Постанова Закарпатський апеляційний суд № 297/719/18

Справа № 297/719/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 25 січня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: судді-доповідачки Готри Т. Ю., суддів Собослоя Г. Г., Мацунича М. В., з участю секретарки судового засідання Міци О-Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Мацоли Ігоря Володимировича, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Берегівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про визнання договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Мензак Юлій Юлійович, на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 3 грудня 2019 року, ухвалене суддею Гецком Ю.Ю., в с т а н о в и в: У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Берегівського районного нотаріального округу Мацоли І.В., третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Берегівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про визнання договору недійсним. Позов обґрунтований тим, що рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 07.04.2016 у справі № 297/295/16-ц, яке набрало законної сили, вирішено стягнуто з ОСОБА_5 на її користь заборгованість у розмірі 496 596 грн та 4 965,96 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до неї про розірвання кредитного договору розписки від 19.03.2015, стягнення подвійного розміру позовних вимог і моральної шкоди відмовлено. На виконання цього рішення суду було видано виконавчий лист, який було пред`явлено для виконання до відділу ДВС Берегівського районного управління юстиції і, як наслідок, постановою державного виконавця Шевері В.Й. від 11.05.2016 відкрито виконавче провадження № 51070925 щодо стягнення з ОСОБА_5 на її користь заборгованість у розмірі 496 596 грн та 4 965,96 грн судового збору. Постановами цього державного виконавця від 18.05.2016 накладено арешт на все майно боржниці ОСОБА_5 та оголошено розшук належного їй транспортного засобу - автомобіля Део Матіз, номерний знак НОМЕР_1 . Під час здійснення даного виконавчого провадження було установлено, що боржниці ОСОБА_5 належить на праві спільної сумісної власності подружжя частка у 1/2 частці нежитлової будівлі АДРЕСА_1 , загальною площею 612 кв м, спільно з чоловіком ОСОБА_2 . Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 30.09.2016 визнано нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , яка належить їм на праві власності у рівних частках, та виділено ОСОБА_5 Ѕ частку цієї нежитлової будівлі із спільного майна подружжя з метою звернення на неї стягнення у рамках виконавчого провадження № 51070925. Ухвалою цього ж суду від 18.10.2017 звернуто стягнення на Ѕ частку нежитлової будівлі АДРЕСА_1 , що належить боржниці ОСОБА_5 , на підставі наведеної ухвали суду від 30.09.2016, з метою виконання даного виконавчого листа. 13.11.2017 на підставі договору, посвідченого приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Мацолою І.В., відбувся перехід права власності на нерухоме майно, а саме Ѕ частину нежитлової будівлі, загальною площею 612 кв м, по АДРЕСА_1 , від ОСОБА_2 до його дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Посилалась, що цей договір відчуження є фіктивним, оскільки спірне майно не могло бути відчужене до моменту завершення виконавчого провадження. За наведених обставин просила визнати недійсним договір від 13.11.2017, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яким відчужено спільне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Ѕ частки нежитлової будівлі АДРЕСА_1 , посвідченого з порушенням установленого законом порядку приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Мацолою І.В., та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності № 23324215 і № 23324342. Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 3 грудня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним договір від 13.11.2017, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яким відчужено спільне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Ѕ частки нежитлової будівлі АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Мацолою І.В. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності № 23324215 та № 23324342. Продовжено протягом дев`яносто днів з дня набрання цим рішенням законної сили дію заходу забезпечення позову, на підставі ухвали Берегівського районного суду від 12.04.2018 про накладення арешту на 1/4 частину нежитлової будівлі магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1405588121102), яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та на ј частину даної нежитлової будівлі магазину, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 . Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 762 гривні. Не погоджуючись із цим рішенням суду представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Мензак Ю.Ю. подав на нього апеляційну скаргу, в якій та у доповненнях до неї посилався на його незаконність та необґрунтованість через невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права. Просив оскаржене рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання. У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представниця - адвокатка Мешко Г.М. апеляційну скаргу не визнали, просили таку залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та його представник адвокат Мензак Ю.Ю., приватний нотаріус Мацола І.В. та представник третьої особи Берегівського РВ ДВС у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Від представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Мензак Ю.Ю. надійшла заява, яка мотивована тим, що 12.03.2020 в Україні запроваджено карантин через спалах у світі коронавірусу. Наразі карантинні обмеження продовжують діяти. Крім того, багато хто із працівників Закарпатського апеляційного суду хворіли на коронавірус і у січні 2021 прийнято рішення про введення так званого «локдауну» у зв`язку з ростом захворюваності, а тому просив відкласти розгляд справи на іншу дату. Однак, заява адвоката Мензак Ю.Ю. про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів. При цьому, колегія суддів враховує ту обставину, що це вже не перша заява адвоката про відкладення розгляду справи у зв`язку з оголошенням карантину. 11.08.2020 та 02.11.2020 ним вже подавалися заяви аналогічного змісту. А тому зважаючи на строки розгляду справи, яка в апеляційному суді була призначена вперше на 6 травня 2020 року, а також те, що відповідач (апелянт) ОСОБА_4 та/або його представник адвокат Мензак Ю.Ю. не був позбавлений можливості взяти участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, проте не скористався своїм правом, і у заяві про відкладення розгляду справи не зазначив причини, які безпосередньо перешкоджають йому взяти участь у судовому засіданні, тому неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення позивачки та її представниці, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом установлено, що відповідач ОСОБА_2 за час шлюбу з відповідачкою ОСОБА_5 набув у приватну власність, на підставі договору № 109 купівлі-продажу державного майна на аукціоні (посвідченого Берегівською державною нотаріальною конторою від 23.10.1998 за реєстром № 3-4443) нежитлову будівлю АДРЕСА_1 , загальною площею 612 кв м. Це також підтверджується і виданим 31.03.200 Берегівським районним БТІ реєстраційним посвідченням про реєстрацію в цілому цієї будівлі за ОСОБА_2 (т.1 а.с.148-150). Як убачається з відомостей реєстру прав власності на нерухоме майно, 12 серпня 2004 року на підставі нотаріально-посвідченого договору дарування № 4155 ОСОБА_2 відчужив половину цієї будівлі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а саме по ј частині кожному і, як наслідок, залишився власником лише Ѕ частини будівлі АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними записами у цьому реєстрі датованих 16.08.2004 (т.1 а.с.155, 156). Відповідно до довідки КП «Берегівське бюро технічної інвентаризації Берегівської районної ради» від 09.11.2017 за № 651, то станом на 01.01.2013 нежитлова будівля магазину АДРЕСА_1 зареєстрована на праві спільної часткової власності за ОСОБА_2 /Ѕ частина/, ОСОБА_6 /ј частина/ і ОСОБА_7 /ј частина/ (т.1 а.с.151). Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 07.04.2016 у справі № 297/295/16-ц, яке набрало законної сили, вирішено стягнуто з ОСОБА_5 (відповідачка у цій справі) на користь ОСОБА_1 (позивачка у цій справі) заборгованість у розмірі 496 596 грн та 4 965,96 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог та у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю (т.1 а.с.22,23). На підставі цього рішення суду було видано виконавчий лист, який було пред`явлено для виконання до відділу ДВС Берегівського районного управління юстиції і, як наслідок, постановою державного виконавця Шевері В.Й. від 11.05.2016 відкрито виконавче провадження № 51070925 щодо стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 496 596 грн та 4 965,96 грн судового збору (т.1 а.с.24). 18 травня 2016 року старшим державним виконавцем ДВС Берегівського РУЮ Шеверею В.Й. накладено арешт на все майно боржниці ОСОБА_5 та оголошено заборону на його відчуження (т.1 а.с.29). Під час здійснення зазначеного виконавчого провадження було установлено, що боржниці ОСОБА_5 належить на праві спільної сумісної власності подружжя (чоловік ОСОБА_2 ) частка в Ѕ частці нежитлової будівлі АДРЕСА_1 , загальною площею 612 кв м. Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 30.09.2016 за клопотанням (поданням) державного виконавця визнано нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , яка належить їм на праві власності у рівних частках, та виділено ОСОБА_5 Ѕ частку цієї нежитлової будівлі із спільного майна подружжя з метою звернення на неї стягнення у межах виконавчого провадження № 51070925 (т.1 а.с.25,26). Ухвалою зазначеного місцевого суду від 18.10.2017 звернуто стягнення на Ѕ частину нежитлової будівлі АДРЕСА_1 , що належить боржниці ОСОБА_5 , на підставі зазначеної ухвали суду від 30.09.2016, з метою виконання вказаного вище виконавчого листа (т.1 а.с.27). Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2018 року виправлено допущену описку в резолютивній частині ухвалі цього ж суду від 30.09.2016 щодо виділення ОСОБА_5 не Ѕ, а ј частки спірної будівлі із Ѕ частки спільного майна подружжя, що підтверджується ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 16.05.2019 (т.1 а.с.172-177). Ці ухвали набрали законної сили. 13 листопада 2017 року на підставі договору дарування частини нежитлової будівлі, посвідченого приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Мацолою І.В., відбувся перехід права власності на нерухоме майно, а саме Ѕ частини нежитлової будівлі, загальною площею 612 кв м, по АДРЕСА_1 , від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (т.2 а.с.20-23). Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.11.2017 за обдарованими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано по ј частині за кожним даної спірної будівлі, за номерами запису про право власності, відповідно, № 23324215 і № 23324342 (т.1. а.с.12). Приписами частин 2, 3 ст. 13 ЦК України констатовано, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити, зокрема права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з вимогами частини 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Так, статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Із положень частин 1, 2 ст. 215 ЦК України слідує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною третьою ст. 203 ЦК України регламентовано, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. ст. 203 ЦК України), а за змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним необхідно установити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Як звернув увагу Касаційний цивільний суд Верховного Суду у своїх висновках, викладених у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 336/2148/17 (провадження № 61-18918св19), основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16- ц (провадження № 14-260цс19), а також у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц. Апеляційній суд звертає увагу на зміст оспорюваного договору дарування батьком ОСОБА_2 своїм дітям ОСОБА_3 і ОСОБА_4 частини неналежної йому нежитлової вказаної будівлі, де дарувальник уводячи в оману інших сторін правочину та нотаріуса підтвердив відсутність обставин, які мають істотне значення, а також про не перебування частини цієї будівлі під забороною відчуження (арештом), податкової заставою, відсутністю судових спорів /пункт 3 договору дарування/. Водночас дарувальник ОСОБА_2 , будучи відповідачем у справі за позовом ОСОБА_1 до нього і його дружини ОСОБА_5 про стягнення боргу повинен був бути обізнаним про прийняте у цій справі вказане вище судове рішення від 07.04.2016, яке набрало законної сили, та, як чоловік боржниці, не міг не знати про існування виконавчого провадження, накладення арештів, заборони відчуження майна, виділу і примусового звернення стягнення з його дружини ОСОБА_5 частини належної їй спірної будівлі, а також не знати про надання останньою, як іншим подружжям, нотаріальної згоди на відчуження нерухомого майна під час укладення даного договору дарування своїй дітям. Поза розумним сумнівом апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час виконавчого провадження по примусовому стягненню з ОСОБА_5 коштів, виділення частки у спільному майні подружжя та звернення на неї стягнення, вона разом із чоловіком ОСОБА_2 заздалегідь відчужили спірне майно подружжя своїм дітям, перешкодивши таким чином виконанню рішення суду від 07.04.2016, що свідчить про те, що договір від 13.11.2017 було укладено не з метою реального переходу права власності до їх дітей, а з метою недопущення звернення стягнення на це майно для виконання рішення суду, яке набрало законної сили. На переконання колегії суддів, при укладенні 13 листопада 2017 року оспорюваного правочину воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених указаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання такого майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_5 , де подружжя ОСОБА_8 увела в оману і нотаріуса щодо належності дарувальнику Ѕ, а не ј частини даної будівлі, а тому місцевий суд обґрунтовано визнав цей правочин недійсним, а відтак умотивовано і скасував одночасно відповідні записи в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності № 23324215 та № 23324342 за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 по ј частині за кожним цієї спірної будівлі. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Оскаржуване рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, апеляційний суд не вбачає. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє його представник-адвокат Мензак Юлій Юлійович, залишити без задоволення. Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 3 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 3 лютого 2021 року. Суддя-доповідачка Судді