Постанова Вінницький апеляційний суд № 128/3423/19

Справа № 128/3423/19 Провадження № 22-ц/801/108/2021 Категорія: 66 Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2021 рокуСправа № 128/3423/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Ковальчука О. В., суддів: Сала Т. Б., Сопруна В. В., за участі секретаря Файчук Я. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який також діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , 2005 року народження, ОСОБА_5 , 2007 року народження, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання такими, що втратили право користування житлом, зняття з реєстраційного обліку, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 02 жовтня 2020 року у м. Вінниці суддею цього суду Вохміновою О. С., зі складанням його повного тексту 13 жовтня 2020 року, В С Т А Н О В И В: В грудні 2019 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі АТ «Альфа-Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який також діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 , 2005 року народження, ОСОБА_5 , 2007 року народження, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання такими, що втратили право користування житлом, зняття з реєстраційного обліку, мотивуючи його тим, що відповідно до рішення № 5/2019 АТ від 15 жовтня 2019 року, яким було припинено АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» є позивач. Згідно зі ст. 37 Закону України «Про іпотеку», АТ «Альфа-Банк» було оформлено право власності на квартиру, загальною площею 49,8 кв. м., житловою площею 29,4 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 . Підставою для реєстрації права власності позивача на вказану квартиру є відповідне застереження в п.п. 4.5.3 договору іпотеки від 28 березня 2008 року, яким передбачена передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі невиконання основного зобов`язання. Водночас, в належній позивачу квартирі зареєстровані відповідачі, зокрема, неповнолітні діти були зареєстровані в ній після укладення договору іпотеки. Банк звертався до відповідачів із вимогою про добровільне виселення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, проте колишні власники продовжують користуватись квартирою та відмовляються добровільно виселятись з неї. Пославшись на викладене та на те, що відповідачі проживають в квартирі без будь-яких правових підстав, створюють перешкоди власникові в користуванні та розпорядженні належним йому нерухомим майном, АТ «Альфа-Банк», з урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 72-74), на підставі ст. 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст. 109 ЖК України, просило суд визнати ОСОБА_1 , 1963 року народження, ОСОБА_3 , 1984 року народження, ОСОБА_2 , 1980 року народження, ОСОБА_4 , 2005 року народження, ОСОБА_5 , 2007 року народження, такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 та зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим заочним рішенням, АТ «Альфа-Банк», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване заочне рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 зазначила, що оскаржуване заочне рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України). Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що 28 березня 2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» і ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Мультян В. М. (а. с. 5-6), відповідно до умов якого іпотекодавці передали в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором невідновлювальної кредитної лінії № 051/8-7153 від 28 березня 2008 року квартиру загальною площею 49,8 кв. м., житловою площею 29,4 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом Вінницької міської ради 26 липня 1996 року згідно з рішенням від 26 липня 1996 року № 592, зареєстрованим в ВООБТІ 30 вересня 1996 року, реєстр. книга № 275, реєстр. № 1517/26227, належала на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 . Відповідно до п. п. 1.5.1 п. 1.5 іпотечного договору іпотекою забезпечувався кредит в сумі 60 000 доларів США, що надавався ОСОБА_1 на поточні потреби, зі сплатою процентів - 13,5 % річних, сплатою можливої неустойки (пені, штрафу), терміном погашення до 10 березня 2020 року. Згідно зі ст. 4 іпотечного договору сторони, крім іншого, домовились, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення іпотекодавцями обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання позичальником основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Рішенням єдиного акціонера Акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» № 5/2019 АТ від 15 жовтня 2019 року припинено АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк» (а. с. 12). У протоколі позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» № 4/2019 від 15 жовтня 2019 року зазначено, що акціонери АТ «Альфа-Банк» визнають усі права та обов`язки АТ «Укрсоцбанк» (а. с. 13-17). З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 192966704 від 13 грудня 2019 року видно, що 25 лютого 2019 року державним реєстратором Васюрою П. В. КП «Гарант+» було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності АТ «Альфа-Банк» на квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 8-9). Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-Експлуатаційне Об`єднання» № 3476 від 01 липня 2019 року та відомостей з Департаменту адмінпослуг Вінницької міської ради в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 , 1963 року народження, її син - ОСОБА_3 , 1984 року народження та з 02 жовтня 2009 року: ОСОБА_2 , 1980 року народження, ОСОБА_4 , 2005 року народження, ОСОБА_5 , 2007 року народження (а. с. 7, 46, 48, 50, 53, 56). 02 серпня 2019 року АТ «Альфа-Банк» було направлено відповідачам вимогу про добровільне виселення № 2468 від 31 липня 2019 року (а. с. 10-11). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 158152665 від 01 березня 2019 року, № 158152431 від 01 березня 2019 року, № 239553298 від 31 грудня 2020 року квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 24,4 м. кв., житловою площею 12,4 м. кв., на праві приватної власності з 20 грудня 2017 року належить ОСОБА_6 (а. с. 146-147, 240а). 20 грудня 2017 року ОСОБА_1 , 1963 року народження, подала приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу заяву про те, що вона надає згоду своєму чоловікові ОСОБА_6 , з яким перебуває у зареєстрованому шлюбі з 14 серпня 1983 року, на купівлю та укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 . Водночас, вона заявила, що гроші, які витрачаються на купівлю квартири, належать їм на праві спільної сумісної власності, укладення договору відповідає інтересам сім`ї та вона погоджується з тим, щоб умови договору визначались її чоловіком самостійно (а. с. 165). Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Як проголошено у ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частиною 1 ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За змістом ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Усталена практика Верховного Суду України та Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК Української РСР. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Так, ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Отже, за змістом ст. 109 ЖК Української РСР та ст. 40 Закону України «Про іпотеку», особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення) предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного Суду України у постанові від 21 грудня 2016 року у справі №6-1731цс16, висновками Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 405/3/17-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 201/7237/17, від 04 травня 2020 року у справі № 562/382/18, від 06 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) підтверджено, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, яким є стаття 109 ЖК Української РСР та закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника. При розгляді даної справи Верховний Суд також зазначив, що відповідачі можуть бути позбавлені житла тільки на підставі статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, вимог яких позивач не дотримався, а тому доводи про усунення буд-яких порушень права позивача, будь-яким шляхом прийнятним для нього, як власника, не ґрунтується на законі. З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, зокрема того, що передана відповідачами в іпотеку квартира була придбана не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність у відповідачів іншого постійного жилого приміщення, яке має бути їм надане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки, з урахуванням специфіки порушеного права АТ «Альфа-Банк» й характеру правопорушення, усталеної судової практики, перешкоди в користуванні майном, зокрема житлом, можливо усунути шляхом виселення попередніх власників та членів їх сімей, але з дотриманням норм матеріального права, які урегульовують ці відносини, а саме ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК Української РСР. Крім того, вірними є висновки суду першої інстанції про те, що оскільки відсутні підстави для позбавлення відповідачів права користування спірною квартирою, отже відповідно до положень статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місяця проживання в Україні» відсутні і підстави для зняття їх з реєстрації місця проживання. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Європейський суд з прав людини у справі «Dakus v. Ukraine», № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ від 14 грудня 2017 року зазначив, що втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції. Обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, апеляційний суд вважає, що визнання особи такою, що втратила право користування квартирою без надання їй іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з тим, що спірна квартира не є єдиним житлом відповідачів апеляційний суд відхиляє, оскільки квартира АДРЕСА_3 , належить не тільки ОСОБА_1 , а ще й її чоловіку ОСОБА_6 , та не належить іншим відповідачам у справі, водночас, проживання шістьох людей у квартирі житловою площею 12,4 м. кв. буде суперечити нормам житлового законодавства, передбаченим ст. 47 ЖК України. Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправомірної реєстрації у спірній квартирі неповнолітніх дітей, оскільки відповідно до вимог законодавства місцем проживання дітей до 14 років є місце проживання їх батьків, водночас права осіб, які вселялися в житло у якості членів сім`ї, також підлягають захисту, а позбавлення їх права користування житлом має ґрунтуватися не лише на вимогах закону та таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача. Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому також відхиляються. Крім того, апеляційним судом також враховується те, що згідно з ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак посилань на такі порушення норм процесуального права апеляційна скарга не містить, як і не містить посилань на такі порушення, які ч. 3 ст. 376 ЦПК України визначені як обов`язкові для скасування судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного заочного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Головуючий О. В. Ковальчук Судді : Т. Б. Сало В. В. Сопрун Повний текст постанови виготовлено 09 лютого 2021 року.