Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/1953/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1455/21 Справа № 182/1953/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Рибакова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі:Приватне підприємство «Таврія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року, ухваленого суддею Рибаковою В.В. у м.Нікополі Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ: У березні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Таврія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання договору недійсним, стягнення коштів. Позивач неодноразово уточнювала позовні вимоги та остаточно просила суд визнати дії (бездіяльність) власника Приватного підприємства «Таврія» Євтушенка В.О., директора Приватного підприємства «Таврія» Москаленко Н.І., пов`язані з веденням її в оману укладенням Договору про надання послуг від 27.09.2013 року, а не договору оренди земельної ділянки, та не виплатою їй орендної плати за 2014-2015 року за строкове, платне користування земельною ділянкою при веденні товарного сільськогосподарського виробництва неправомірними; визнати Договір про надання послуг від 27.09.2013 року недійсним; зобов`язати власника Приватного підприємства «Таврія» Євтушенка В.О., директора Приватного підприємства «Таврія» Москаленко Н.І. укласти з нею договір оренди земельної ділянки; стягнути з Приватного підприємства «Таврія» орендну плату в сумі 2682, 56 грн. за 2011-2012, 2014-2015 роки; стягнути понесені нею судові витрати. В обґрунтування позову зазначила, що вона є власницею одного гектару землі в с.Хмельницьке Новософіївської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, яку вона передавала в оренду СФГ «Січ-2000», орендар ОСОБА_4 , та за що їй виплачували кожного року по 400,00 грн. За 2011-2012 року ОСОБА_4 їй не виплатив орендну плату, проте пообіцяв виплатити за два роки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після чого земельні ділянки всіх пайщиків СФГ «Січ-2000» почало обробляти Приватне підприємство «Таврія», де власником є ОСОБА_2 , директором - ОСОБА_3 . У вересні 2013 року між нею та Приватним підприємством «Таврія» в особі директора Москаленко Н.І. було укладено Договір про надання послуг від 27.09.2013 року. Її запевнили, що укладений договір старого зразка, але все буде нормально, вона буде вчасно отримувати орендну плату, тому на протязі 2013-2014 років вона не звертала увагу на умови укладеного Договору. Вона не отримала орендну плату за 2011-2012 роки, та за 2013-2014 роки. На її звернення від 15.11.2014 року до директора Приватного підприємства «Таврія» ОСОБА_3 щодо не виплати їй орендної плати, вона відповіді та орендної плати не отримала, у зв`язку з чим зверталась до Нікопольської міжрайонної прокуратури, голови райради. Листом від 09.02.2015 року за підписом голови Нікопольської районної ради Матюк М.С. їй було повідомлено, що її вимога щодо виплати орендної плати за укладеним нею з Приватним підприємством «Таврія» Договором про надання послуг не відповідає вимогам законодавства. Юристами їй було пояснено, що за умовами Договору оренди землі від січня 2012 року їй виплачували орендну плату, а згідно Договору про надання послуг від 27.09.2013 року Приватне підприємство «Таврія» значиться виконавцем, а не орендарем. Вказала, що для підписання договору з новим орендарем пакет документів залишала в Нікопольському районному управлінні сільського господарства у бухгалтера ОСОБА_5 , яка передала документи ОСОБА_3 . У ОСОБА_5 вона підписувала договір та забрала потім оформлений договір. Згідно умов Договору про надання послуг від 27.09.2013 року Приватне підприємство «Таврія» значиться «Виконавцем» і зобов`язується тільки обробляти земельну ділянку, а вона «Замовник» зобов`язана прийняти та оплатити роботу. Вважає, що вказаними діями її ввели в оману. Зазначила, що Приватним підприємством «Таврія» їй було виплачено орендну плату тільки за 2013 рік в розмірі 452 грн., про отримання цих грошей вона розписалась у видатковому касовому ордері в Нікопольському районному управлінні сільського господарства у бухгалтера ОСОБА_5 та написала розписку. Також їй було вручено подарунок набір харчів. Згідно Витягу з технічної документації про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, вартість її земельної ділянки становить 22354,66 грн., 3% від цієї оцінки становить 670, 64 грн. як орендна плата за один рік, а за чотири роки 2682, 56 грн., яку просила стягнути як орендну плату за використання її земельної ділянки за 2011-2012, 2014-2015 роки. Вважає, що відповідачі шахрайським шляхом використовують її земельну ділянку, не виплачують при цьому їй орендної плати, просила позовні вимоги задовольнити. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні її позовних вимог до Приватного підприємства «Таврія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання договору недійсним, стягнення коштів. Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодною з ухваленим судовим рішенням подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду, обставинам справи, ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення, яким у повному обсязі задовольнити її позовні вимоги. При цьому, позивач не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наданими доказами не підтверджено той факт, спірний Договір про надання послуг від 27.09.2013 року вчинено під впливом обману. Наголошує на тому, що доданими до позову актами від 27.11.2015 та 25.11.2016 року підтверджено, що належна їй земельна ділянка оброблялась та засівалась ПП «Таврія», тобто підприємство безпідставно та безоплатно користується належною їй земельною ділянкою та не виплачує оренду плату, однак суд безпідставно не взяв до увагі ці докази, зазначивши, що вони не стосуються предмета доказування. Відзив на апеляційну скаргу позивача не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч. 1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарги позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині мотивів відмови у задоволенню позову, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в січні 2012 року між ОСОБА_1 (Орендодавець) та СФГ «Січ-2000» в особі директора Маєра А.А. (Орендар) було укладено Договір оренди землі, за яким орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Новософіївської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області. Договір укладено на три роки. Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% відсотка від вартості земельної ділянки (а.с.7-8). Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯА №174388 від 23.09.2005 року (а.с.6 копія акту), ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Нікопольської районної державної адміністрації №1044-р від 31.12.2004 року є власником земельної ділянки площею 1,000га, розташованої в с.Новософіївка, цільове призначення (використання) земельної ділянки - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 1222984500-01-004-0719, що також вбачається з Витягу з технічної документації (інформації) про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с.43-копія витягу). Також, з матеріалів справи видно, що 27.09.2013 року між Приватним підприємством «Таврія» в особі директора Москаленко Н.І., який дії на підставі Статуту (надалі іменується Виконавець) та ОСОБА_1 (надалі іменується Замовник) було укладено Договір про надання послуг (далі за текстом Договір) (а.с.9). Згідно п.1.1 зазначеного Договору, у відповідності до цього Договору Виконавець за дорученням Замовника зобов`язується обробляти земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка належить останньому на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯА номер 174388 від 23.09.2005 року, у строк з 27.09.2013 року до 31.12.2018 року, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Відповідно до п.1.2 зазначеного Договору, для досягнення цілей за даним Договором Виконавець зобов`язується наявною сільськогосподарською технікою обробити земельну ділянку, зазначену в п.1.1. даного Договору, та надавати іншу допомогу по вирощуванню на них сільськогосподарських культур (продукції) та її збору. Відповідно до п.2.1 зазначеного Договору, за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві її ціну в розмірі, яка вираховується із усіх фактичних, підтверджених витрат, пов`язаних з виконанням роботи. Відповідно до п.2.2 зазначеного Договору, оплата роботи здійснюється не пізніше десяти днів з дня завершення Виконавцем роботи. Відповідно до п.4.1 зазначеного Договору, сторони мають право на дострокове розірвання цього Договору у зв`язку із зміною економічної ситуації в країні, безперспективністю і недоцільністю продовження таких послуг, якщо виконавець значною мірою позбавляється того, що вона розраховувала при укладенні цього Договору. В даному випадку Виконавець зобов`язаний письмово повідомити іншу сторону за один місяць до дострокового розірвання договору. Відповідно до п.6.1 зазначеного Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. Відповідно до п.6.2 зазначеного Договору, строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1. цього Договору та закінчується 31.12.2018 року. Вказаний Договір підписаний сторонами. З листа від 15.11.2014 року видно, що ОСОБА_1 звернулася до директора Приватного підприємства «Таврія» Москаленко Н.І., в якому зазначила про не виплату їй розрахунку за пай за 2012 рік та за 2014 рік (а.с.10). З листа голови райдержадміністрації від 09.02.2015 року на звернення ОСОБА_1 щодо неотримання нею плати за пай від Приватного підприємства «Таврія», вбачається, що порушене позивачем питання щодо виплати орендної плати є таким, що не відповідає вимогам законодавства у розрізі укладеного нею із ПП «Таврія» договору про надання послуг (а.с.13,14). Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 зверталась до правоохоронних органів з заявою про скоєння правопорушення передбаченого ч.1 ст.190 КК України посадовими особами ПП «Таврія» та зі скаргами на дії працівників правоохоронних органів щодо її звернень (а.с.67,71-72,89,98,107,119). Ухвалою суду від 23.12.2015 року (а.с.71-72), скарга ОСОБА_1 задоволена; визнано бездіяльність Нікопольського МВ (з обслуговування м.Нікополя та Нікопольського району) ГУ МВС України в Дніпропетровській області пов`язану з невнесенням до ЄРДР відомостей про скоєння правопорушення передбаченого ч.1 ст.190 КК України посадовими особами ПП «Таврія» незаконною; зобов`язано Нікопольський відділ поліції Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області внести відповідні відомості, викладені в заяві ОСОБА_1 в ЄРДР, відповідно до Положення про порядок ведення ЄРДР затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17.08.2012 року №69, та почати розслідування справи. Ухвалою суду від 22.07.2016 року (а.с.89), скарга ОСОБА_1 задоволена; визнано бездіяльність Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області пов`язану з невнесенням до ЄРДР відомостей про скоєння правопорушення передбаченого ч.1 ст.190 КК України посадовими особами ПП «Таврія» незаконною; зобов`язано Нікопольський відділ поліції Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області внести відповідні відомості до ЄРДР, викладені в заяві ОСОБА_1 відносно власника ПП «Таврія» ОСОБА_2 та розпочати розслідування справи. З довідки про стан досудового розслідування по кримінальному провадженню №12016040340000037 від 05.01.2016 року за ч.1 ст.190 КК України, вбачається, що кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України (а.с.144,145,146). Постановою про закриття кримінального провадження від 15.01.2019 року, винесеною слідчим СВ Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенантом поліції Разбіріним Д.О., кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016040340000037 від 05.01.2016 року закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с.164,165). Вказаною постановою встановлено, що проаналізувавши покази потерпілої та надані нею копії документів, відповідно до чинного законодавства, досудове слідство дійшло до висновку, що в діях керівництва ПП «Таврія» відсутній склад кримінального правопорушення передбачений ч.1 ст.190 КК України, оскільки суб`єктивна сторона даного злочину передбачає, що умисел особи, яка його скоює повинен бути прямим та особа повинна усвідомлювати суспільно-небезпечних характер свого діяння (бездіяльності) передбачати його суспільно-небезпечні наслідки і бажати їх настання. Потерпіла ОСОБА_1 відповідно до ст.16 ЦК України, має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, оскільки її майнові права було порушено. З Акта від 27.11.2015 року складеного за участю ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та Акта від 25.11.2016 року складеного за участю ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 (а.с.117,118-копії актів) вбачається, що виїздом на місце розташування земельної ділянки кадастровий номер 1222984500010040719, встановлено, що дана земельна ділянка, як і все поле, навесні 2015 року засівалася, врожай зібрано, ділянка після збору врожаю не оброблена, з 2016 року ділянка не засівалася, не оброблялася. Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №186806714 від 30.10.2019 року щодо об`єкта нерухомого майна земельної ділянки, кадастровий номер - 1222984500-01-004-0719, що знаходиться в с.Новософіївка Нікопольський район Дніпропетровська область (а.с.147-160) інформація відсутня. Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.15-17,197-200), Приватне підприємство «Таврія» не перебуває в стані припинення, місцезнаходження юридичної особи за адресою: Дніпропетровська область, Нікопольський район, с.Новософіївка, вул.Олександра Копаниці, буд.20, Ідентифікаційний код юридичної особи 32616850; власником Приватного підприємства «Таврія», ПП «Таврія» значиться ОСОБА_2 , види діяльності зазначені зокрема вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; керівником та підписантом значиться ОСОБА_3 . Вказане також вбачається зі статуту Приватного підприємства «Таврія», затвердженого рішенням №3 власника Приватного підприємства «Таврія» від 26.12.2018 року (а.с.180-192). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову позивачу у задоволенні її позовних вимог, на підставі досліджених доказів, виходив з того, що обставини викладені ОСОБА_1 у позові не доведені належними та допустимими доказами, тому відсутні підстави для визнання неправомірними дій (бездіяльності) власника Приватного підприємства «Таврія» Євтушенко В.О., директора Приватного підприємства «Таврія» Москаленко Н.І., пов`язаних з веденням в оману ОСОБА_1 укладенням Договору про надання послуг від 27.09.2013 року та визнання недійсним Договору про надання послуг від 27.09.2013 року, та оскільки у цих вимогах позивачу відмовлено, то відповідно не можуть бути задоволенні, і вимоги в частині стягнення з Приватного підприємства «Таврія» орендної плати в сумі 2682, 56 грн. та зобов`язання власника Приватного підприємства «Таврія» Євтушенко В.О., директора Приватного підприємства «Таврія» Москаленко Н.І. укласти з ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , при цьому частково не погоджується з мотивами відмови у їх задоволенні, з огляду на наступне. Згідно ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.ч.1-5 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Звертаючись із вказаним позовом ОСОБА_1 вказувала, що підставою для визнання недійсним Договору про надання послуг від 27.09.2013 року, є введення її в оману представниками ПП «Таврія», що цей договір, який вони підписали, являється дговором оренди, який одний стороні орендарю надає строкове платне право на користування земельною ділянкою для ведення товарногого сільськогосподарського виробництва, а іншій стороні-орендодавцю, надає право отримувати оренду плату за користування належної йому земельною ділянкою. При цьому, позивач також просила суд зобов`язати власника ПП «Таврія» ОСОБА_2 та директора ОСОБА_3 , укласти з нею договір оренди земельної ділянки та стягнути з ПП «Таврія на її користь грошові кошти в сумі 2682,56 грн. орендної плати за використання її земельної ділянки цим підприємством за 4 роки (2011-2012, 2014-2015роки). Основною вимогою позову є відшкодування відповідачем ПП «Таврія» в особі його власника та директора збитків, які зазнала позивач у зв`язку з самовільним використанням підприємством належної їй на праві власності земельної ділянки та несплаті грошових коштів за користування цією ділянкою. При цьому позивач посилається на наявні у справі акти від 27.11.2015 та 25.11.2016 року, якими на її думку підтверджено, що належна їй на праві власності земельна ділянка оброблялась та засівалась ПП «Таврія», тобто підприємство безпідставно та безоплатно використовувала належну їй земельну ділянку та не виплачувала оренду плату. Так, з Договору про надання послуг від 27.09.2013 року, встановлено, що його укладено між Приватним підприємством «Таврія» в особі директора Москаленко Наталії Іванівни, який дії на підставі Статуту (надалі іменується Виконавець) та ОСОБА_1 (надалі іменується Замовник) про надання послуг, а саме: Виконавець за дорученням Замовника зобов`язується обробляти земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка належить останньому на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯА номер 174388 від 23.09.2005 року, у строк з 27.09.2013 року до 31.12.2018 року, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Відповідно до п.6.1 спірного Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. Згідно п.6.5 зазначеного Договору, цей Договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу по одному для кожної сторони. Таким чином, підписанням Договору сторони договору засвідчили, що його умови та юридичні наслідки укладення договору їм зрозумілі. Позивач до підписання договору, мала можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договору, проте договір був підписаний сторонами. Висновок суду першої інстанції про те, що наявні у справі докази у їх сукупності спростовують твердження позивача про те, що оспорюваний Договір про надання послуг від 27.09.2013 року було вчинено під впливом обману, колегія суддів вважає правильним і повністю з ним погоджується. Однією з вимог позивача є зобов`язання власника ПП «Таврія» ОСОБА_2 та директора ОСОБА_3 , укласти з ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки, другою вимогою є стягнення з ПП «Таврія» на її користь грошових коштів за використання її земельної ділянки цим підприємством. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Законодавчі обмеження переліку способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Ефективність як критерій способу захисту цивільного права полягає в тому, що його реалізація призведе до відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи. Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Здебільшого такий спосіб прямо визначений спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний Договір про надання послуг від 27.09.2013 року не було вчинено під впливом обману, його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення позивача під час його укладення, тому відсутні підстави для визнання Договору недійсним та відповідно для задоволення інших похідних вимог, таких, як стягнення орендної плати та зобов`язання відповідача укласти з позивачем Договір оренди. Однак, колегія суддів, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши вимоги позивача, викладені в уточненому позові, вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, зокрема в частині, зобов`язання власника ПП «Таврія» ОСОБА_2 та директора Москаленко Н.І., укласти з ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки, оскільки нормами ч.1 ст.627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, тобто ця вимога суперечить засадам цивільного судочинства, зокрема одній із засад цивільного законодавства, встановленій у п.3 ч.1 ст.3 ЦПК України-свобода договору, а також в частині стягнення грошових коштів за самовільне використанням підприємством належної їй на праві власності земельної ділянки. Так, позивач стверджує, що незаконними діями ПП «Таврія», які виразилися у самовільному використанні належної їй земельної ділянки, їй завдано збитки, тобто майнову шкоду, але не звертається до суду з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного використання належної на праві приватної власності земельної ділянки, розрахованої на підставі Методики про визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів 25.07.2007 року за №963. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильне по суті рішення суду першої інстанції слід змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, а саме, з підстав невірно обраного позивачем способу захисту порушеного права. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Нікопольського міжрайонного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року змінити, підставою відмови у задоволенні позову вважати-невірно обраний позивачем спосіб захисту. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 04 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: