Постанова 4855 № 320/5147/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5147/20 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., при секретарі - Казюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування постанов, - ВСТАНОВИЛА: У червні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом до Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - ОСОБА_2 , в якому просила суд: - скасувати постанову від 02 червня 2020 року № 62016238 про накладення штрафу у розмірі 1700 грн. на ОСОБА_1 , винесену заступником начальника Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Бердик А.О.; - скасувати постанову від 18 червня 2020 року № 62016238 про накладення штрафу у розмірі 3400 грн. на ОСОБА_1 , винесену заступником начальника Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Бердик А.О.. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Свої доводи обгрунтовує тим, що вперше про наявність судового рішення та відкрите виконавче провадження їй як боржниці стало відомо 20 травня 2020 року на прийомі у державного виконавця, при цьому вона повідомила відповідача про намір оскаржити судове рішення, яке виконувалося. Підкреслює, що інформація про намір оскаржити судове рішення, яке виконувалося, була підставою для відкладення виконавчих дій в порядку ст.32 Закону України "Про виконавче провадження", а не для накладення штрафу. У відзивах на апеляційну скаргу відповідач та третя особа просять її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначають, що позивачем не наведено обгрунтованих доводів на підтвердження наявності правових підстав для скасування оскаржуваних постанов. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що рішенням Баришівського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року у справі № 355/1882/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності і ділової репутації, спростування інформації та відшкодування моральної шкоди, позов задовольнили частково. Визнано інформацію поширену 06 грудня 2018 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) на її веб-сторінках в соціальних мережах «Facebook» та «Instagram» про застосування ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 фізичного насильства недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, паплюжить ділову репутацію громадянина України ОСОБА_2 . Зобов`язано ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) спростувати інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_3 на її веб-сторінках в соціальних мережах «Facebook» та «Instagram» про застосування ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) фізичного насильства в той самий спосіб, в який вона була поширена, зобов`язавши розмістити ОСОБА_1 на її веб-сторінках в соціальних мережах «Facebook» та «Instagram» публікацію в довільній формі про спростування недостовірної інформації про застосування 06 грудня 2018 року ОСОБА_2 до ОСОБА_1 фізичного насильства. При цьому, 22 квітня 2020 року Баришівським районним судом видано виконавчий лист № 355/1882/19 (провадження № 2/355/100/19), яким зобов`язано ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) спростувати інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_3 на її веб-сторінках в соціальних мережах «Facebook» та «Instagram» про застосування ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) фізичного насильства в той самий спосіб, в який вона була поширена, зобов`язавши розмістити ОСОБА_1 на її веб-сторінках в соціальних мережах «Facebook» та «Instagram» публікацію в довільній формі про спростування недостовірної інформації про застосування 06 грудня 2018 року ОСОБА_2 до ОСОБА_1 фізичного насильства. Згідно відомостей вказаного виконавчого листа, боржником у ньому визначено- ОСОБА_1 та зазначено, що рішення Баришівського районного суду Київської області у справі № 355/1882/18 набрало законної сили 21 листопада 2019 року. Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, 25 квітня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Баришівського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м.Київ) із заявою про примусове виконання рішення суду, а саме виконавчого листа № 2/355/100/19, виданного 22 квітня 2020 року Баришівським районним судом Київської області про зобов`язання ОСОБА_1 спростувати інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_3 на її веб-сторінках в соціальних мережах «БасеЬоок» та «Instagram» про застосування ОСОБА_2 фізичного насильства в той самий спосіб, в який вона була поширена, зобов`язавши розмістити ОСОБА_1 на її веб-сторінках в соціальних мережах «Еасеbоок» та «Instagram» публікацію в довільній формі про спростування недостовірної інформації про застосування 06 грудня 2018 року ОСОБА_2 до ОСОБА_1 фізичного насильства. Поряд з викладеним суд встановив, що 07 травня 2020 року заступником начальника відділу Баришівського РВ ДВС ЦМУМЮ (м.Київ) Бердник А.О. прийнято постанову ВП № 62016238 про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2/355/100/19 виданого 22 квітня 2020 року Баришівським районним судом Київської області, яким зобов`язано ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) спростувати інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_3 на її веб-сторінках в соціальних мережах «Facebook» та «Instagram» про застосування ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) фізичного насильства в той самий спосіб, в який вона була поширена, зобов`язавши розмістити ОСОБА_1 на її веб-сторінках в соціальних мережах «Facebook» та «Instagram» публікацію в довільній формі про спростування недостовірної інформації про застосування 06 грудня 2018 року ОСОБА_2 до ОСОБА_1 фізичного насильства. У вказаній постанові зазначено про те, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Вказану постанову супровідним листом № 7057 від 07 травня 2020 року направлено сторонам виконавчого провадження. Як вбачається з відомостей вказаного супровідного листа, на ньому наявна розписка ОСОБА_1 про отримання нею наручно 20 травня 2020 року постанови про відкриття виконавчого провадження. Згідно відомостей письмових пояснень ОСОБА_1 наданих 20 травня 2020 року начальнику Баришівського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ), позивач зазначила про те, що станом на 20 травня 2020 року рішення суду не виконане тому, що не погоджується з ним і буде оскаржувати рішення. Також зазначено про те, що ОСОБА_1 попереджена про накладення штрафу державним виконавцем та повідомлена про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду. За невиконання без поважних причин рішення суду у встановлений строк, 02 червня 2020 року заступником начальника відділу Баришівського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м.Київ) прийнято постанову ВП № 62016238 про накладення штрафу на ОСОБА_1 на користь держави в розмірі 1700,00 грн., зобов`язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. Постанову про накладення штрафу надіслано сторонам виконавчого провадження, що підтверджується відомостями супровідного листа від 02 червня 2020 року № 8701. З матеріалів справи вбачається, що 04 червня 2020 року Баришівським РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) зареєстровано клопотання ОСОБА_2 від 02 червня 2020 року про надання інформації щодо виконавчого провадження, у якому стягувач ОСОБА_2 зазначив, що жодну з задоволених Баришівським районним судом вимог боржником не виконано. Додатково стягувач зазначив, що боржниця й надалі публікує образливі та такі, що порочать його честь, гідність та ділову репутацію публікації в соціальних мережах, в тому числі і соціальній мережі «Fасеbоок». Також скаржник зазначив, що розміщуючи образливі по відношенню до нього публікації, боржниця - ОСОБА_1 злісно ухиляється від виконання рішення суду, яке набрало законної сили в частині спростування недостовірної інформації, маючи повну можливість його виконати. Керуючись ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», 18 червня 2020 року заступником начальника Баришівського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м.Київ) у виконавчому провадженні ВП № 62016238 прийнято постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, на користь держави у розмірі 3400,00 грн., якою зобов`язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. Вказану постанову про накладення штрафу надіслано сторонам виконавчого провадження, що підтверджується відомостями супровідного листа від 18 червня 2020 року № 9593. Позивач, вважаючи вказані постанови про накладення штрафу протиправними, звернувся з даним позовом до суду. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскаржувані постанови про накладення штрафу від 02 червня 2020 року та від 18 червня 2020 року по виконавчому провадженню 62016238 ґрунтуються на вимогах Закону України "Про виконавче провадження", прийняті з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття таких рішень, а тому позовні вимоги є необгрунтованими та задоволенню не підлягають. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне. Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право зокрема накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Згідно частини четвертої статті 19 Закону №1404-VIII, сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 8 ст. 19 Закону №1404-VIII). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У відповідності до частини 5, 6 статті 26 Закону№1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню). Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 63 Закону №1404-VIII). Відповідно до частини першої статті 75 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 75 Закону №1404-VIII). Таким чином, з вищевказаних норм вбачається, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте не зробив цього. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, на виконанні у Баришівському районному відділі державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) перебувало виконавче провадження № 62016238 з примусового виконання виконавчого листа № 2/355/100/19 виданого Баришівським районним судом Київської області 22 квітня 2020 року про зобов`язання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) спростувати інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_3 на її веб-сторінках в соціальних мережах "Facebook" та "Instagram" про застосування ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) фізичного насильства в той самий спосіб, в який вона була поширена, зобов`язавши розмістити ОСОБА_1 на її веб-сторінках в соціальних мережах "Facebook" та "Instagram" публікацію в довільній формі про спростування недостовірної інформації про застосування 06 грудня 2018 року ОСОБА_2 до ОСОБА_1 фізичного насильства. Постановою заступника начальника відділу Баришівського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м.Київ) від 07 травня 2020 року відкрито виконавче провадження ВП №62016238. У постанові від 07 травня 2020 року зазначено, що боржнику ( ОСОБА_1 ) необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. З матеріалів виконавчого провадження судом встановлено, що 20 травня 2020 року позивач власноруч під розписку отримала вказану постанову про відкриття виконавчого провадження від 07 травня 2020 року. Крім того, згідно із письмовими поясненнями ОСОБА_1 наданими 20 травня 2020 року начальнику Баришівського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ), боржник зазначила про те, що станом на 20 травня 2020 року рішення суду не виконане тому, що не погоджується з ним і буде оскаржувати рішення. Також зазначено про те, що ОСОБА_1 попереджена про накладення штрафу державним виконавцем та повідомлена про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи, боржником рішення суду у добровільному порядку у строк визначений державним виконавцем виконано не було. Однак, як було вірно зазначено судом першої інстанції, позивач, яка була ознайомлена та попереджена відповідачем про можливість накладення штрафу державним виконавцем у десятиденний строк не надала до Баришівського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) доказів оскарження рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року у справі № 355/1882/18, на підставі якого був виданий виконавчий лист. Отже, враховуючи ту обставину, що боржником рішення суду не було виконане у вказаний строк та ОСОБА_1 не було надано виконавцю у десятиденний строк доказів оскарження рішення, що свідчить про відсутність поважних причин невиконання рішення суду, відповідачем правомірно прийнято постанову від 02 червня 2020 року про накладення штрафу у розмірі 1700, 00 грн. При цьому, надсилання відповідачу копії апеляційної скарги на рішення Баришівського районного суду не є належним та допустимим доказом оскарження вказаного рішення. У постанові від 02 червня 2020 року також було зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. Боржником у добровільному порядку рішення суду виконано не було, а тому відповідачем прийнято постанову від 18 червня 2020 року про накладення штрафу у розмірі 3400, 00 грн. При цьому, посилання апелянта на те, що остання повідомила державного виконавця Баришівського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) про намір оскаржити рішення Баришівського районного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 355/1882/19 , як на підставу для відкладення виконавчих дій, судом апеляційної інстанції оцінюються критично з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 34 Закону №1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі: 1) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе чи на прохання стягувача, який проходить таку військову службу; 2) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа; 3) зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення; 4) відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника); 5) звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону; 6) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення; 7) якщо вони вчиняються до оптового постачальника електричної енергії відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії"; 8) затвердження плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо стягувач включений до плану санації; 9) надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 10) включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", її дочірня компанія "Газ України", Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", постачальники електричної енергії, а боржниками - підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем); 11) встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження; 12) включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації; 13) наявності підстав, передбачених статтею 2 1 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку"; 14) наявності підстав, передбачених статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств". Статтею 38 Закону №1404-VIII обумовлено, що виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). Про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення. З матеріалів справи вбачається, що 07 липня 2020 року на адресу Баришівського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) надійшла заява ОСОБА_1 від 02 липня 2020 року про зупинення виконавчого провадження, у якій позивач зазначила, що рішення Баришівського районного суду Київської області по справі №355/1882/18, яке виконується відповідачем не набрало законної сили та є предметом перегляду Київським апеляційним судом. Листом від 13 липня 2020 року № 10494 Баришівський РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) повідомило позивача про те, що оскільки боржник не надала копію судового рішення про відкриття апеляційного провадження від 01 липня 2020 року у справі № 355/1882/18 - відсутні правові підставі для винесення постанови про зупинення виконавчого провадження. Відповідач зазначив, що у разі надання боржником належним чином завіреної копії судового рішення - державним виконавцем буде винесено постанову про зупинення виконавчого провадження у строк, передбачений ч. 2 ст. 38 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, 03 вересня 2020 року на адресу Баришівського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м.Київ) надійшла заява боржника ОСОБА_1 про зупинення виконавчого провадження ВП № 62016238, до якого долучено ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі № 355/1882/18. Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у справі № 355/1882/18 суд поновив ОСОБА_1 строк апеляційного оскарження рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року. Відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року. Листом від 07 вересня 2020 року №12555 Баришівський РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) інформував ОСОБА_1 про те, що заява про зупинення виконавчого провадження надійшла до Баришівського РВ ДВС 03 вересня 2020 року, однак після проведення виконавчих дій встановлено, що згідно Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що постановою від 02 вересня 2020 року Київського апеляційного суду апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року - без змін. Як вірно зауважив суд першої інстанції, що позивачем у межах даного провадження оскаржуються спірні постанови про накладення штрафу, але не оскаржуються дії чи бездіяльність відповідача щодо зупинення виконавчих дій у межах виконавчого провадження ВП № 62016238. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 33 Закону № 1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням. За заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову. Проте, позивачем не було надано доказів звернення до суду який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Посилання апелянта про те, що державний виконавець мав відкласти проведення виконавчих дій на підставі статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» є необгрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Так, у силу приписів статті 32 вказаного Закону за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Разом з тим, доказів повідомлення позивачем відповідача про наявність обставин, які б перешкоджали проведенню виконавчих дій, ні до суду першої інстанції, ні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції надано не було. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що повідомлення ОСОБА_1 про намір оскаржити рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року у справі № 355/1882/18 без надання до відповідача відповідних доказів у десятиденний строк з моменту ознайомлення з постановою про відкриття виконавчого провадження, не свідчить про поважність причин не виконання рішення суду, оскільки позивач у період часу з 20 травня 2020 року до 02 червня 2020 року мала достатній термін для оскарження рішення суду, проте апеляційну скаргу на рішення нею було подано 03 червня 2020 року. Щодо доводів апелянта про те, що рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року, за невиконання якого було накладено штрафи 02 та 18 червня 2020 року, набрало законної сили лише 02 вересня 2020 року, тому у період з 07 травня 2020 року (коли було відкрите виконавче провадження) до 02 вересня 2020 року (коли рішення набрало законної сили) рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року виконувалось відповідачем безпідставно, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII обумовлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; Частиною першою статті 4 Закону № 1404-VIII визначено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. У разі пред`явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України. Як вбачається з виконавчого листа виданого Баришівським районним судом Київської області 22 квітня 2020 року у справі № 355/1882/18 (провадження №2/355/100/19), у ньому зазначено про набрання рішенням законної сили саме 21 вересня 2019 року, що спростовує доводи ОСОБА_1 про те, що воно безпідставно виконувалось державним виконавцем. З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що державний виконавець Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) при прийнятті оскаржуваних постанов діяв у межах та спосіб передбачений чинним законодавством, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позиції суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов