Постанова 4801 № 128/2399/20

Справа № 128/2399/20 Провадження № 22-ц/801/280/2021 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2021 рокуСправа № 128/2399/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач), суддів Ковальчука О. В., Панасюка О. С., учасники справи: позивач (особа яка подала апеляційну скаргу) Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Васильєвої Т. Ю. в м. Вінниця, дата складення повного рішення 17 листопада 2020 року, - в с т а н о в и в: У вересні 2020 року позивач АТ «АКЦЕНТ-БАНК» подав позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи вимоги тим, що 04 квітня 2018 року ОСОБА_1 підписав анкету?заяву з метою укладення кредитного договору №SAMABWFK00001513859, у зв`язку з чим йому було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46.80 % щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг, з яким він ознайомився до його підписання та згоден з його умовами, що підтверджується підписом у заяві. (зворот а.с. 6). В порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 09 серпня 2020 року становить 21 382 грн, з яких: 17 050, 14 грн заборгованість за кредитом, 4 081, 86 грн заборгованість за відсотками, які позивач просить стягнути із відповідача на його користь у примусовому порядку. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з АТ «АКЦЕНТ-БАНК» на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 492, 50 грн. Рішення мотивовано тим, що протягом строку дії договору відбувалося автоматичне списання відсотків та комісій шляхом збільшення тіла кредиту, хоча у анкеті-заяві відсутня домовленість сторін про сплату відсотків, а надані позивачем копії «Умов та правил надання банківських послуг» не містять підпису відповідача та не можуть слугувати підтвердженням, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного 04 квітня 2018 року Договору. Крім того, сума повернутих відповідачем коштів перевищує розмір коштів, фактично отриманих у позивача, а отже позивачем не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог та розміру заборгованості. З таким судовим рішенням не погодився позивач АТ «АКЦЕНТ-БАНК» та 15 грудня 2020 року подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем була надана до суду копія заяви - анкети б/н від 04 квітня 2018 року, у якій вказано про згоду ОСОБА_1 на укладення договору, засвідчену його особистим підписом. Позивач вважає доведеним факт укладення між позивачем та відповідачем договору, який складається не лише із заяви позичальника, а й з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів. Зазначає, що підписанням анкети заяви позичальник виявив бажання отримати кредитні кошти та підтвердив, що він ознайомлений і погоджується з Умовами та Тарифами банку, які є складовою частиною кредитного договору. Зауважує, що відповідач користувався кредитними коштами та здійснював погашення заборгованості за договором, в тому числі відсотків та пені, отже висловив свою згоду з формою договору та його умовами, визнав свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів. Посилається на позиції Верховного Суду викладені у постановах від 09.07.2018 року у справі № 202/19403/13-ц, від 18.04.2018 року у справі № 705/6051/15-ц, у постанові від 14.02.2018 у справі № 265/7652/15-ц. Крім того, на підтвердження укладення договору позивач до апеляційної скарги додає Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», зазначаючи, що 29 травня 2018 року (при отриманні нової картки) відповідач підписав цей Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», у якому чітко оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка, тощо. ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Гринчук І. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін, ставить питання про стягнення з позивача судових витрат понесених відповідачем в суді апеляційної інстанції, які складаються із витрат на надання професійної правничої допомоги у розмірі 5 675 грн. Водночас подає заяву про поновлення процесуального строку для подачі відзиву на апеляційну скаргу, у якій просить визнати причини пропуску строку на подання відзиву поважними та поновити цей строк. Заяву мотивував тим, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги він не отримував, оскільки документи були направлені судом за місцем його реєстрації де він не проживає з моменту одруження, а поживає за місцем реєстрації дружини. Копію ухвали та апеляційної скарги отримала його мати 31 грудня 2020 року, та повідомила його про наявність документів лише 11 січня 2021 року, в той же час судом було надано строк на подання відзиву до 05 січня 2021 року, що позбавило відповідача своєчасно подати відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до часини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. У якості поважної причини пропуску процесуального строку ОСОБА_1 вказує те, що отримав копію апеляційної скарги після спливу строку наданого судом для подання відзиву. Копія ухвали Вінницького апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги напралялась ОСОБА_1 за адресою місця його реєстрації (а.с. 37), оскільки заяви про зміну адреси проживання ним до суду подано не було. Відповідно до ч. 11 ст. 272 ЦПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. За загальним правилом, відповідно до ч. 3 ст. 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім"ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. З матеріалів справи слідує, що копія ухвали Вінницького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року та копія апеляційної скарги були направлені за адресою зазначеною в матеріалах справи та вручені матері ОСОБА_1 31 січня 2020 року (а.с. 69), про що і самим заявником наголошено в клопотанні про поновлення строку, отже це є належним врученням, однак відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано лише 13 січня 2021 року, про що свідчать відтиски штемпелів на поштовому конверті та описі поштового відправлення. За таких обставин відсутні підстави вважати поважними причини пропуску заявником строку на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Оскільки підстави для задоволення клопотання про поновлення строку на подання відзиву відсутні, то відзив залишається без розгляду, як такий, що поданий поза межами встановленого строку, протягом якого можуть бути подані відзиви на апеляційну скаргу. З урахуванням наведеного, суд вважає, що відзив ОСОБА_1 , поданий його представником адвокатом Гринчук І. В., на апеляційну скаргу скаргу АТ «Акцент-Банк» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2020року слід залишити без розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. По справі встановлено наступні обставини: - 04 квітня 2018 року відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, у якій зазначено, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг, з яким він ознайомився до його підписання та згоден з його умовами (зворот а.с. 6); - на підтвердження погодження умов кредитування позивачем надано Витяг з Умов то правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК» (а.с. 7-11) та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «АКЦЕНТ-БАНК» - Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна» (зворот а.с. 11 - 12), та виписку АТ «А-Банк» про рух коштів на рахунку ОСОБА_2 (а.с. 26 - 29); - відповідно до нової редакції статуту АТ «АКЦЕНТ-БАНК» останнє є правонаступником за всіма правами і обов`язками ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» (а. с. 60 - 61); - згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 09 серпня 2020 року становить 21 382 грн, з них: 17 050, 14 грн заборгованість за тілом кредиту (16 220, 86 грн залишок заборгованості за тілом кредиту та 829, 28 грн залишок заборгованості за простроченим тілом кредиту), 4 081, 86 грн заборгованість за процентами (1 261, 71 грн залишок заборгованості за процентами на поточну заборгованість, 2 820, 15 грн залишок заборгованості за процентами на прострочену заборгованість) (а.с. 5 - 6). Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. На цю обставину звернула увагу Велика палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» від 04 квітня 2018 року процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даній заяві взагалі відсутні дані про суму кредитного ліміту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04 квітня 2018 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://а?bank.com.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://а bank.com.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ «»Акцент-Банку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначених банком розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин і правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.а-bank.com.ua) неодноразово змінювалися самим АТ «А-Банк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (04 квітня 2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), в якій предметом розгляду були подібні правовідносини, зауважила, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання анкети заяви, оскільки за умови що вони не містять підпису позичальника, немає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Тобто при вирішенні спору суд повинен з`ясувати які саме умови включені в заяву позичальника. У анкеті-заяві від 04 квітня 2018 року, підписаній сторонами, не визначено базовий розмір процентної ставки не передбачено розмірів процентів, неустойки (пені) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сторони не погодили умови договору по нарахуванню процентів, а надана позивачем копія Анкети - заяви (зворот а.с. 6) не є доказом того, що при отриманні кредитної картки ОСОБА_1 погодив умови кредитування з визначенням процентів а відтак немає підстав і для стягнення цих сум із відповідача. Отже, при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ «Акцент-Банк» не дотрималось вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими. Зазначені обставини правильно встановлені судом першої інстанції, отже суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь банку процентів. Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що відповідач користувався кредитними коштами: знімав та повертав гроші, а відтак погодився із запропонованими Банком Умовами (ст. 638, 642 ЦК України), на що суд першої інстанції уваги не звернув. У відповідності до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Оскільки анкета-заява (а.с. 6 на звороті) не містить умов щодо сплати відсотків, то факт сплати відповідачем коштів на повернення кредиту не може розцінюватись як погодження умов кредитного договору щодо відсотків. Відтак в цій частині доводи апеляційної скарги ж безпідставними. Крім того, апеляційний суд не може погодитись з твердженням апелянта щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення процентів з посиланням на доданий до апеляційної скарги Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» (а.с. 73), що має підпис відповідача, з огляду на наступне: Відповідно до положень статті 83 ЦПК України, сторони зобов`язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє засідання не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. Відповідно до положень частин першої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд може встановлювати нові обставини лише у тому разі, коли їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність та допустимість доказів), які особа не мала можливості подати суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, чи неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або можуть бути перевіреними судом апеляційної інстанції доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням встановленого порядку. Надання особою, яка бере участь у справі, до суду апеляційної інстанції доказів, які вона без поважних причин не надала суду першої інстанції, виключає можливість їх прийняття і дослідження судом апеляційної інстанції та розцінюється як процесуальний недогляд або зловживання правом цієї особи. Така позиція узгоджується з висновками, наведеними у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі 598/1109/18, від12 лютого 2020 року у справі 493/1538/16-ц, від 19 грудня 2020 року у справі 752/7693/17. Банк не навів об`єктивних поважних причин (виняткового випадку) неможливості подання ним Паспорту споживчого кредиту (а.с. 73) до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, а відтак апеляційний суд не приймає цей доказ та, відповідно, не дає йому оцінки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було повернуто грошові кошти на загальну суму більшу, ніж ним було взято у користування, однак, при погашенні заборгованості відповідачем внесені грошові кошти направлялися банком не на погашення тіла кредиту, а на погашення заборгованості по відсоткам, сплата яких не була обумовлена. Згідно виписки з особового рахунку, ОСОБА_1 за період з 04 квітня 2018 року по 04 травня 2020 року фактично отримав у користування 199 732, 14 грн, а не 226 432,98 як то обрахував позивач (із сплачених ОСОБА_1 на погашення заборгованості банком самостійно списано з рахунку комісії та відсотки, сплата яких не передбачена кредитним договором, що є неправомірним, та віднесено їх до суми боргу). За вказаний період відповідач фактично повернув банку 203 148, 06 грн (а.с. 26 - 29), тобто сума повернутих коштів перевищує розмір фактично отриманих відповідачем у позивача коштів. Отже з наведеного розрахунку слідує, що банком з кредитного рахунку відповідача здійснювалося списання кредитних коштів на погашення відсотків та комісії, сплата яких не передбачена кредитним договором. Зазначена обставина підтверджується випискою руху коштів по рахунку ОСОБА_1 (а.с. 26 29) з якої вбачається, що після списання відсотків за використання кредитного ліміту відповідно зменшувався залишок коштів на рахунку на суму такого списання, тим самим збільшувалась заборгованість відповідача за тілом кредиту. Таким чином, враховуючи ту обставину, що сторони не досягли домовленості при підписанні анкети заяви про приєднання (зворот а.с. 6) щодо розміру та порядку нарахування відсотків, висновок суду першої інстанції про те, що кошти внесені відповідачем на погашення отриманого кредиту були безпідставно зараховані банком на погашення відсотків, тому їх необхідно врахувати як погашення відповідачем заборгованості за тілом кредиту, є вірним, отже суд правомірно визначив відсутність заборгованості по тілу кредиту шляхом різниці між використаними кредитними коштами та коштами, повернутими позичальником, та обґрунтовано відмовив банку у стягненні заборгованості в повному обсязі. Отже враховуючи, що фактично отримані позичальником кошти повернуті Банку в добровільному порядку, а тіло кредиту відповідачем повністю погашене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту. Такий висновок районного суду узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду по справі № 545/2248/17 від 02 жовтня 2019 року. В апеляційній скарзі Банк посилається на необхідність застосування позицій Верховного Суду викладених у постановах від 09.07.2018 року у справі № 202/19403/13-ц, від 18.04.2018 року у справі № 705/6051/15-ц, у постанові від 14.02.2018 у справі № 265/7652/15?ц, які є постановами у складі колегій відповідних палат Касаційного цивільного суду. Проте зазначені Постанови прийняті раніше ніж постанова Великої Палати Верховного Суду, яка є більш пізнішою та датована 03.07.2019 року (справа №342/180/17), тому немає підстав для їх застосування у даній справі. Відтак, апеляційний суд дійшов до переконання що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та зводяться до власного тлумачення норм закону, що регулюють дані правовідносини, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі повно з`ясованих обставин справи (ст. 375 ЦПК України). Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правилами пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії. З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій, з огляду на розмір заборгованості становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 с. 389 ЦПК України). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції (п. в ч.1 ст. 382 ЦПК України), слід зазначити наступне. За подання апеляційної скарги АТ «АКЦЕНТ-БАНК» сплатив 3 153 грн судового збору (а.с. 77), проте оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, понесені позивачем судові витрати не підлягають стягненню з відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить стягнути з позивача судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 5 675 грн, понесені ним в суді апеляційної інстанції. Оскільки суд дійшов до висновку що у зв`язку з пропуском строку відзив ОСОБА_1 , поданий його представником адвокатом Гринчук І. В., на апеляційну скаргу скаргу АТ «Акцент-Банк» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2020року слід залишити без розгляду, то не підлягають стягненню з позивача судові витрати понесені відповідачем. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» залишити без задоволення. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за сторонами. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуюча Т. М. Шемета Судді: О. В. Ковальчук О. С. Панасюк