Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/4487/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1731/21 Справа № 201/4487/20 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 29 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю., суддів - Лаченкової О.В., Городничої В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Феодосіївський» про відновлення становища, яке існувало до порушення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що він є власником чотирьох об`єктів нерухомості в будинку АДРЕСА_1 , тому є співвласником інших об`єктів зазначеного будинку. На другому поверсі будинку розташований офіс, власником якого є ОСОБА_2 . Власники квартир та приміщень будинку об`єдналися і створили ОСББ «Феодосіївський». В період часу з 06 по 10 листопада 2019 року відповідачі з власної ініціативи, без отримання дозволу від загальних зборів ОСББ «Феодосіївський», здійснили демонтаж алюмінієвого вікна і встановили інше пластикове вікно. Фактично ці роботи виконував відповідач ОСОБА_3 з допомогою найнятих працівників. У зв`язку із заміною вікна через нього майже не надходить світла до коридору, який є в загальному користуванні членів ОСББ «Феодосіївський». Вважає, що діями відповідачів порушено його право спільної сумісної власності, у зв`язку з чим просив зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відновити становище, яке існувало до порушення його прав, шляхом демонтажу встановленого ними вікна та встановлення на тому ж місці вітражкого блоку. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення мотивовано тим, що позивачем не наведено жодного доказу здійснення демонтажу алюмінієвого вікна, закладення віконного прорізу цеглою і встановлення іншого пластикового вікна відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , чи то іншими особами. Крім того, балансоутримувачем і обслуговуючою організацією будинку є ОСББ «Феодосіївський», проте у позивача немає претензій і вимог до цього ОСББ. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що для доказування обставин вчинення відповідачами протиправних дій, позивач одночасно зі зверненням до суду з позовною заявою, подав заяву про виклик двох свідків та допит його у якості свідка. Суд, відкриваючи провадження у справі, зазначені заяви не врахував та призначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, хоча необхідно було проводити розгляд за правилами загального позовного провадження. В подальшому зазначені заяви суд не розглянув, чим позбавив позивача права доказування. Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Патика А.В. подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін. Крім того, просив стягнути з позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу. Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Погрібна О.А. подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін. Крім того просила стягнути з позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу та "гонорар успіху". Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником чотирьох об`єктів нерухомості в будинку АДРЕСА_1 , а саме: квартири НОМЕР_1 , нежитлового приміщення на другому поверсі НОМЕР_2 воно ж офіс НОМЕР_3, і двох паркувальних місць для стоянки автомобіля НОМЕР_4, НОМЕР_5. Власники квартир, приміщень цього будинку об`єдналися і створили ОСББ «Феодосіївський». Таким чином, ОСОБА_1 є співвласником інших об`єктів будинку НОМЕР_6, підсобних приміщень, маршів, площадок, вікон, вітражних вікон (блоків) та іншого. На другому поверсі будинку НОМЕР_6 розташований офіс, нежитлове приміщення НОМЕР_7 , власником якого є відповідач ОСОБА_2 . Житловий будинок АДРЕСА_1 , окрім квартир, нежитлових приміщень (офісів), ще складається з коридорів, сходів, площадок, ліфтів, вікон (вітражів) на сходах, коридорах, та інших об`єктів, які є у спільній сумісній власності членів ОСББ «Феодосіївський», власників нерухомості. В період часу з 06 по 10 листопада 2019 року відповідачі з власної ініціативи, без отримання дозволу від загальних зборів ОСББ «Феодосіївський», тобто від інших співвласників, здійснили демонтаж алюмінієвого вікна, розташованого поруч з нежитловим приміщенням НОМЕР_7 . Віконний проріз заклали цеглою і встановили інше пластикове вікно з матовим, повністю непрозорим склом значно менших розмірів. У зв`язку із заміною вікна на менше та непрозоре, через нього, як стверджує позивач, майже не надходить світла до коридору, який є в загальному користуванні членів ОСББ «Федосіївський». Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України. Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі, може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право. Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У даному випадку предметом спору є відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доказування в справі повинно відбуватися певними засобами і способами, виходячи з обставин справи і правовідносин: призначення експертиз, витребовування чи забезпечення доказів та інш. Докази повинні бути належними і допустимим, такими, що доводять причинний зв`язок між завданими винними діями, наслідками і особою, що їх вчинила з метою покладення на неї обов`язку відшкодування або відновлення права/становища. Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відновити становище, яке існувало до порушення його прав, шляхом демонтажу встановленого ними вікна та встановлення на тому ж місці вітражного блоку, без прямого доказу того, що вказане порушення здійснили саме ці відповідачі і що саме їх дії порушили права позивача. Твердження позивача, що відповідачі з власної ініціативи здійснили демонтаж вітражного блоку, віконний проріз заклали цеглою і встановили інше пластикове вікно, належними та допустимими доказами не підтверджено. Судом встановлено та позивачем не оспорювався факт того, що відповідач ОСОБА_2 не міг цього зробити 06-10 листопада 2019 року, адже в цей період не перебував в Україні. ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_2 , який має повноваження лише здійснювати оплату внесків та обов`язкових платежів в ОСББ «Феодосіївський». Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що в позовній заяві не наведеного жодного доказу здійснення вищевказаних дій щодо демонтажу вітражного блоку, закладення віконного прорізу цеглою і встановлення іншого пластикового вікна відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову. Крім того, питання спільної сумісної власності також врегульовано нормами Цивільного кодексу України: ч. 1 ст. 355, - майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); частина 1 ст. 368 - спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю; частини 1 та 2 статті 369 мають норми: - 1. співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. 2. розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згідно ст. 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі - Закон №2866-III) об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Відповідно до ст. 4 Закону №2866-III об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. Відповідно до ст. 18 Закону №2866-III об`єднання відповідно до цього Закону та статуту зобов`язане: забезпечувати належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна, що належить співвласникам; звітувати загальним зборам про виконання кошторису об`єднання за рік; забезпечувати виконання вимог статуту об`єднання; виконувати свої договірні зобов`язання; забезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, розподілі між співвласниками витрат на експлуатацію та ремонт спільного майна; припиняти дії третіх осіб, що утруднюють або перешкоджають реалізації прав володіння, користування і розпорядження спільним майном співвласниками. Аналогічні положення містить Статут об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Феодосіївський", затверджений загальними зборами співвласників ОСББ. Враховуючи викладені норми Закону №2866-III та положення Статуту, саме на ОСББ "Феодосіївський" покладено обов`язки належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, забезпечення належного санітарного, протипожежного і технічного стану спільного майна. Проте, ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом, зазначене не врахував та не визначив ОСББ "Феодосіївський" відповідачем у справі, тобто претензій щодо виконання покладених на нього обов`язків, як наслідок і позовних вимог, не має. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не викликав і не заслухав заявлених позивачем свідків, чим позбавив його права доказування, колегією суддів не приймаються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 особисто подав суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с.148), чим реалізував свої права, передбачені Цивільним процесуальним кодексом України. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був розглянути справу за правилами загального позовного провадження слід зазначити, що відповідно до частини 2 ст. 274 ЦПК України порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Згідно ч. 3 ст. 274 ЦПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд, у тому числі, враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо. Спір, що виник між сторонами, не підпадає під перелік визначений ч. 4 ст. 274 ЦПК України, а тому суд першої інстанції, врахувавши вимоги ч.ч. 2, 3 ст. 274 ЦПК України, вирішив за доцільне розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому сторони заперечень з цього приводу до суду не мали. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку щодо допущення судом першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. У відзивах на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Патика А.В. та представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Погрібна О.А., також просили розподілити судові витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відповідна правова позиція викладена у поставнові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року справа № 826/1216/16. В якості доказу витрат на правничу допомогу, представником ОСОБА_2 адвокатом Патикою А.В. надано копію договору про надання правничої допомоги №01 від 01 грудня 2020 року, розрахунок судових витрат та опис робіт адвоката. Сума гонорару адвоката Патики А.В. становить 5000,00 грн. Визначений гонорар включає послуги з підготовки та подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до меморіального ордеру №MB82489282 від 15 грудня 2020 року, платником за яким є ОСОБА_3 , адвокату сплачену суму 5000,00 грн. В якості доказу витрат на правничу допомогу, представником ОСОБА_3 адвокатом Погрібною О.А. надано копію договору про надання правничої допомоги №01 від 14 грудня 2020 року, розрахунок судових витрат та опис робіт адвоката. Сума гонорару адвоката Погрібної О.А. становить 5000,00 грн. Визначений гонорар включає послуги з підготовки та подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до меморіального ордеру №2503 від 15 грудня 2020 року на суму 5000,00 грн. платником є АТ "Полтава-банк". Також, п. 3.1 договору про надання правової допомоги №01 від 14 грудня 2020 року передбачено, що у разі ухвалення судом рішення на користь замовника ( ОСОБА_3 ), останній зобов`язується сплатити виконавцеві 10000,00 грн. При цьому у відзиві на апеляційну скаргу адвокат Погрібна О.А. просить стягнути з позивача 10000,00 грн. в якості "гонорару успіху". Згідно положень ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). Колегія суддів звертає увагу, що оскарженню підлягало рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, а надані послуги адвокатами Патикою А.В. та Погрібною О.А. виразились лише у складанні та поданні відзивів на апеляційну скаргу, тому визначені представниками відповідачів витрати на правничу допомогу в сумі по 5000,00 грн. є неспівмірними із складністю справи та фактично вчиненими послугами адвоката. Крім того, наданий адвокатом Погрібною О.А. меморіальний ордер №2503 від 15 грудня 2020 року взагалі не свідчить про оплату її послуг замовником ОСОБА_3 . Виходячи з принципу розумності та співмірності, колегія суддів приходить до висновку про доцільність стягнення на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 1000,00 (одна тисяча) грн., а у стягненні витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_3 відмовити. Щодо "гонорару успіху" у розмірі 10000,00 грн., колегія суддів вважає за необхідне відмовити у його стягненні, виходячи з наступного. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72). З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження №12-171гс19). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2020 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: О.В. Лаченкова В.С. Городнича