Постанова 4811 № 442/8371/18

Справа № 442/8371/18 Головуючий у 1 інстанції: Курус Р.І. Провадження № 22-ц/811/3967/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:36 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретаря Жукровська Х.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2019 року, постановлене в складі головуючого судді Курус Р.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 стягнення збитків завданих розірванням договору, - в с т а н о в и л а: 06.12.2018 року позивач звернулась в суд з позовом, в якому просила стягнути з відповідача 335669 грн. 00 коп. збитків завданих розірванням договору. В обґрунтування позову посилається на те, що 06 березня 2012 року між нею та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір про надання посередницьких послуг щодо оформлення на імміграційну програму «SINP. Номінант від провінції Саскачеван, Канада». 19 жовтня 2018 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області було ухвалено рішення у справі №442/4165/ 16-ц, яким її позов до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про захист прав споживача, розірвання договору про надання посередницьких послуг та відшкодування збитків було задоволено частково, а саме: розірвано договір «Про надання посередницьких послуг» від 06.03.2012 року, укладений між нею та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ; вирішено питання судових витрат; в іншій частині позову відмовлено. Дане рішення суду залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15.07.2019 року. Рішенням суду встановлено, що відповідач істотно порушила та неналежно виконала умови договору від 06.03.2012 року в частині своїх зобов`язань за п.п. 2.1.1 (надати Замовнику повну і об`єктивну інформацію про особливості імміграційної програми «SINP. Номінант від провінції Саскачеван, Канада») та 2.1.5 (опрацювати надані документи та передати їх офіційних органів Канади, Представництва імміграційної влади, Адміністрації провінції Саскачеван для отримання Замовником Сертифікату від Провінції Саскачеван Номінант від Провінції Саскачеван (PNP) та в Посольство Канади в Україні на отримання замовником та членами його сім`ї виїзних документів візи постійного резидента Permanent Resident Visa) договору, внаслідок чого була істотною мірою позбавлена того, на що розраховувала при укладені договору. В зв`язку з цим договір було розірвано згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України. Враховуючи наведене, зазначає, що у неї виникло право на відшкодування збитків, в сумі 11000 доларів США, що еквівалентно 308 000 грн. 00 коп., завданих таким розірванням. Крім того, зазначає, що оскільки відповідач, згідно листа від 07.12.2015 року, своєї провини у невиконанні умов договору не визнає, а тому з 07.12.2015 року почалось прострочення виконання грошового зобов`язання. Відтак, загальна сума збитків, завданих розірванням договору становить 335 669 грн. 00 коп., з яких три проценти річних за період прострочення виконання грошового зобов`язання з 07.12.2015 року по 04.12.2018 року становить 27669 грн. 00 коп. Просила позов задовольнити.? Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2019 року позов ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих розірванням договору задоволено частково. Стягнуто зфізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 11000 доларів США та 8 496, 00 гривень збитків, завданих розірванням Договору від 06.03.2012 року про надання посередницьких послуг. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 2 805 грн. 26 коп. судового збору в дохід держави. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог оскаржила відповідач ОСОБА_1 . Вважає рішення в цій частині необґрунтованим та незаконним внаслідок невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, а також неправильного застосування норм матеріального права. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що право позивачки на відшкодування збитків, завданих розірванням договору, не було порушеним на момент її звернення до суду з позовом та на момент прийняття рішення у справі в силу відсутності факту порушення відповідачкою зобов`язання щодо відшкодування збитків. Зазначає, що позивачка не зверталась до відповідачки з жодними вимогами щодо відшкодування їй збитків, завданих розірванням договору, відтак відповідачка не була обізнана щодо рішення позивачки реалізувати надане їй ч.5 ст. 653 ЦК України право вимоги відшкодування збитків. Звертає увагу на те, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд не вказав, яким чином фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було порушено, не визнано або оспорено право позивача на відшкодування збитків, завданих розірванням договору. Вказує на те, що суд не врахував положень договору «Про надання посередницьких послуг», зокрема на те, що на виконання зобов`язання, передбаченого п.п.2.1.1, 2.1.5 Договору, відповідачка надала позивачу повну та об`єктивну інформацію про особливості визначеної у договорі імміграційної програми, в тому числі щодо переліку необхідних документів, опрацювала надані позивачем документи та передала їх до офіційних органів Канади, представництва імміграційної влади, Адміністрації провінції Саскачеван для отримання Замовником сертифікату від ОСОБА_3 номінант від ОСОБА_3 . Підтвердженням цьому є факт здійснення позивачкою оплати на виконання вказаного договору. Зазначає, що відповідно до пп. а) п.4.3, п. 4.7 Договору Виконавець не несе відповідальності, якщо згідно з рішенням офіційних органів Канади, Представництва імміграційної влади, Адміністрації провінції Саскачеван, Посольством Канади в Україні або інших офіційних органів відбулось збільшення терміну розгляду та оформлення Сертифікату (Номінації) від ОСОБА_3 та/або виїзних документів візи постійного документа; за дії державних установ, посольств, консульств, авіакомпаній і інших не пов`язаних з виконавцем юридичних і/або фізичних осіб. Вважає також необґрунтованою суму стягнутих судом збитків. Так, згідно положень п.3 Договору про надання посередницьких послуг від 06.03.2012 року передбачено, що оплата за послуги виконавця здійснюється замовником в гривні згідно курсу НБУ. Таким чином, замовником було сплачено 87 855, 35 грн. Проте судом не враховано, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами понесені нею витрати у сумі, еквівалентній 5500 дол. США у зв`язку із виконанням вищевказаного договору. Згідно квитанції від 20.04.2012 року вбачається перерахування відповідачу коштів в сумі 5500 дол. США, що є еквівалентом 43 921, 35 грн. не позивачкою, а іншою особою. Тому позивачка не вправі вимагати від відповідачки повернення коштів за надані послуги, як були їй надані за договором. Право вимагати відшкодування збитків у позивачки виникло не 19.10.2018 року, а 15.07.2019 року, з моменту набрання рішенням суду законної сиди у справі №442/5165/16-ц. Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у частині задоволених позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позові відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції жодного разу не з`являлися. Позивач повідомлення про розгляд справи у поштовому відділенні не отримувала. За клопотанням відповідачки розгляд справи неодноразово відкладався. Про судове засідання 04 лютого 2021 року відповідачка ОСОБА_1 та її представник повідомлені належним чином, позивачка ОСОБА_2 була повідомлена телефонограмою, оскільки за наданими їй суду адресами поштові відправлення вручені їй не були та повернулись до суду апеляційної інстанції з відмітками поштового відділення про повернення за однією адресою - за закінченням терміну зберігання, за іншою адресою - з інших причин. В Україні дії система публікації відомостей про час та місце розгляду справи в мережі Інтернет на сайті Судова влада і сторони, маючи усі можливості з отримання інформації про розгляд їх справи, в судове засідання неодноразово не з`явилися, причини своєї неявки суду не повідомили. Позивач та відповідач, як сторони, які задіяні в судовому розгляді, зобов`язані з розумним інтервалом часу самі цікавитися провадженням у їх справі, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, використовувати засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Зважаючи на тривале перебування справи на розгляді апеляційного суду, неодноразове заявлення відповідачем клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів доходить висновку про те, що оскільки рішення про обов`язкову явку учасників справи для надання пояснень у справі не приймалось, за приписами ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи судом, можливим є розгляд даної справи у відсутності всіх учасників. Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає лише частково. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався частково. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що 06 березня 2012 року між позивачкою ОСОБА_2 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір про надання виконавцем на замовлення замовника посередницьких послуг щодо оформлення на імміграційну програму «SINP. Номінант від провінції Саскачеван, Канада» (а.с. 9-12). За даним договором відповідачка зобов`язалась: надати Замовнику повну і об`єктивну інформацію про особливості імміграційної програми „SINP. Номінант від провінції Саскачеван, Канада (п. 2.1.1); опрацювати подані замовником документи та передати уповноваженій особі в Провінцію ОСОБА_4 , Канада на оформлення головному апліканту трудового гаранту (Joboffer) (п. 2.1.2); інформувати Замовника щодо виникнення обставин, що можуть перешкоджати наданню окремих послуг або імміграції Замовника в Канаду (п. 2.1.3); отримати від уповноваженої особи ( ОСОБА_5 ) та надати Замовнику трудовий гарант (Joboffer) (п. 2.1.4); опрацювати надані документи та передати їх до офіційних органів Канади, Представництва імміграційної влади, Адміністрації провінції Саскачеван для отримання Замовником Сертифікату від Провінції Саскачеван Номінант від ОСОБА_3 (PNP) та в Посольство Канади в Україні на отримання Замовником та членами його сім`ї виїзних документів візи постійного резидента (Permanent Resident Visa) (п. 2.1.5); у разі відмови SINP Замовникові у отриманні сертифікату від ОСОБА_3 з вини роботодавця, за умови подання повного пакету документів Замовником, надати безкоштовно Замовникові новий трудовий гарант (Joboffer), або усунути причини відмови безкоштовно (п. 2.1.6). Підписавши договір про надання посередницьких послуг, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов даних договорів. Згідно листа від 07.12.2015 року відповідачка надала позивачці інформацію про те, що останній відмовлено в отриманні Сертифікату від провінції Саскачеван та запропоновано взяти участь в інших імміграційних програмах, або розірвати укладений договір за взаємною згодою сторін (п.5.1 Договору) про що повідомити відповідачку письмово (а.с. 15). Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19.10.2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15.07.2019 року розірвано договір „Про надання посередницьких послуг від 06.03.2012 року, укладений між ОСОБА_2 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 , з підстав істотного порушення умов договору відповідачем фізичною особоюпідприємцем ОСОБА_1 . Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини встановлені рішенням суду у, зокрема, цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір „Про надання посередницьких послуг від 06.03.2012 року, який був укладений між ОСОБА_2 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 було розірвано судовим рішенням з підстав істотного порушення умов договору саме відповідачем ОСОБА_1 . За цим договором позивачкою було сплачено відповідачу 11000 доларів США, а тому згідно вимог ч. 5 ст. 653 ЦПК України суд дійшов висновку про стягнення з відповідачки збитків у розмірі сплачених за договором коштів в сумі 11000 доларів США, що еквівалентно згідно офіційного курсу НБУ станом на час постановлення судового рішення 272030 грн. (з розрахунку 100 доларів США відповідає 2473,8144 грн.). Враховуючи висновки, викладені у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16, від 16.01.2019 року у справі №463/3790/16-ц та від 04.07.2018 року у справі №761/12665/14-ц, суд вважав, що стягненню на користь позивачки підлягає розмір збитків саме в доларах США в сумі 11000 доларів США, як це зазначено у договорі. Разом з тим, визначаючи початок відліку, коли у позивача виникло право на відшкодування збитків, суд виходив з того, що саме з 19.10.2018 року (моменту розірвання договору) таке право виникло у позивача, розмір яких станом на час розгляду справи суд визначив у сумі 8496 гривень (кількість днів прострочення - 380; 100 доларів США станом на 04.11.2019 року еквівалентно 2473,8144 грн., 272030 грн. завдані збитки розрахунок 3% річних - (3% х 272030 грн. х 380 днів) : 365 днів). З правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції колегія суддів погоджується лише частково, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до приписів частини першої статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона виконавець, зобов`язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. За статтею 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в розмірі, в строки та в порядку, що встановлені договором. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про надання посередницьких послуг, оскільки він установлює ціну договору. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди. Так, ч. 4 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Згідно зі статтею 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням умов договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Відповідно до частини 3 ст.653 ЦК України, якщо довір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Тому, на відміну від визнання судом недійсним оспорюваного договору, розірвання судом договору створює правові наслідки лише на майбутнє, зокрема за певних умов і можливість вимагати повернення того, що було виконано під час дії договору. Отже, ч.4 ст. 653 ЦК України слід розуміти так, що сторони не мають права вимогати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі. При цьому, якщо договором було передбачено інші зобов`язання сторін, наприклад щодо передання іншого майна, сплати коштів, які не було виконано, то в разі розірвання договору такі зобов`язання припиняються на майбутнє. Якщо ж зобов`язання з договору було виконане лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 ЦК України). Якщо договір, на підставі якого друга сторона набула право власності на майно, розірвано, то друга сторона автоматично не втрачає права власності на це майно, а перша сторона не набуває права власності. Унаслідок розірвання договору, на виконання якого одна сторона передала майно, не одержавши зустрічного задоволення, виникає зобов`язання, за яким друга сторона повинна повернути майно першій стороні у володіння та у власність, а перша сторона має кореспондуюче право вимагати виконання цього обов`язку. З матеріалів справи вбачається, що саме з вини відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 умови договору не були виконані, позивачка не змогла скористатися продуктом імміграційною програмою SINP. Номінант від провінції ОСОБА_4 , Канада, оскільки відповідачка не надала позивачці послуги, передбачені п.п. 2.1.1, 2.1.5 Договору від 06.03.2012.Так, жодною зі сторін не було надано на пропозицію суду відомостей про імміграційну програму „SINP. Номінант від провінції Саскачеван, Канада", а так само відповідачка не надала суду доказів підписання відповідачкою акту виконаних робіт у відповідності до п. 2.2.6 оспорюваного договору. Відсутні також прямі докази надання послуг відповідачкою по п. 2.1.2 договору від 06.03.2012 року щодо опрацювання поданих замовником документів та передачі їх уповноваженій особі в Провінцію Саскачеван, Канада на оформлення головному апліканту трудового гаранту (Joboffer). Відповідачкою не надано суду доказів відмови офіційних органів Канади (PNP) у отриманні Сертифікату від провінції Саскачеван(Постанова Апеляційного суду Львівської області від 15.09.2019 року). Як вбачається із матеріалів справи, позивачка здійснила оплату посередницьких послуг в два етапи, згідно п.3.1 договору від 06.03.2019 року. Згідно копії товарного чеку №б/н від 06.03.2012 року, належно завіреного позивачкою, остання є замовником у відповідача ФОП ОСОБА_1 посередницьких послуг на оформлення імміграційної програми SINP, номінант від ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , вартістю 5500 доларів США (а.с. 13). Згідно копії квитанції №6/1 від 20.04.2012 року, ОСОБА_8 здійснено переказ грошових коштів в сумі 5500 доларів США. Суд першої інстанції правильно врахував, що ці кошти були сплачені саме позивачкою за умовами договору від 06.03.2012 року, хоча платником і зазначено ОСОБА_8 . Мотиви апеляційної скарги про те, що, позивачка не є платником вказаної суми, а тому не може просити про їх стягнення є безпідставними, оскільки, відповідачем не надано жодного доказу про те, що ці кошти вносились на виконання іншого, відмінного від укладеного між позивачкою і відповідачем договору. А відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність позовних вимог про стягнення збитків, завданих розірванням договору. В той же час, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позовні вимоги заявлені позивачкою про стягнення коштів у національній валюті гривні, а за мотивами позовної заяви сума внесених коштів на виконання в подальшому розірваного рішенням суду договору, тобто завданих збитків, складає 11 000 доларів США, що еквівалентно 308 000 грн. 00 коп. Тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково застосовано висновки, викладені у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16, від 16.01.2019 року у справі №463/3790/16-ц та від 04.07.2018 року у справі №761/12665/14-ц, оскільки такі висловлені по справах з подібних правовідносин, однак обставини справи, зокрема пред`явлені позовні вимоги, різні, а саме у зазначених справах вимоги були пред`явлені у іноземній валюті, а в даній справі позовні вимоги пред`явлені у гривні. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Тому, виходячи із засад цивільного судочинства, зокрема диспозитивності, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про стягнення збитків у валюті США є помилковим і рішення суду першої інстанції у цій части підлягає зміні. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування положень ст. 625 ЦК України, щодо стягнення 3% річних. За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не передбачений договором або законом. Прострочення грошового зобов`язання - це коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Такі висновки сформульовано в пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18). Колегія суддів вважає, що таке право у позивача на момент звернення до суду першої інстанції з відповідним позовом не виникло, оскільки рішенням Дрогобицького районного суду Львівської області від 19 жовтня 2018 року, яким розірвано договір, набрало законної сили лише 15 липня 2019 року, а з позовом до суду позивач звернулась ще 06 грудня 2018 року, тобто до набрання рішення суду законної сили. Окрім того, колегія суддів звертає увагу і на те, що цим рішенням у задоволенні позову про відшкодування збитків, завданих розірванням договору, який був заявлений з інших ніж у цій справі підстав, відмовлено. А відтак, підстави для нарахування 3% відсутні, на відміну від відшкодування збитків, завданих розірванням договору. Тому у цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги. Обґрунтування апеляційної скарги про те, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд не вказав, яким чином ФОП ОСОБА_1 було порушено, не визнано або оспорено право позивача на відшкодування збитків, завданих розірванням договору, правильності висновків в означеній частині не спростовують, оскільки позивач скористалась своїм процесуальним правом звернення безпосередньо до суду, вважаючи своє право порушеним внаслідок розірвання договору у зв`язку з істотними порушеннями фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Безпосереднє звернення до суду є конституційним правом кожного. Решта доводів апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами та висновків суду не спростовують. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а в частині стягнення збитків, завданих розірванням договору, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому в частині стягнення 3% річних в сумі 8496 грн. 00 коп. таке слід скасувати та ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення, яким в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2 відмовити з підстав наведених вище, а в частині стягнення завданих розірванням договору збитків змінити, змінивши грошову одиницю стягнення з 11 000 доларів США на 308 000 грн. 00 коп. Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За змістом ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги - часткову зміну рішення суду, скасування судового рішення в частині стягнення 3% річних в сумі 8496 грн., з відповідачки ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в дохід держави сумі 3 080 грн. 00 коп., що становить 1 % від ціни позову та, відповідно, 412 грн. 11 коп. недоплаченого судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 05 лютого 2021 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п. 2, 375, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2019 року в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення зфізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на її користь збитків, завданих розірванням договору від 06.03.2012 року про надання посередницьких послуг, змінити, та викласти абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 308 000 грн. 00 коп. збитків, завданих розірванням Договору від 06.03.2012 року про надання посередницьких послуг.» Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2019 року в частині часткового задоволеної позовної вимоги про стягнення 3% річних від простроченої суми - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення на її користь 3% річних від простроченої суми за період з 07 грудня 2015 року по 04 грудня 2018 року в розмірі 27 669 грн. 00 коп. - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 3 080 грн. 00 коп. судового збору за подання позову до суду першої інстанції, та 412 грн. 11 коп. недоплаченого судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 05 лютого 2021 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.