Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/9089/2020

Головуючий І інстанції: Шляхова О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2021 р. Справа № 520/9089/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Бершова Г.Є. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 по справі № 520/9089/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просило визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка виразилась в ненарахуванні та не виплаті сум індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.12.2016; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області провести нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.12.2016; стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на мою користь середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2016 по день ухвалення рішення по справі. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка виразилась в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 сум індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.12.2016. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області провести ОСОБА_1 нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.12.2016. У задоволені іншої частини позовних вимог - відмовлено. Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог подав апеляційну скаргу, у якій просив судове рішення у вказаній частині скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначив, що під час проходження військової служби не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що суперечить вимогам законодавства, що також на підставі ст. 117 КЗпП України дає підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначив, що з початку функціонування Національної поліції України індексація виплат заробітної плати поліцейським не проводилась, з огляду на відсутність необхідних змін у Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено судовим розглядом, позивач з 14.08.1998 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 07.11.2015 - в Національній поліції України. Наказом Головне управління Національної поліції в Харківській області від 30.12.2016 № 598 о/с позивач звільнений зі служби в поліції за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 31.12.2016. В подальшому позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Харківській області стосовно надання розрахункових листів за період проходження служби в Національній поліції та щодо проведення нарахування і виплати сум індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 по грудень 2016. Листом від 08.05.2020 № Д-143/119/05/29-2020 відповідач повідомив позивача, що грошове забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 не підлягало індексації. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 № 782 з метою проведення індексації грошового забезпечення поліцейських, внесені зміни до п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення: доповнено абзац п`ятий такою категорією осіб як поліцейські, тому нарахування індексації проведено з 01.11.2017. Не погодившись із відмовою відповідача позивач звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення не може бути причиною невиконання суб`єктом владних повноважень своїх зобов`язань. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги є передчасними, оскільки фактично остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби не проведено. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Частиною 2 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Згідно з ч. 5 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію", грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення". Відповідно до ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. За змістом ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Пунктом 2 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. До вказаної постанови внесено зміни постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 та включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення. В силу ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, доводи апеляційної скарги зводяться до обґрунтування правомірності не проведення індексації грошового забезпечення позивача з огляду на не включення поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення. Наведені доводи колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи, що індексація грошового забезпечення прямо передбачена положеннями Закону України "Про Національну поліцію" та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами. У той же час, згідно з ч. 5 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію", грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. Таким чином, право особи на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами. При цьому, змін до зазначених положень Закону України "Про Національну поліцію" у спірний період не вносилось, правова норма була чинною. За таких обставин, доводи відповідача щодо відсутності механізму реалізації законодавчого положення, як причини невиконання своїх зобов`язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону. Інших доводів в обґрунтування правомірності не проведення індексації грошового забезпечення позивача апеляційна скарга Головного управління Національної поліції в Харківській області не містить. У ході судового розгляду не встановлено та відповідачем не надано доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, з огляду на що колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період: з 07.11.2015 по 31.12.2016, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений вище висновок суду. За наслідками судового розгляду справи Головне управління Національної поліції в Харківській області, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності дій у спірних правовідносинах. Стосовно вимог позову про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Аналіз статей 116, 117 КЗпП України, які передбачають обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, дають підстави для висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем. Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Таким чином, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні можливо виключно при існуванні таких умов: наявність чи виникнення спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум на день звільнення, або коли вони (ці суми) повинні бути сплачені роботодавцем, та прийняття судом відповідного рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні (цих) сум. При цьому, принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком. Втім, колегія суддів звертає увагу, що в рамках даної справи позивачем заявлені вимоги немайнового характеру, та судовим рішенням зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити грошову позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.12.2016 без визначення конкретної суми, яка у подальшому підлягає нарахуванню та сплаті позивачу у виконання даного рішення. Отже, за такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав задоволення вимог позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку з огляду на їх передчасність. Такий висновок відповідає висновку Верховного Суду висловленому, зокрема, у справах № 802/28/16-а у постанові від 20.06.2018, № 823/761/17 у постанові від 25.07.2019, № 440/2896/19 у постанові від 25.06.2020, № 120/1407/19-а від 30.09.2020. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обґрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними. Доводи апеляційних скарг зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду вказують на незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судом щодо обставин справи, встановлених під час розгляду. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 по справі № 520/9089/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді Г.Є. Бершов В.В. Катунов