Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/3426/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3426/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Гайдаш В.А., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Черкаської міської ради на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Черкаської міської ради, Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради (далі по тексту - відповідачі) в якому просила - визнати протиправним та скасувати розпорядження заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Черкаської міської ради Коломойця І.А. від 03.08.2020 року №305-р(к); - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради або на іншій рівнозначній посаді; - стягнути з Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року значений позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Черкаська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги Черкаської міської ради на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.08.2013 року ОСОБА_1 була призначена на посаду директора Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради у порядку переведення з посади радника міського голови патронатної служби департаменту організаційного забезпечення. Розпорядженням міського голови м. Черкаси від 21.12.2016 року №622-ра ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради. На підставі пунктів 5 і 6 частини 1 статті 26, пункту 6 частини 4 статті 42 та частини 4 статті 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись Цивільним кодексом України, пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, Черкаською міською радою прийнято рішення від 21.03.2019 №2-4173 «Про утворення деяких юридичних осіб Черкаської міської ради, затвердження їх структури та внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 23.05.2013 № 3-1682». На підставі пункту 5 частини 1 статті 26, пункту 6 частини 4 статті 42 та частини 4 статті 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Черкаською міською радою прийнято рішення від 27.01.2020 року №2-5677 «Про внесення змін до рішень Черкаської міської ради від 23.05.2013 № 3-1682; від 21.03.2019 № 2-4173 (стосовно підпорядкування відділу промоції міста)», згідно положень якого, зокрема: пункт 5.8. викладено у такій редакції: «Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради чисельністю 36 штатних одиниць у складі: 5.8.1.Управління освіти у складі: а) відділ навчально-методичної роботи; б) сектор дошкільної освіти. 5.8.2. Управління культури. 5.8.3. Управління економічного розвитку, планування, звітності та обліку. 5.8.4. Управління гуманітарної політики у складі: а) відділ національно - патріотичного виховання; б) відділ фізичної культури та спорту; в) відділ промоції міста. 5.8.5. Сектор юридичної роботи. 5.8.6. Відділ організаційно - кадрової роботи». 01.04.2020 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення із займаної посади - заступника директора Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської, у зв`язку із скороченням штату працівників. Так, позивачці запропоновано вакантну посаду в Департаменті освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради - головного спеціаліста управління освіти департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради. 31.07.2020 року ОСОБА_1 , після тривалого перебування останньої на лікарняному, було запропоновано вакантні посади Черкаської міської ради, однак у зв`язку із ненаданням нею згоди на своє переведення, розпорядженням заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Черкаської міської ради Коломойця І.А. від 03.08.2020 року №305-р(к) припинено службу в органах місцевого самоврядування та звільнено ОСОБА_1 , з 03.08.2020 року з посади заступника директора Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - оскаржуване рішення). Не погоджуючись з правомірністю оскаржуваного рішення, позивачка звернулася з даним позовом до суду, за захистом своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 , відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України є протиправним, оскільки не супроводжується скороченням чисельності або штату працівників. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Так, згідно ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України). Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП України). Частиною 4 вказаної статті визначено, що в разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України). У свою чергу, п. 1 ч.1 статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що можливість розірвання з працівником трудового договору з підстав, визначених пунктом 1 статті 40 КЗпП України, обумовлена виключно настанням змін в організації виробництва і праці підприємства внаслідок, у тому числі, скорочення чисельності або штату його працівників. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, підставою для попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення із займаної посади - заступника директора Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, слугував факт скорочення штату працівників, а саме: скорочено посаду заступника директора Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, оскільки штатним розписом, станом на 01.03.2020 року, в Департаменті освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради не передбачено посади заступника директора. Проте, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано апелянтом, відповідно до Положення про департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради (нова редакція), затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 27.01.2020 №2-5677, у штаті Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради наявна посада заступника директора Департаменту, що підтверджується п. 4.2 вищевказаного Положення, а саме: «Один із заступників директора департаменту виконує обов`язки директора департаменту під час його відсутності, відповідно до посадової інструкції, а інші - за розпорядженням міського голови. У випадку відсутності директора департаменту та його заступників, обов`язки останніх покладаються на керівника підрозділу департаменту за розпорядженням міського голови. Керівництво підрозділами у складі департаменту здійснюють заступники директора департаменту та керівники підрозділів департаменту.». Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що звільнення ОСОБА_1 , відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП, є протиправним, оскільки не супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, оскільки у штаті Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради залишилася посада заступника директора Департаменту, що підтверджується п.4.2 Положення про департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради (нова редакція), затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 27.01.2020 року №2-5677. Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України» звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді, як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та має бути адекватним наявним обставинам і виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржуване рішення є протиправним, а тому підлягає скасуванню. Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір. Отже, на підставі вищевикладених правових норм, наявних у справі доказів та встановлених судом обставин справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що в даному випадку, ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є поновлення останньої на посаді заступника директора Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, починаючи з 04.08.2020 року. Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід`ємним правом позивача, захист якого гарантовано частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 у справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п. 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата (далі - Порядок №100). За приписами абз. 3 п. 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню належить сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку №100. Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно інформації щодо нарахувань та виплат, здійснених у 2020 році ОСОБА_1 , наданої листом Черкаської міської ради від 20.08.2020 №8003-2, заробітна плата позивача у червні 2020 року становила 1128 грн. 66 коп. (кількість відпрацьованих днів складає 2 дні), у травні 2020 року становила 1188 грн. 08 коп. (кількість відпрацьованих днів складає 2 дні), отже розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складає в сумі 579 грн. 18 коп. (2316 грн. 74 коп. поділити на 4 (фактично відпрацьовані робочі дні) = 579 грн. 18 коп.). Тобто, кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача, починаючи з 04.08.2020 року по 30.10.2020 року становить 62 дні. Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , становить 35 909 грн. 16 коп. (579 грн. 18 коп. (середньоденна заробітна плата) х 62 робочих дні вимушеного прогулу) = 35 909 грн. 16 коп.). Згідно абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються у розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, у якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно підпункту б) пункту 4 Порядку №100 під час обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Так, у рішенні від 09.07.2007 N 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2). Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Європейський Суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 року за заявою N 31443/96 у справі «Броньовський проти Польщі» зазначив, що принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. У свою чергу, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, щодо невірно обраного позивачем способу захисту порушеного права, неправильного визначення реквізиту документу та ненаправлення позивачем клопотання Черкаській міській раді про залучення співвідповідача у даній справі, є лише надмірним формалізмом і не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, адже оскаржуване розпорядження є протиправним та порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 . Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що надмірний формалізм при вирішені питання про поновлення на посаді ОСОБА_1 може порушити законні права та інтереси останньої, що в свою чергу не відповідає принципам адміністративного судочинства. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Черкаської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 08.02.2021 року