Постанова 4803 № 178/1252/13

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1140/21 Справа № 178/1252/13 Суддя у 1-й інстанції - Цаберябий Б.М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Пищиди М.М. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства Державний Ощадний банк України в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ Ощадбанк до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставне майно, - в с т а н о в и л а: У липні 2013 року публічне акціонерне товариство Державний Ощадний банк України в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ Ощадбанк (далі - ПАТ Ощадбанк) звернулось до суду з багаторазово уточненим позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставне майно, мотивуючи тим, що між ними та товариством з обмеженою відповідальністю «Магеллангрупп» (далі ТОВ «Магеллангрупп») 21 січня 2010 року укладений договір кредитної лінії №156/1, за яким вони відкрили товариству кредитну лінію з максимальним лімітом кредитування 15 000 000 грн. з остаточним терміном повернення не пізніше 20 січня 2013 року. Вказували, що у той же день між ними та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір №10/156/1 про передачу в іпотеку нерухомого майна. Загальна вартість предмета іпотеки складає 17 133 154,00 грн. Посилаючись на те, що через неповернення ТОВ «Магеллангрупп» кредиту, станом на 01 жовтня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 38 013 094,75 грн, у тому числі: прострочена заборгованість за кредитом 29 442 208,04 грн; строкові відсотки на 01 жовтня 2013 року 447 682,89 грн; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками 3 132 823,91 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту 3 382 790,12 грн; пеня за несвоєчасне повернення відсотків 135 719,99 грн; 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків 29 427,79 грн; 3% за несвоєчасне погашення основного боргу 702 693,02 грн; витрати від інфляції за рахунок несвоєчасного погашення основного боргу 737 240,98 грн; витрати за рахунок несвоєчасного погашення відсотків 2 508,01 грн., чим порушені їх права, а тому просили суд ухвалити рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору №10/156/1 від 21 січня 2010 року на нерухоме майно, а саме: склад нафтопродуктів, загальною площею 234,4 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 , та складається з: літ.Г-1 адміністративна будівля; літ.Д-1 адміністративно-побутова будівля; літ.Ц-1 сторожка; літ.Ч-1 альтанка; літ.Є-1 вбиральня; 2-4,6,8 огорожі; 7 майданчик для розміщення ємкостей зі схову нафтопродуктів, комплекс нежитлових будівель, загальною площею 976,8 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_2 (одинадцять), та складається з літ.А-2 адміністративна будівля; літ.Б-1 сторожка: літ.Д-1 сарай; літ.Ж-1 гараж; літ.3-1 навіс для стоянки автомобілів; 1-5 огорожі; 6 фонтан; І-ІІІ тротуари; автозаправну станцію, загальною площею 26,4 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_3 , та складається з: літ.А-1 адмінбудівля АЗС; літ а-1 навіс біля адмінбудівлі; аМ навіс біля адмінбудівлі; літ.Б-1 навіс; літ.Т вбиратьня; 1 паркан; 2 трансформатор; 3 паливно розливна колонка, 4 зливна ємкість; 5-8 ємкості ГСМ 4 шт.; літ.І замощення; автозаправну станцію, загальною площею 24,4 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_4 (десять), та складається з: літ.А-1 будівля автозаправної станції; літ.а-1 навіс; літ.Т вбиральня; 1 паливорозливна колонка; 2 паливорозливна колонка; 3 паливна ємкість; 4 паливна ємкість: 5 паливна ємкість; 6 паливна ємкість; 7 каналізаційна ємкість; 8 пожежна ємкість; 9 пожежна ємкість; 10 стела; літ. І замощення, стаціонарну автозаправну станцію, загальною площею 17.4 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_5 , та складається з літ.А-1 операторська; літ.В-1 навіс; 1,2 огорожі; І,II тротуари. що належить ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії №156/1 від 21 січня 2010 року в розмірі 38 013 094,75 грн., визначити спосіб реалізації вищевказаного майна шляхом продажу банком, як іпотекодержателем, від свого імені за ціною, яка буде визначатись за експертною оцінкою на момент його реалізації, надати ПАТ "Державний ощадний банк України" право на подання та отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, а також у Державному реєстрі права власності на нерухоме майно та реєстрації права власності на нерухоме майно та нотаріусів будь-яких документів, або їх копій, дублікатів, витягів з державних реєстрів, довідок, для продажу вказаного майна, на період реалізації предмета іпотеки передати його в управління публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" та стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2016 року позов задоволено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 11 березня 2015 року було порушено провадження у справі про банкрутство позичальника ТОВ «Магеллангрупп», а тому іпотека є припиненою. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що припинення юридичної особи, з огляду на визнання її банкрутом, є підставою для припинення іпотеки, оскільки зобов`язання за кредитним договором припиняються, а тому висновок суду першої інстанції про дію договору іпотеки у цьому випадку є помилковим. Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 19 січня 2021 року від позивача АТ Державний ощадний банк України надійшла заяву, в якій вони, зазначаючи про те, що з врахуванням висновків Верховного Суду будуть позбавлені можливості захистити своє порушене право, а тому просили апеляційний суд рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2016 року в частині визначення способу реалізації предмета іпотеки скасувати та в цій частині змінити спосіб реалізації предмета іпотеки з: шляхом продажу банком, як іпотекодержателем, від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві в порядку ст.38 Закону України Про іпотеку на спосіб: шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження з дотриманням вимог Закону України Про іпотеку. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Підстава позову це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутись до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 41); від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49); від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50); від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (пункти 37,54); від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (пункт 31.4)). Колегія суддів позбавлена можливості задовольнити заяву позивача та змінити рішення суду, оскаржуване відповідачем, оскільки на стадії апеляційного провадження, в силу вимог цивільно процесуального законодавства, не наділена таким правом. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, з врахуванням висновків Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст.367 ЦПК України ). Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України (у редакції закону чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ст.11 ЦПК України у редакції закону чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення). Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 21 січня 2010 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ТОВ «Магеллангрупп» укладений договір кредитної лінії №156/1, згідно з яким ТОВ «Магеллангрупп» відкрито кредитну лінію з максимальним лімітом кредитування 15 000 000 грн з остаточним терміном повернення не пізніше 20 січня 2013 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_1 , який виступав майновим поручителем ТОВ «Магеллангрупп», 21 січня 2010 року укладено іпотечний договір №10/156/1 про передачу в іпотеку позивачу складу нафтопродуктів, загальною площею 234,4 кв.м на АДРЕСА_1 ; комплексу нежитлових будівель загальною площею 976,8 кв.м на АДРЕСА_2 ; автозаправної станції на АДРЕСА_3 ; автозаправної станції на АДРЕСА_4 ; стаціонарної автозаправної станції на АДРЕСА_5 . Загальна вартість предмету іпотеки складає 17 133 154 грн. ТОВ «Магеллангрупп», всупереч вимогам статті 526 ЦК України, умови договору із своєчасного повернення кредиту не виконало, допустивши виникнення, станом на 01 жовтня 2013 року, заборгованості в розмірі 38 013 094,75 грн., у тому числі: прострочена заборгованість за кредитом 29 442 208,04 грн.; строкові відсотки на 01 жовтня 2013 року 447 682,89 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками 3 132 823,91 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту 3 382 790,12 грн.; пені за несвоєчасне повернення відсотків 135 719,99 грн.; 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків 29 427,79 грн.; 3% за несвоєчасне погашення основного боргу 702 693,02 грн.; витрати від інфляції за рахунок несвоєчасного погашення основного боргу 737 240,98 грн.; витрати за рахунок несвоєчасного погашення відсотків 2 508,01 грн. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2016 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського господарського апеляційного суду від 23 травня 2016 року, у справі №904/1054/15 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Кредо-Бріг» до боржника ТОВ «Магеллангрупп» про визнання банкрутом, затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора ТОВ «Магеллангрупп»; ліквідовано юридичну особу ТОВ «Магеллангрупп»; провадження у справі припинено (т.3 а.с.147-158). Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів суду належними та допустимими доказами факт невиконання боржником свого зобов`язання, а тому слід звернути стягнення на предмет іпотеки. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині наявності правових підстав для задоволення позову у зв`язку з наступним. Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Так, відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, виходячи із змісту статей 526, 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов`язання, що випливають з основного зобов`язання, не повинні припиняти свою дію у разі, якщо основне зобов`язання залишилося невиконаним. За змістом абзацу 3 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України «Про іпотеку»). Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із відповідного державного реєстру. Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме із кредитором, то всі узяті ризики слід покладати на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника. Отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов`язок заставодавця (іпотекодавця) із несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором. У частині першій статті 17 Закону України «Про іпотеку» закріплено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Закон України «Про іпотеку» не передбачає такої підстави для припинення іпотеки як ліквідація боржника за кредитним договором, після ліквідації позичальника відбувається заміна боржника у кредитному зобов`язанні на його правонаступників, тому основне зобов`язання не припинилося, як не припинилося і зобов`язання за іпотечним договором. Таким чином, сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Аналогічні висновки про застосування норми права у подібних правовідносинах викладені і у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі №6-216цс14, від 10 лютого 2016 року у справі №6-84цс15, від 17 лютого 2016 року у справі №6-245цс14. А тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині того, що припинення юридичної особи з огляду на визнання її банкрутом є підставою для припинення іпотеки, оскільки зобов`язання за кредитним договором припиняються колегією суддів відхиляються. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом. Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Частинами першою, п`ятою, дев`ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку» визначено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, то іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. Пунктом 6.8. іпотечного договору передбачене застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку позасудового врегулювання. За цим договором іпотекодержатель має право від свого імені здійснити продаж предмету іпотеки будь-якій особі на підставі цього іпотечного договору, який містить це застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, та/або набути право право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань на підставі цього застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку,встановленому законодавством (т.1 а.с.32-37). Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, в тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору, зокрема шляхом продажу банком від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 цього Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1)реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2)продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 цього Закону). Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту незалежно від того, чи просить позивач встановити у рішенні суду право продати предмет іпотеки від імені іпотекодержателя, чи від імені іпотекодавця. Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц (провадження №14-112цс19) та від 12 червня 2019 року у справі №205/578/14-ц (провадження №14-48цс19). На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову, оскільки не підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог у спосіб, який визначено останнім, оскільки такий спосіб згідно Закону України «Про іпотеку» є позасудовим способом врегулювання такого питання, що повністю узгоджується із умовами Іпотечного договору від 21 січня 2010 року. Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог Враховуючи результат розгляду даної справи, в порядку розподіл судових витрат, з позивача на користь відповідача слід стягнути судові витрати, що складаються з судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 785,10 грн. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову публічного акціонерного товариства Державний Ощадний банк України в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ Ощадбанк до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставне майно відмовити. Стягнути з публічного акціонерного товариства Державний Ощадний банк Українив особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ Ощадбанк на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 785,10 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Пищида М.М.