Постанова Київський апеляційний суд № 357/628/20

справа № 357/628/20 провадження № 22-ц/824/1725/2021 головуючий у суді І інстанції Косович Т.П. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О., за участю секретаря судового засідання - Сас Ю.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 05 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання права на земельну частку (пай), В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до Тетіївської міської ради Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання права на земельну частку (пай). В обгрунтування позовних вимог вказував, що в період з лютого 1995 року працював різноробочим в КПС «Бурківці», 05 червня 1995 року був прийнятий в члени даного КСП та набув право на земельну частку (пай). Однак при розпаюванні земель з невідомих причин не був включений в списки осіб на отримання земельної частки (паю), а тому просив суд про захист свого порушеного права. Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 05 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із указаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою в якій просив суд, рішення Тетіївського районного суду Київської області від 05 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. На обгрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, неповністю врахував роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду № 7 від 16 квітня 2004 року. Зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги та ту обставину, що згідно архівної довідки кількість відпрацьованих днів в 1995 році - 229, також, суд першої інстанції не з'ясував обставин з якого часу ОСОБА_1 працював в колективному сільськогосподарському підприємстві «Бурківці». Також вказував, що судом взагалі не була застосована норма п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня №7 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду №2 від 19 березня 2010 року. Вважає, що має право на земельну частку (пай), оскільки на день видачі підприємству державного акта на право колективної власності на землю, ОСОБА_1 працював в КСП «Бурківці» та був її членом. 11 січня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Міського Голови Тетіївської міської ради - Балагури Б., в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказував, що розпаювання земель КСП «Бурківці», в якому працював позивач, відбулося у 1995 році; 19 травня 1995 року КСП «Бурківці» було видано Державний акт на право колективної власності на землю, а позивач в члени КСП «Бурківці» був прийнятий лише 05 червня 1995 року, тобто вже після отримання підприємством державного акта на право власності на землю. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просив рішення Тетіївського районного суду Київської області від 05 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Інші учасники справи (їх представники) у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились. На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з`явились. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивач був прийнятий у члени товариства КСП «Бурківці» після видачі державного акта на право колективної власності на землю, що не дає йому права у відповідності до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» на отримання земельного паю. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 , згідно архівної довідки трудового архіву Тетіївської районної ради Київської області № 04-05/304 від 11 липня 2019 року, працював в колективному сільськогосподарському підприємстві « Бурківці » з лютого 1995 року (а.с.17). 05 червня 1995 року позивач був прийнятий на роботу різноробочим будівельної бригади КСП «Бурківці» та цього ж дня прийнятий в члени даного КСП, що підтверджується копію трудової книжки НОМЕР_1 (а.с.6-11). Із копій листів Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 29-10-0.3-13467/2-19 від 17 жовтня 2019 року та № 29-10-0.331-497/60-20 від 03 серпня 2020 року (а.с. 18,85) вбачається, що в 1995 році відбулося розпаювання земель КСП «Бурківці» було видано державний акт на право колективної власної на землю серії КВ від 19 травня 1995 року та передано 1244,4 га землі. Згідно Проекту роздержавлення земель та формування колективної власності на землю КСП «Бурківці» та Науково-технічної документації по паюванню земель, переданих в колективну власність КСП, в списках членів КСП, які мають право на земельну частку (пай), ім?я ОСОБА_1 відсутнє. Таким чином при розпаюванні земель позивача не було внесено до списку пайовиків та не видано сертифікат про право на земельну частку ( пай), оскільки він став членом КСП після указаних подій. В 2019 році, звернувшись до старостинського округу № 1 с. Бурківці виконавчого комітету Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області про виділення йому земельної частки (паю), позивач отримав відмову та рекомендації звернення до суду для підтвердження права на земельну частку (пай) (а.с. 19). Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною першою, другою статті 2 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Згідно зі статтями 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Отже, особа набуває права на земельну частку (пай) в разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку. У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП. Як убачається із матеріалів розпаювання земель КСП «Бурківці», в якому працював позивач, відповідному КСП було видано державний акт на право колективної власної на землю 19 травня 1995 року. Позивач же в члени КСП «Бурківці» був прийнятий лише 05 червня 1995 року, тобто вже після видачі державного акта на право колективної власної на землю, що не дає йому права у відповідності Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» на отримання земельного паю. Доводи апеляційної скарги про те, що невнесення до списку, який додається до держаного акта на право колективної власності на землю, особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну ділянку, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного. Факт членства у колгоспі та тривалий термін роботи в інших організаціях до створення КСП й отримання державного акта на право колективної власності на землю не є підставою для отримання земельної частки у новоствореному КСП. До вручення зазначеного акта власником землі була держава, а після передачі його КСП (у колективну власність) земля стала належати на праві спільної часткової власності тим особам, які працювали на ній і були членами цього КСП, та працівникам інших сільськогосподарських утворень. Кожен з них став власником ще не визначеної за розміром частки землі. Всі працівники колишніх господарств (колгоспів, радгоспів, інших утворень), у тому числі й пенсіонери, які залишилися членами нових підприємств, та члени підприємств, які були живими на дату отримання державного акта про передачу землі у колективну власність КСП, починаючи із зазначеної дати стали її власниками у рівних частках. Якщо трудові відносини осіб з колективами виникли на підставі трудового договору, а не членства в цьому колективі, то вони не передбачають права на одержання у власність земельної частки (паю). Право на одержання частки землі мають лише члени таких колективів, які залишались у ньому на час приватизації землі. Також, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що його трудова діяльність у КСП розпочалася ще у лютому місяці 1995 року, що підтверджено кількістю відпрацьованих днів - 229, про що зазначено у наданій ним суду архівній довідці, оскільки поняття трудової участі осіб у діяльності колгоспів (а потім і КСП) та членства в цих колективах є відмінними. При вирішенні цих питань законодавством не передбачена можливість врахування відроблених особою, яка претендує на отримання земельної частки, трудоднів, виходів на роботу, характеру виконуваної роботи поза межами членства у цих товариствах, окрім працівників колишніх господарств (колгоспів, радгоспів, інших утворень), у тому числі й пенсіонерів, які залишилися членами нових підприємств. Законом не передбачено право особи, прийнятої в члени КСП після розпаювання землі, на отримання рівної з іншими членами колективу частки землі. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача із висновками суду першої інстанцій щодо встановлених обставин справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі позивач. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 05 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 01 лютого 2021 року. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба