Постанова 4804 № 243/3229/20

Єдиний унікальний номер 243/3229/20 Номер провадження 22-ц/804/457/21 Єдиний унікальний номер 243/3229/20 Номер провадження 22-ц/804/457/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 лютого 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді: Халаджи О. В. суддів: Азевича В.Б., Кішкіної І.В., секретар Кіпрік Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності на квартиру (суддя першої інстанції ОСОБА_3 , повний текст рішення складено 20 листопада 2020 року), В С Т А Н О В И В: 07 квітня 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання права спільної сумісної власності на квартиру. Позивач просив встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивача та відповідача в період з березня місяця 2007 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати за позивачем право власності на ? частини квартири, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права спільної сумісної власності на квартиру задоволено. Встановлено факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , уродженець м. Слов`янськ Донецької області, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , уродженка м. Слов`янськ Донецької області, у період часу з березня 2007 року до листопада 2007 року проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_2 , були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Встановлено факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , уродженець м. Слов`янськ Донецької області, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , уродженка м. Слов`янськ Донецької області, у період часу з листопада 2007 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_3 , були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Квартиру АДРЕСА_4 визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , уродженця м. Слов`янськ Донецької області, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , уродженки м. Слов`янськ Донецької області. В порядку поділу майна: - визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , уродженцем м. Слов`янськ Донецької області, право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 ; - визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , уродженкою м. Слов`янськ Донецької області, право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1681,60 грн. Із вказаним рішенням суду не погодилась відповідач ОСОБА_1 , та подала апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що заперечувала проти зазначених у позовній заяві ОСОБА_2 фактів спільного проживання із ним однією сім`єю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, та наголошувала, що до укладання шлюбу з позивачем лише періодично зустрічалися. Допитані у судовому засіданні свідки, обмежились загальними фразами про те, що відповідач та позивач спільно проживали, мали спільний бюджет та були пов`язані спільним побутом, будь-які конкретні пояснення із цього приводу жоден із свідків не надав. Звертає увагу суду, що в п. 6 договору купівлі-продажу зазначено, що у шлюбі відповідач не перебувала, грошові кошти, які витрачає відповідач на придбання квартири не є спільною власністю та є особистою власністю ОСОБА_1 . В КП «БТІ» м. Слов`янська, було зареєстровано право власності відповідача 16.11.2007 року. Будь-яких доказів того, що при сплаті продавцю вартості квартири 01 листопада 2007 року, сплачені кошти були спільним майном, або частина цих коштів була його приватною власністю, позивач до суду не надав. ОСОБА_1 просила рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_2 , відмовити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Від представника ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без їх участі. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , видане Виконкомом Мирненської сільської ради Слов`янського району 12 липня 2008 року, свідчить, що 12 липня 2008 року позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 уклали шлюб, а згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого повторно Слов`янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) 01 лютого 2020 року, ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_4 . З долученої до матеріалів справи заявки «Про надання іпотечного кредиту» № б/н від 10 жовтня 2007 року, підписаної 01 жовтня 2007 року ОСОБА_1 як позичальником та ОСОБА_2 , як чоловіком позичальника (а.с. 12), а також заочного рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, ухваленого 24 травня 2016 року у справі № 243/3251/16-ц, провадження № 2/243/1815/2016, яке набуло законної сили 06 червня 2016 року, слідує, що 01 листопада 2007 року ОСОБА_1 , поручителем якої виступив, у тому числі, ОСОБА_2 , який, як зазначено у цій заяві, є чоловіком відповідача та проживає з нею за однією адресою, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , уклала з АТ «УкрСиббанк» кредитний договір № 11236836000, на підставі якого отримала кредит на купівлю нерухомості у сумі 21 200 дол. США, заборгованість за яким у загальній сумі 22 969,98 дол. США вказаним рішенням суду була стягнута у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем було доведено факт спільного проживання та враховуючі, що спірну квартиру було придбано для потреб сім`ї за спільні гроші, суд дійшов висновку, що квартира є спільною власністю. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. Згідно з роз`ясненнями, які містяться в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України. Частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») визначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо. Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. З наведеного положення випливає ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, наявність усталених відносини, що притаманні подружжю, спільне проживання. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20). З матеріалів справи вбачається, що порзиваче було надано копію свідоцтво про шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який було зареєстровано 12.07. 2008 року (а.с.87). Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем було долучено копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , в графі батьки зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.86). Тобто, судом першої інстанції було правильно встановлено факт спільного проживання, оскільки, належними та допустими доказами спільного проживання за спірний період з березня 2007 року по 12 липня 2008 року позивача та відповідача є народження їхнього спільного синіа 07 листопалда 2008 року. Щодо визнання права спільної сумісної власності на квартиру. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує». Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. Посилання ОСОБА_1 на те, що кошти, потрачені на придбання спірної кварти були її особистими, а тому придбана квартира є особистою приватною власністю та не підлягає поділу, не заслуговують на увагу, оскільки, даний факт спростовується кредитним договором, де в графі чоловік вказано ОСОБА_2 та спростовується поясненнями поззивача в апеляційному суді. ОСОБА_2 у судовому засідання пояснив апеляційному суду, що квартира була придбана за спільні кошти, та для потреб сім`ї та наголосив що в нього були особисті збереження, що підвтреджується виписками з банківського рахунку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Таким чином, ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів придбання спірного майна за свої особисті кошти та не спростувала факт проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірну квартиру. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не надала належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження своїх доводів апеляційної скарги, що є її процесуальним обов`язком у силу статей 12, 81 ЦПК України. Вирішуючи спір, суд з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2 . Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Керуючись ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи В.Б. Азевич І.В. Кішкіна Повний текст судового рішення складено 04 лютого 2021 року. Головуючий - Суддя: О.В. Халаджи