що вказані відеозаписи не є автентичним в матеріалах справи відсутні і стороною захисту не надані. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово зазначав, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Зазначені вище письмові пояснення свідків та відеозапис узгоджуються між собою, і обґрунтовано надають апеляційному суду можливості дійти послідовного висновку відповідно до стандарту «поза розумним сумнівом» факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом і відмови від проходження огляду на стан сп`яніння. Доводи апеляційної скарги про те, що у протоколі не сформульовано, який саме огляд і у який спосіб мав ОСОБА_1 пройти на вимогу поліцейського є безпідставними. У протоколі про адміністративне правопорушення та у постанові суду прямо зазначено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме зіниці очей звужені, поведінка, що не відповідає обстановці, різка зміна забарвлення шкіри покриву обличчя. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився. Відтак, викладене формулювання суті скоєного правопорушення не викликає сумнівів у його розумінні, є чітким, не двозначним, і свідчить про те, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння. Апеляційний суд не бере до уваги, наданий ОСОБА_1 висновок за результатами лабораторних досліджень, слідів психотропних речовин, який виданий ТОВ «Медаком», оскільки протокол відносно ОСОБА_1 , був складений працівником поліції за порушення вимог п. 2.5 ПДР України, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, а не за порушення вимог п. 2.9 ПДР України - керування транспортним засобом особою в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. При розгляді справи щодо ОСОБА_1 не було допущено порушень процесуального закону, що могли б стати підставою для скасування постанови суду з наведених апелянтом в апеляційній скарзі та в апеляційному суді мотивів. Згідно з положеннями п.1) ч.8 ст.294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін. Апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Погоджуючись з обраним видом та розміром стягнення, апеляційний суд враховує всі обставини справи та вважає, що судом обґрунтовано призначене стягнення в виді штрафу в розмірі 10200грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Призначене судом першої інстанції стягнення є достатнім для виховання ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових правопорушень. Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Приморського районного суду м. Одеси, від 16.12.2020, якою ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду О.Б. Джулай