Постанова 4857 № 260/377/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 260/377/20 пров. № А/857/14918/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Довгополова О.М., Коваля Р.Й., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року (головуючого судді Гаврилка С.Є ухвалене у відкритому судовому засіданні о 11 год. 13 хв. повний текст рішення складено 03.11.2020) у справі №260/377/20 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 12.02.2020 звернувся в суд з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві в якому просить визнати протиправними дії відповідача стосовно прийняття рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням II групи інвалідності відповідно до ст. 23 ЗУ «Про міліцію» та Постанови КМУ від 12 травня 2007 року № 707 «Про затвердження порядку та умов виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції» в розмірі 38976,00 гр. та направлення такого рішення для виплати ГУ МВС України у м. Києві, зобов`язати відповідача прийняти рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням II групи інвалідності відповідно до ст. 23 ЗУ «Про міліцію» та Постанови КМУ від 12 травня 2007 року № 707 «Про затвердження порядку та умов виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції» в розмірі 336061,44 гр. та направити таке рішення для виплати ГУ МВС України у м. Києві з врахуванням виплати проведеної 13.12.2019 року в розмірі 38976,00 грн. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Вказує, що відповідач видав висновок про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 38976 грн, однак сума затверджена відповідачем для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 38976 грн., що була виплачена не відповідає розміру передбаченому Законом України «Про міліцію» чинному на час звільнення, а дії відповідачів щодо визначення суми в такому розмірі є неправомірними. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно із частинами 1, 2 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року у справі № 260/335/19, зокрема, було визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення щодо призначення ОСОБА_1 виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 2 групи інвалідності та зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 2 групи інвалідності (аркуші справи 8-12). Наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 08 грудня 2006 року № 383 о/с, з урахуванням змін, внесених наказом від 21 жовтня 2008 року № 1009 о/с, ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у відставку Збройних Сил України з підстав, передбачених підпунктом «б» пункту 65 (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 з 21 грудня 2006 року (аркуші справи 6, 7). Вказаним судовим рішенням було встановлено, що відповідно до довідки Закарпатської обласної спеціалізованої серцево-судинної МСЕК серії 7-66ВЛ № 0316637 (далі - довідка МСЕК) ОСОБА_1 16 квітня 2007 року визнаний інвалідом II групи, де причиною інвалідності зазначено захворювання, отримане при виконанні службових обов`язків пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку. Листом від 28 листопада 2019 року № 1/1312-Пд Головне управління МВС у м. Києві повідомило позивача про те, що МВС України затвердило висновок про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 38976 грн, а дана сума буде виплачена при надходженні коштів (аркуші справи 13, 14). Висновком Головного управління МВС в м. Києві про призначення одноразової грошової допомоги в разі інвалідності працівника міліції згідно із пунктом 1.2 Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції № 707 позивачу призначено одноразову грошову допомогу в розмірі 38976 грн. (аркуш справи 14). Згідно довідки Солом`янського районного управління - Головного управління МВС України в Києві № 50/316/1 від 24 квітня 2008 року пенсіонеру МВС ОСОБА_1 на момент звільнення грошове утримання складає: - посадовий оклад позивача становить - 155 грн, - 50% від покладу - 77,50 грн, - оклад за військове звання -135 грн, - відсоткова надбавка за вислугу років - 147, грн, - 100% надбавка згідно з Указом Президента України від 31 серпня 2001 року № 771 -514,50 грн, - 50% надбавка за особливі умови служби 53,75 грн, - 15% за роботу в умовах режимних обмежень - 34,88 грн, - 90% за безперервну вислугу років (2210,93 грн) (аркуш справи 9 (на звороті)). Як вбачається з виписки по картковому рахунку позивача та платіжного доручення № 223 від 13 грудня 2019 року ГУ МВС в м. Києві здійснило виплату позивачу грошових коштів в розмірі 38976 грн. (аркуші справи 15, 16). Не погоджуючись з розміром виплаченої йому суми одноразової грошової допомоги в розмірі позивач звернувся з даним позовом за захистом свого порушеного права. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом. Закон України «Про міліцію» № 565-ХІІ (далі - Закон № 565-ХІІ) від 20 грудня 1990 року втратив чинність 07 листопада 2015 року в зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» № 580-VІІІ від 02 липня 2015 року. При цьому, відповідно до абзацу 3 пункту 15 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VІІІ від 02 липня 2015 року за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію» № 565-ХІІ від 20 грудня 1990 року, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VІІІ від 02 липня 2015 року. Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що за позивачем, якому під час перебування на службі в органі міліції встановлено інвалідність у зв`язку із захворюванням, яке пов`язане з проходженням військової служби, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію». Відповідно до частини 6 статті 23 Закону № 565-ХІІ (у редакції, що була чинною станом на 16 квітня 2007 року дата встановлення позивачу II групи інвалідності) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. На виконання наведеної норми права Кабінет Міністрів України постановою від 12 травня 2007 року № 707 затвердив Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції (далі Порядок № 707), яким визначено порядок та умови проведення виплат одноразової грошової допомоги, передбачених законом у разі настання подій, вичерпний перелік яких наведено в законі, встановлено критерії визначення розміру відшкодування особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, у разі встановлення інвалідності, що настала у період проходження служби. Залежно від групи інвалідності працівнику міліції виплачується одноразова грошова допомога в межах граничної суми, встановленої цією нормою закону. Згідно із пунктом 1 Порядку №707 одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п`ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997р. № 1-зп, від 09.02.1999р. № 1-рп/99, від 05.04.2001р. № 3-рп/2001, від 13.03.2012р. № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Таким чином, законодавством України чинним на час встановлення позивачу інвалідності - 16 квітня 2007 року, яка настала в період проходження служби, порядок і умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги працівникам міліції встановлювались частиною 6 статтею 23 Закону № 565-XII та положеннями Порядку №

707. Апеляційний суд вважає, що призначення та виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію», здійснюється відповідно до цієї норми у редакції цієї норми на час встановлення інвалідності та на час встановлення інвалідності позивачеві (16 квітня 2007 року) розрахункова величина, з якої обчислюється одноразова грошова допомога, визначена як грошове забезпечення, а не грошове утримання, з якого розраховувалася така допомога до 01 січня 2007 року, а тому ключовим для отримання одноразової грошової допомоги у разі інвалідності є час коли вона настала, а не захворювання, яке спричинило таку інвалідність та час звільнення позивача зі служби, що спростовує доводи апелянта. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки ІІ група інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, була встановлена позивачу 16 квітня 2007 року, тому питання щодо призначення йому одноразової грошової допомоги повинно бути вирішено відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» та Порядку № 707 в редакції яка діяла на час встановлення позивачу такої інвалідності. Разом з цим, суд звертає увагу на те, що розмір грошової допомоги, визначений у частині 6 статті 23 Закону № 565-ХІІ (чинна на момент встановлення позивачу II групи інвалідності) визначається в залежності від ступеня втрати працездатності та виплачується в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення, що узгоджується із розміром визначеним Порядком № 707 - в даному випадку, у зв`язку із встановленням позивачу інвалідності ІІ групи одноразова грошова допомога має виплачуватись у розмірі - чотирирічного грошового забезпечення. А відтак, відповідачем було правомірно нараховано на виплачено позивачу одноразову грошову допомогу внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби з розрахунку чотирирічного саме грошового забезпечення. Крім того, ухвалюючи рішення судів в адміністративних справах за № 807/638/13-а та №260/335/19, які набрали законної сили, щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із інвалідністю, Закарпатським окружним адміністративним судом застосованого частину 6 статтю 23 Закону України «Про міліцію» в редакції, що діяла після встановлення позивачеві інвалідності (16 квітня 2007 року), яка містила розрахункову величину для розрахунку одноразової грошової допомоги, з якої така допомога розраховується грошове забезпечення. Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. З огляду на викладене, суд вважає, що одноразову грошову допомогу позивачу виплачено у спосіб, на підставі та в межах вимог чинного законодавства України. Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України чинного на час виникнення спірних правовідносин, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі №260/377/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді О.М. Довгополов Р.Й. Коваль