Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3211/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3211/19 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Коротких А.Ю., Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач), в якому просив: - визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві по невиконанні рішення суду Дніпровського районного суду м. Києва від 17.12.2009 року в частині нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі ст. ст. 50,54, Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно, з врахуванням ст. 67 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", неправомірними. - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві проводити виплату ОСОБА_1 пенсії згідно рішення суду Дніпровського районного суду м. Києва від 17.12.2009 року та ст. ст. 50,54, Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме державну пенсію по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно, з врахуванням ст. 67 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні перерахунки та виплати пенсії з урахуванням вже проведених. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві по невиконанні рішення суду Дніпровського районного суду м. Києва від 17.12.2009 року в частині нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі ст. ст. 50,54, Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно, з врахуванням ст. 67 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", неправомірними. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві проводити виплату ОСОБА_1 пенсії згідно рішення суду Дніпровського районного суду м. Києва від 17.12.2009 року та ст. ст. 50,54, Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме державну пенсію по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно, з врахуванням ст. 67 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні перерахунки та виплати пенсії з урахуванням вже проведених. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ПФУ у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2020 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до пункту 3 частини 1статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). У відповідності до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії на ЧАЄС 1 категорії, інвалідом 2 групи із 2003 року. перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві та отримує пенсію як інвалід згідно ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ. У 2009 році позивач звертався до суду із позовною заявою щодо перерахунку, виплати пенсії та у 2011 році отримав рішення Апеляційного суду м. Києва про задоволення позову. Виплата прив`язана до мінімальної пенсії за віком: 8 мінімальних пенсій за віком та 75% від мінімальної пенсії за шкоду здоров`ю. Розмір пенсії за рішенням суду складає 8242, 00 грн. Вважаючи дії ГУ ПФУ у м. Києві щодо не виконання рішення суду працівниками пенсійного фонду протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції частково задовольняючи позов виходив з того, що позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у проведенні перерахунку його пенсії, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість проведення перерахунку пенсії та її виплати. Даючи правову оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись з даним позовом фактично просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виконати судове рішення у справі №22а-/2690/9049/11. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що спір у даній справі заявлений у зв`язку з незгодою позивача із діями (бездіяльністю) відповідача, вчиненими на виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 26.04.2011 у справі №22а-/2690/9049/11, яка набрала законної сили. Відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Ч. 1 ст. 383 КАС України визначено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 звертав увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Тобто, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Як свідчать матеріали справи, звернення про нарахування основної пенсії, додаткової пенсії за інвалідністю, надбавки до пенсії мало місце з боку позивача не у зв`язку із виникненням нових правовідносин, а у зв`язку з невиконанням, на його переконання, судового рішення у справі №22а-/2690/9049/11. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, а також в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вбачається зі змісту предмету спору у цій справі, він фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме постанови Апеляційного суду міста Києва від 26.04.2011 у справі №22а-/2690/9049/11. Таким чином, спосіб захисту прав позивача у даній справі шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду, фактично не усуває наявний конфлікт, оскільки спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, що, в силу вже згаданих приписів ст. ст. 382, 383 КАС України, пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. В такому випадку, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. У зв`язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №522/10140/17 та від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а. Підсумовуючи вищенаведене, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Статтею 5 КАС України визначені право на звернення до суду та способи судового захисту. Так, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. При цьому частиною другою цієї статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Таким чином, КАС України не передбачає можливості звернення з позовом у порядку адміністративного судочинства із вимогою про зобов`язання суб`єкта владних повноважень виконати судове рішення. Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому, у даному випадку підлягають застосуванню положення пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Аналогічну правову позицію висловив Верховний суд у постанові від 11 грудня 2020 року у справі № 826/13146/18. Таким чином колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття провадження у цій справі на підставі п.1 ч.1 ст. 238 КАС України. Керуючись ст.ст.242, 250, 238, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2020 року скасувати. Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя: Судді: