Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 759/14335/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 759/14335/20 Головуючий у 1 інстанції: Ул`яновська О.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Безименної Н.В. Оксененка О.М. За участю секретаря Борейка Д.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертас Олега Федоровича, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, Товариства з обмеженою відповідальністю "Евакуатор Сервіс", Головного управління Національної поліції в м. Києві про скасування постанови, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертас Олега Федоровича (далі - Інспектор з паркування), Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, Товариства з обмеженою відповідальністю "Евакуатор Сервіс", Головного управління Національної поліції в м. Києві, в якому просив: - скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серія АС № 0000009316 від 11.05.2020 року та визнати протиправним затримання транспортного засобу та його зберігання на спеціальному майданчику; - стягнути з Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві сплачений ОСОБА_1 за квитанцією Приватбанку № 0.0.1701810732.1 від 12.05.2020 р. штраф у розмірі 255,00 грн., а також, відповідну комісію за квитанцією Приватбанку № 0.0.1701810732.2 від 12.05.2020 р. у розмірі 20,00 грн.; - стягнути з ТОВ «Евакуатор Сервіс» сплачену ОСОБА_1 за квитанцією Приватбанку № 0.0.1701809550.1 від 12.05.2020 р. оплату за транспортування ТЗ у розмірі 1270,00 грн., а також, відповідну комісію за квитанцією Приватбанку № 0.0.1701809550.2 від 12.05.2020 р. у розмірі 25,00 грн.; - стягнути з Головного управління національної поліції в м. Києві сплачену ОСОБА_1 за квитанцією Приватбанку № 0.0.1701810118.1 від 12.05.2020 р. оплату за збереження ТЗ на спеціальному майданчику у розмірі 288,00 грн., а також, відповідну комісію за квитанцією Приватбанку № 0.0.1701810118.2 від 12.05.2020 р. у розмірі 20,00 грн.; - стягнути з усіх відповідачів солідарно або з кожного відповідача окремо в залежності від встановленої судом ступеню вини вимушені та необхідні витрати на користування службами таксі на загальну суму 686,00 грн.; - стягнути з усіх відповідачів солідарно або з кожного відповідача окремо в залежності від встановленої судом ступеню вини моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.; Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року у позовних вимогах ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що відповідачем не надано жодних доказів, що дозволяють встановити порядок і спосіб вимірювання та визначення 10 метрової відстані від пішохідного переходу до транспортного засобу. Також, апелянт вказує, що оскаржувана постанова не містить ідентифікаційні відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, тобто, вона не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертасом Олегом Федоровичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) від 11 травня 2020 року серії АС №0000009316, відносно ОСОБА_1 . Відповідно до вищевказаної постанови, ОСОБА_1 11 травня 2020 року о 17 год. 17 хв. на вул. Тимірязєвська, 2 у м. Києві зупинив транспортний засіб «Mitsubishi Grandis» д.н.з. НОМЕР_1 ближче 10 метрів від пішохідного переходу, чим порушив п. 15.9. г) Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП. Технічний засіб, яким здійснено фото/відеофіксацію правопорушення: Sigma X-treme PQ53, CAmmPro I826. Адреса веб-сайту в мережі Інтернет з матеріалами фото/відеофіксації правопорушення: penalty.gis.kyivcity.gov.ua. За вчинення вищезазначеного правопорушення на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. Згідно квитанції №0.0.1701810732.1 від 12.05.2020 року, ОСОБА_1 оплатив штраф у розмірі 255 грн. 00 коп. Не погоджуючись із зазначеною постановою, затримання транспортного засобу та його зберігання на спеціальному майданчику, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно п. 15.9 «г» Правил дорожнього руху, зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м. від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі. Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі -КУпАП), перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Примітка. Суб`єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису). За приписами частини 1 статті 14-2 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Стаття 279-1 КУпАП визначає особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису). У відповідності до ч. 1 ст. 279-1 КУпАП, у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу. Згідно ч. 5 ст. 279-1 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Частиною 1 статті 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. В силу ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Як вбачається з матеріалів справи, Інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертасом О.Ф. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) від 11 травня 2020 року серії АС №0000009316, відносно ОСОБА_1 , якою накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. (а.с. 40). З приводу доводів апелянта про те, що відповідачем не надано жодних доказів, що дозволяють встановити порядок і спосіб вимірювання та визначення 10 метрової відстані від пішохідного переходу до транспортного засобу, слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. В матеріалах справи наявний відзив Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на адміністративний позов до якого долучені фотографії транспортного засобу, марки «MITSUBISHI GRANDIS» реєстраційний номер НОМЕР_1 , зроблені Інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертасом О.Ф. (а.с 74-77). Із вказаних фотографій вбачається, що транспортний засіб позивача здійснив стоянку біля пішохідного переходу (відстань близько 2 м.), а отже, колегія суддів вважає, що необхідності в замірюванні відстані для того, щоб встановити, що вона не більше 10 м., не було. При цьому, будь-яких доказів на спростування доводів відповідача позивач суду не надав. Даний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 17 травня 2018 року у справі №670/346/17. Доводи апелянта про те, що оскаржувана постанова не містить ідентифікаційні відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, тобто, вона не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, у постанові від 11 травня 2020 року серії АС №0000009316 зазначено, що фотофіксацію правопорушення здійснено технічним засобом: Sigma X-treme PQ53, CAmmPro I826. Посилання апелянта на те, що в оскаржуваній постанові у графі «суть адміністративного правопорушення, опис обставин, встановлених при розгляді справи» не зазначено особу, яка вчинила адміністративне правопорушення та інформацію про державний номер автомобіля, його модель та марку, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки, вказана інформація міститься в графі «відповідальна особа, щодо якої розглядається справа» та в графі «транспортний засіб» даної постанови. Крім того, слід вказати, що зупинений з порушенням Правил дорожнього руху автомобіль позивача загороджував видимість руху транспортних засобів для пішоходів при переході дороги в зазначеному місці, чим створював загрозу безпеці руху. Враховуючи вищезазначене, колегія судів вважає, що Інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертасом О.Ф. правомірно винесено оскаржувану постанову від 11 травня 2020 року серії АС №0000009316 Щодо твердження апелянта про протиправність затримання транспортного засобу та його зберігання на спеціальному майданчику, колегія суддів вказує наступне. Зі змісту частин 1-2 статті 265-4 КУпАП вбачається, що тимчасове затримання транспортного засобу інспектором з паркування здійснюється шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора і дозволяється виключно у випадках, встановлених цією статтею. Тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку здійснюється у разі вчинення порушення, передбаченого частинами третьою та шостою статті 122 (порушення правил зупинки, стоянки в межах відповідного населеного пункту), частиною першою статті 152-1 цього Кодексу, у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті, а так само у разі вчинення порушень, передбачених частинами другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу. Отже, підставою для тимчасового затримання транспортного засобу шляхом здійснення його доставки для зберігання на спеціальний майданчик є порушення особою правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки. Таким чином, підставою для тимчасового затримання транспортного засобу шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку є вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП - порушення правил зупинки, стоянки в межах відповідного населеного пункту, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки. Згідно підпункту «г» пункту 2 частини 3 статті 265-4 КУпАП, для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб: розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме: на пішохідних переходах і ближче 10 метрів до них з обох боків, крім випадків зупинки для надання переваги в русі. Враховуючи вищезазначене, з огляду на вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП - порушення правил стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, колегія суддів вважає, що Інспектором з паркування Обертасом О.Ф. правомірно здійснено тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик. З приводу посилання апелянта на те, що в матеріалах справи відсутній Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 11.05.2020 р. щодо транспортного засобу «Mitsubishi Grandis» реєстраційний номер НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року № 990 затверджено Порядок тимчасового затримання інспекторами з паркування транспортних засобів та їх зберігання (далі -Порядок №990). У відповідності до пункту 5 вищевказаного Порядку №990, після прибуття евакуатора інспектор з паркування у присутності двох понятих і особи, яка виконує роботи з доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку, складає акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу згідно з додатком. Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу підписують інспектор з паркування, особа, що виконує роботи з доставлення такого засобу на спеціальний майданчик чи стоянку, та два понятих. В суді апеляційної інстанції представником Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано суду Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 11 травня 2020 року щодо транспортного засобу «Mitsubishi Grandis» реєстраційний номер НОМЕР_1 . Із зазначеного Акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 11 травня 2020 року вбачається, що в ньому вказано всі необхідні відомості, визначені в Додатку до Порядку №990 та він підписаний двома понятими. Посилання апелянта на деякі неточності в Акті огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, зокрема, відсутність адреси проживання понятих, колегія суддів приймає до уваги, водночас, вважає їх несуттєвими та такими, що не впливають на вирішення справи по суті. Таким чином, доводи апелянта про те, що Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу не складався є безпідставними. Щодо стягнення з Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві сплаченого позивачем штрафу у розмірі 255,00 грн., а також, комісії у розмірі 20,00 грн.; з ТОВ «Евакуатор Сервіс» сплаченої оплати за транспортування транспортного засобу у розмірі 1270,00 грн., а також, комісії у розмірі 25,00 грн.; з Головного управління національної поліції в м. Києві сплаченої оплати за збереження транспортного засобу на спеціальному майданчику у розмірі 288,00 грн., а також, комісії у розмірі 20,00 грн.; стягнення з усіх відповідачів солідарно витрат на користування службами таксі на загальну суму 686,00 грн., колегія суддів зазначає наступне. Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Отже, складовими елементами акту завдання шкоди є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв`язок між вказаними двома елементами; вина завдавача шкоди. Оскільки, при винесенні оскаржуваної постанови та здійснення затримання транспортного засобу позивача Інспектор з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертас О.Ф. діяв правомірно та в межах наданих повноважень, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в цій частині. З приводу відшкодування моральної шкоди, слід зазначити наступне. Так, статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, члені її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Згідно частини 1 статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. У вказаній постанові Верховним Судом зазначено, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 09 липня 2019 року у справі №9901/21/19 зазначив наступне: «отриманню беззаперечного висновку про заподіяння моральної шкоди має передувати така взаємообумовлена послідовність: ухвалення рішення, вчинення дії, допущення факту бездіяльності суб`єктом владних повноважень, яким порушено права, свободи, інтереси; настання негативних наслідків (заподіяння) шкоди від ухваленого рішення, вчиненої дії, допущеного факту бездіяльності суб`єктом владних повноважень; існування причинно-наслідкового зв`язку між рішенням, дією, бездіяльністю й заподіяною особі шкодою». З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що апелянтом не доведено та не надано відповідних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому моральних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру саме протиправними діями чи бездіяльністю відповідача. Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідачами не було здійснено жодних неправомірних та незаконних дій під час винесення постанови про накладення адміністративного стягнення, тому, відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Безименна Н.В. Оксененко О.М.