Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/19132/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19132/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві про визнання нечинною постанови, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві про визнання нечинними постанов про припинення страхової виплати та соціальних послуг від 20.12.2004 № 09/592, від 10.12.2004 №09/592-3м; визнання нечинною заяву ОСОБА_1 від 13.12.2004, як таку, що подана внаслідок обману зі сторони Фонду; визнання нечинною відповідь від 02.10.2019, як такою, що суперечить Закону №1105 та судовим рішенням, які набрали законної сили. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року позовні вимоги в частині визнання нечинними постанов Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві про припинення страхової виплати та соціальних послуг від 20.12.2004 № 09/592, від 10.12.2004 №09/592-3м - залишено без розгляду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що 01.03.1984 року в результаті нещасного випадку на виробництві у ВАТ Трест "Київміськбуд-6" ОСОБА_1 отримав трудове каліцтво, внаслідок якого втратив 100% працездатності, став інвалідом І групи безстроково, зазнав параліч обох ніг та втрату контролю над функціями тазових органів. Згідно з висновком медико-соціальної експертної комісії від 16.08.2002 року внаслідок отриманої травми позивач потребує забезпечення підгузками та ліками щоденно. 25.11.2003 року Голосіївський районний суд міста Києва у цивільній справі № 2-3306/17 2003 ухвалив рішення, яке набрало законної сили. Згідно з цим рішенням суд стягнув з ВАТ "Трест Київміськбуд-6" на користь позивача заборгованість з виплат за підгузки у розмірі 6 392,03 грн, за придбання ліків у розмірі 869,41 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн, а також зобов`язав ВАТ "Трест Київміськбуд-6", починаючи з 16.11.2003 року, сплачувати на користь позивача щомісячно витрати на підгузки у розмірі 322,83 грн і на ліки - у розмірі 43,45 грн, а на майбутнє зі змінами цін - проводити відповідні перерахунки виплат на придбання підгузків і ліків. 25.12.2003 року на підставі вказаного рішення суд видав виконавчий лист. Згідно з Актом № 10/148 від 09.06.2004 року СУ-54 ВАТ Трест "Київміськбуд" передало до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Києві особову справу потерпілого на виробництві ОСОБА_1 №10/184-476. 10.06.2004 року відповідач прийняв постанову № 10/476, якою продовжив позивачу страхову виплату у вигляді витрат на медичну та соціальну допомогу. У заявах від 12.11.2004 року та від 13.12.2004 року позивач повідомив відповідача про небажання отримувати від організації будь-які виплати. З 01.12.2004 року на підставі постанови від 10.12.2004 року № 09/592-3м відповідач припинив виплачувати позивачу щомісячні виплати на медичну та соціальну допомогу (постійний сторонній догляд і побутове обслуговування) з огляду на відмову позивача одержувати такі виплати та закриття ним банківського рахунка. Листом від 02.10.2019 р. за №2-07-Д-771з-780 у відповідь на звернення позивача повідомлено, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27.03.2017 р. №755/8405/15-ц постанов про припинення страхової виплати та соціальних послуг від 20.12.2004 №09/592, від 10.12.2004 №09/592-3м визнано чинними; заяву від 13.12.2004 р. неможливо визнати нечинною та рекомендовано позивачу написати заяву про продовження виплати щомісячних страхових виплат. Не погоджуючись із вказаною відповіддю, позивач звернувся до суду. Як вбачається з матеріалів справи, постанови Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві про припинення страхової виплати та соціальних послуг від 20.12.2004 № 09/592, від 10.12.2004 №09/592-3м прийняті у 2004 році, тоді як позивач звернувся до суду з позовом про їх оскарження у жовтні 2019 року, Згідно з ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Крім того, позивачем не заперечується, що оскаржувані рішення ухвалено на підставі поданої ним заяви від 13.12.2004 р. Суд звертає увагу, що питання нарахування та виплати позивачу страхової виплати та соціальних послуг Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві, зокрема, і після 2004 р., було предметом низки судових проваджень, де вказані обставини досліджувалися та встановлювалися, в тому числі, у постановах Верховного Суду від 19.12.2018 р. у справі №755/9304/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 р. у справі №761/21898/16-ц. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про оскарження постанов Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві про припинення страхової виплати та соціальних послуг від 20.12.2004 № 09/592, від 10.12.2004 №09/592-3м необхідно залишити без розгляду. Щодо позовних вимог про визнання нечинною заяви ОСОБА_1 від 13.12.2004, як таку, що подана внаслідок обману зі сторони Фонду та відповіді від 02.10.2019, як такої, що суперечить Закону №1105 та судовим рішенням, які набрали законної сили На час призначення та припинення відповідачем виплати позивачу страхових сум правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві визначав Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 р № 1105-XIV. Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній на час призначення та припинення відповідачем виплати позивачу страхових сум, страхування від нещасного випадку здійснював Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов`язаних з виконанням ними трудових обов`язків, мали право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону (частина друга статті 2 Закону № 1105-XIV у тій же редакції). Пункт 3 розділу XI Прикінцевих положень Закону № 1105-XIV у редакції, чинній на час передачі особової справи позивача відповідачу, встановлював, що відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності (до 1 квітня 2001 року) та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України мав сплачувати страхові виплати та надавати соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право було встановлено в судовому порядку (пункт 2 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у редакції, чинній на час передання особової справи позивача відповідачу). Отже, з моменту передання роботодавцем особової справи потерпілого Фонду чи його робочим органам в останніх виник обов`язок зі сплати потерпілим встановлених (присуджених) страхових виплат. Згідно з частиною сьомою статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" до переліку страхових виплат визначено зокрема і страхові витрати на медичну та соціальну допомогу. Статтею 37 вказаного Закону передбачено, що перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат провадиться в разі: 1) зміни ступеня втрати професійної працездатності; 2) зміни складу сім`ї померлого. Перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики. Таке перерахування провадиться з 01 березня наступного року. При цьому визначена раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає. Згідно частини першої статті 46 Закону страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 14.02.2006 року, яка є чинною, згідно приписів законодавства до відповідача перейшов обов`язок зі сплати та перерахунку позивачу присуджених страхових виплат. Вказане підтверджують передання ВАТ "Трест Київміськбуд-6" особової справи позивача до відповідача та прийняття останнім постанови від 10.06.2004 р. № 10/476 про продовження виплати позивачу призначеної страхової виплати. Проте, згідно постанов від 10.12.2004 року № 09/592-3м та 20.12.2004 року №09/592 позивачу було припинено з 1 грудня 2004 року виплату на медичну та соціальну допомогу з огляду на його відмову одержувати такі виплати від відповідача та закриття позивачем рахунку в банку. Юридичною підставою для прийняття вказаної постанови стали, зокрема, приписи ст. 38 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній на той час. Частиною першою статті 38 Закону № 1105-XIV (чинний на момент прийняття оскаржуваних постанов) передбачено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Оскільки отримання страхових виплат є правом особи, якій вони призначені, а не її обов`язком, то звернення позивача з заявою від 13.12.2004 року про небажання отримувати від організації будь-які виплати, та закриття ним рахунку для цих цілей було підставою для припинення їх виплати згідно з п. 6 ч. 1 ст. 38 Закону № 1105-XIV. Вказана заява не є рішенням суб`єкта владних повноважень, що може бути визнана протиправною (нечинною) в судовому порядку з врахуванням положень п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, оскільки не може бути предметом оскарження. В свою чергу, відповідач також не мав підстави, отримавши звернення позивача, визнати попередньо подану ним заяву нечинною, оскільки у нього відсутні відповідні повноваження. Подана позивачем заява від 13.12.2004 року була підставою для виникнення юридичних наслідків у вигляді прийняття постанов про припинення страхової виплати та соціальних послуг від 20.12.2004 № 09/592, від 10.12.2004 №09/592-3м, і вичерпала свою дію після виникнення цих наслідків. Щодо листа від 02.10.2019 р. за №2-07-Д-771з-780, яким у відповідь на звернення позивача повідомлено, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27.03.2017 р. №755/8405/15-ц постанов про припинення страхової виплати та соціальних послуг від 20.12.2004 №09/592, від 10.12.2004 №09/592-3м визнано чинними; заяву від 13.12.2004 р. неможливо визнати нечинною та рекомендовано позивачу написати заяву про продовження виплати щомісячних страхових виплат. Суд звертає увагу, що вказаний лист не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, а тому відсутні підстави для визнання її нечинною та скасування. Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем виконано свій обов`язок щодо доказування правомірності своїх дій, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Г.В.Земляна суддя В.В.Файдюк