Постанова 4806 № 309/3453/19

Справа № 309/3453/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 27 січня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: судді-доповідачки Готри Т. Ю., суддів Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., за участю секретарки судового засідання Терпай С. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Хустської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою Хустської міської ради на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 6 грудня 2019 року, постановлене суддею Савицьким С.А., в с т а н о в и в: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Хустської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку. Позов обґрунтувала тим, що згідно з рішенням виконавчого комітету Хустської міської ради № 161 від 24.04.1996 її покійному чоловіку було надано дозвіл на виготовлення правовстановлюючих документів на гараж, розташований по АДРЕСА_1 . Цей гараж знаходиться на земельній ділянці площею 0,0032 га, призначеній для його індивідуального будівництва, та на цю земельну ділянку виготовлено технічну документацію з одночасним внесенням відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Посилалась, що вона є власником зазначеного гаражу, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05.08.2008, виданого державним нотаріусом Хустської державної нотаріальної контори. У 2019 році з метою виготовлення правовстановлюючих документів і належної реєстрації прав на земельну ділянку, на якій розташований цей гараж, вона звернулася до Хустської міської ради, однак отримала від відповідача відповідь про не подання нею необхідних документів для передачі їй у приватну власність даної земельної ділянки унаслідок розташування гаражу у не передбаченому місці згідно з існуючою містобудівною документацією, як того вимагають положення ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Указувала, що на підставі ч. 1 ст. 120 ЗК України до неї, як власника гаражу, перейшло право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, тобто її чоловіку. За наведених обставин просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 0,0032 га, призначену для будівництва індивідуального гаражу, яка розташована по АДРЕСА_1 . Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 6 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за нею право власності на земельну ділянку, площею 0,0032 га, призначену для будівництва індивідуального гаражу, яка розташована по АДРЕСА_1 . Ухвалою судді Закарпатського апеляційного суду ОСОБА_2 від 08.04.2020 поновлено Хустській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 6 грудня 2019 року. Не погоджуючись із цим рішенням суду Хустська міська рада подала на нього апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції належним чином не враховано викопіювання з генерального плану міста Хуст, де не передбачено розташування цього гаража в установленому місці, а також не враховано рішення виконавчого комітету Хустської міської ради № 161 від 24.04.1996, яким було надано лише дозвіл на виготовлення правовстановлюючих документів на самовільно побудований гараж, а не на спірну земельну ділянку. Посилався апелянт і на те, що місцевий суд дійшов невірного висновку про наявність у позивачки права власності на земельну ділянку, розташовану під будівлею тимчасової споруди, а саме гаражу по АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_1 не надано доказів того, що її покійним чоловіком чи нею виготовлялася технічна документація на земельну ділянку під самочинно збудованим її чоловіком гаражем, та що вона була внесена до Державного земельного кадастру, так як відсутнім є присвоєний їй кадастровий номер. Своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 не скористалася. Представниця апелянта Хустської міської ради Гуменюк Н.О. та позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилися повторно, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. При цьому від представниці апелянта ОСОБА_3 26.01.2021 надійшло апеляційному суду клопотання про розгляд справи за її відсутності. З огляду на це, на думку колегії суддів, неявка учасників справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідачку, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи позов ОСОБА_1 місцевий суд виходив із його обґрунтованості та доведеності, оскільки відповідно до вимог частин перших ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення у розмірах, установлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі чи споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, на якій вони розміщені, та на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Проте колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції погодитися не може, оскільки такого суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке. Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Хустської міської ради народних депутатів № 161 від 24.04.1996 дозволено видати ОСОБА_4 , мешканцю АДРЕСА_2 , правовстановлюючі документи на самовільно побудований гараж (а.с.12). Відповідно до рішення виконавчого комітету Хустської міської ради № 471 від 05.06.2008 «Про оформлення права власності» вирішено оформити в цілому право власності на гараж б/н за померлим ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 (а.с.26). Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Хустської державної нотаріальної контори Турчин В.Ф. від 05.08.2008 за реєстровим номером 2-1850, ОСОБА_1 прийняла за своїм померлим 28.10.2007 чоловіком ОСОБА_4 спадщину, яка складається з дерев`яного гаражу, загальною площею 20,8 кв м, розташованого на земельній ділянці не встановленої площі, по АДРЕСА_1 , який належав її чоловікові на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого Хустської міською радою 19.06.2008 (а.с.20). Із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Хустського державного підприємства технічної інвентаризації від 20.08.2008, реєстраційний номер 23678033, видно, що гараж по АДРЕСА_1 зареєстрований у цілому за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.08.2008 № 2-1850 (а.с.8). Як убачається із викопіювання з генерального плану АДРЕСА_1 , то розміщення гаражів, у тому числі гаражу ОСОБА_1 , не передбачено (а.с.25). Відповідно до листа виконавчого комітету Хустської міської ради від 10.05.2019 за № Ч-857/02-27, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.04.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального гаражного будівництва по АДРЕСА_1 , її повідомлено про не відповідність поданих нею матеріалів вимогам пункту 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме через не передбачення існуючою містобудівною документацією розташування гаражу у зазначеному місці (а.с.17). Отже, колегія судів констатує, що матеріалами справи підтверджено лише наявність у позивачки ОСОБА_1 права власності на зазначений гараж, який перейшов до неї в порядку спадкування за її померлим чоловіком ОСОБА_4 . При цьому у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що її померлому чоловіку ОСОБА_4 належала на праві власності земельна ділянка, на якій розташований цей гараж, або ж органом місцевого самоврядування приймалось відповідне рішення про надання її у власність ОСОБА_4 чи ним було розпочато процедуру її приватизації. Частиною другою статті 120 ЗК України (в редакції чинній на час відкриття спадщини за померлим ОСОБА_4 28.10.2007) було передбачено, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельною ділянки, на якій вони розміщенні, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Подібні положення містяться і в діючій редакції ч. 2 ст. 120 ЗК України, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Згідно з вимогами частини 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 18.03.2019 у справі № 343/1048/17 констатовано, що умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку. Адже, відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку, якщо за життя спадкодавець не набув права власності, зокрема на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності в установленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно. З огляду на наведене, до позивачки ОСОБА_1 у порядку спадкування за її померлим чоловіком ОСОБА_4 перейшло лише належне йому право користування цією земельною ділянкою, власником якої до теперішнього часу є Хустська міська рада, якій і належить право її розпорядженням. Водночас суд не може перебирати на себе повноваження органів місцевого самоврядування з прийняття останніми рішення щодо реалізації їх виключної компетенції. На думку апеляційного суду, судом першої інстанції помилково застосовано положення ч. 1 ст. 120 ЗК України, які поширюються на власника земельної ділянки, а не її користувача. Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла переконання, що позивачкою не доведено обставини, за яких вона просила задовольнити позов, а тому це судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим. Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню з одночасним скасуванням оскарженого рішення суду, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, та ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Хустської міської ради задовольнити. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 6 грудня 2019 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Хустської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 3 лютого 2021 року. Суддя-доповідачка Судді