Ухвала КАС ВС № 463/8989/20

УХВАЛА 02 лютого 2021 року м. Київ справа № 463/8989/20 адміністративне провадження № К/9901/1591/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В., перевіривши касаційну скаргу громадянина Республіки Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 (ОСОБА_1 ) на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 24 вересня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі № 463/8989/20 за Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Республіки Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) про примусове видворення іноземця та його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, УСТАНОВИВ: 24 вересня 2020 Львівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся до суду з адміністративним позовом до громадянина Республіки Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 (ОСОБА_1 ), де просив: ухвалити рішення про примусове видворення та затримання громадянина Республіки Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 (ОСОБА_1 ), з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на строк шість місяців, починаючи з часу фактичної затримання на території України, а саме з 08 год 15 хв 21 вересня 2020 року. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року, позов задоволено; примусово видворено громадянина Республіки Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України; затримано громадянина Республіки Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на строк шість місяців, починаючи з часу фактичного затримання, а саме з 08 год 15 хв 21 вересня 2020 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відносно відповідача прийнято рішення про примусове повернення з України та існує ризик перешкоджання видворенню за межі території України, оскільки в останнього відсутні документи, що дають право на виїзд з України. Крім цього, спроба незаконного перетину ним державного кордону України в напрямку до країн Європейського Союзу свідчить про те, що останній порушив вимоги статей 4, 9, 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» і відповідно до вимог статті 30 цього ж Закону підлягає примусовому видворенню. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями громадянин Республіки Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Верхового Суду із касаційною скаргою. Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів зазначає наступне. Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Статтями 280, 281, 287, 288 КАС України передбачено: особливості провадження у справах за адміністративними позовами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення перешкод та заборону втручання у здійснення права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України. З матеріалів касаційної скарги слідує, що спір у цій справі виник у відносинах з приводу примусового повернення іноземця за межі території України. За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. Такими чином, законодавець не передбачив та обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм. Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. У поданій касаційній скарзі скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95). На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Водночас, аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою громадянина Республіки Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 (ОСОБА_1 ) на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 24 вересня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі № 463/8989/20 за Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Республіки Сьєрра-Леоне ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) про примусове видворення іноземця та його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк О.В. Калашнікова