Постанова 4851 № 529/515/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Петренко Л.Є. 02 лютого 2021 р.Справа № 529/515/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мельнікової Л.В., Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора СРПП № 4 Диканського ВП ГУНП в Полтавській області Трутня Сергія Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Диканське відділення поліції ГУНП в Полтавській області про визнання незаконними та скасування постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, - в с т а н о в и л а: 24.07.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить визнати незаконними та скасувати постанови відповідача інспектора СРПП № 4 Диканського ВП ГУНП в Полтавській області Трутня С.М. (далі - поліцейський) від 18.07.2020 року серії БАА № 012862 про накладання на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою він підданий адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. на підставі ч. 2 ст. 126 КУпАП, та від 18.07.2020 року серії БАА № 012863 про накладання на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою він підданий адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 170,00 грн. на підставі ч. 6 ст. 121 КУпАП. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 18.07.2020 року близько 17 год. 20 хв. він керував мопедом «SABUR» по вул. Незалежності в смт. Диканька, без реєстраційного номеру та був зупинений інспектором Трутнем С.М., який пред`явив вимогу надати реєстраційні документи на мопед. На місці зупинки, він пояснював поліцейському, що він керував мопедом по вулично-дорожній мережі не державного, а місцевого значення, а тому мопед реєстрації не підлягає. Також, позивач зазначив, що ним заявлялося клопотання інспектору про бажання скористатися юридичною допомогою, проте інспектор Трутень С.М. продовжив розгляд справи та склав дві постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за керування мопедом без реєстраційного посвідчення та посвідчення водія відповідної категорії. Вважає, що дії інспектора протиправні, а постанови незаконні, при їх розгляді порушено його право на захист, а тому постанови підлягають скасуванню. У відзиві на адміністративний позов відповідач, не погоджуючись з вимогами ОСОБА_1 , зазначив, що постанови про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 та ч. 2 ст. 126 КУпАП складені ним з дотриманням норм закону. Окрім цього, до відзиву на позов відповідачем подано відеозапис з відеореєстратора та бодікамери. Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 31.08.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Висновок суду вмотивований тим, що з 01.01.2010 року в Україні встановлена реєстрація мопедів як транспортних засобів та отримання посвідчення водія на їх керування, незалежно від їх користування чи на вулично-дорожній, чи на автомобільній дорозі державного значення. Щодо доводів позивача про те, що в момент зупинки інспектором поліції він не знаходився на автомобільній дорозі державного значення, суд зазначив, що це жодним чином не впливає на необхідність проведення державної реєстрації мопеда та не спростовує факту наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП. Щодо доводів позивача про порушення його права на захист при розгляді справи інспектором патрульної служби на місці зупинки транспортного засобу суд зазначив, що відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач може реалізувати право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій чи рішень суб`єкта владних повноважень. Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує фактично аналогічними доводами, що наведені ним у позові. Відзиви на апеляційну скаргу від відповідача та третьої особи не надходили, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи. За приписами ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку (ч. 1 ст. 268 КАС України). Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України). Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України). Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, з наступних підстав. Судом установлено, що постановою поліцейського Трутня С.М. від 18.07.2020 року, серії БАА № 012862, позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. за те, що він цього дня, о 17 год. 20 хв. керував мопедом «SABUR» по вул. Незалежності в смт. Диканька без права на керування, чим порушив пункт 2.1 (а) ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 126 КУпАП (а.с. 5). Постановою поліцейського Трутня С.М. від 18.07.2020 року, серії БАА № 012863, позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 КУпАП та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170,00 грн. за те, що він цього дня, о 17 год. 20 хв. керував мопедом «SABUR» по вул. Незалежності в смт. Диканька без реєстраційного номера, чим порушив пункт 2.9 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 126 КУпАП (а.с. 6). В якості доказу вчинення позивачем адміністративних правопорушень, відповідачем додано диск з відеозаписом (а.с. 21). Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України від 30.06.1993 року № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» (далі - Закон № 3353-ХІІ) встановлюють Правила дорожнього руху (далі - ПДР України), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (зі змінами та доповненнями). Згідно п.1.1 ПДР України, ці Правила відповідно до Закону № 3353-ХІІ встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні гуртуватися на вимогах цих Правил. Відповідно до п. 1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Пункт 2.1 розділу 2 ПДР України визначає, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб. Пункт 2.9 розділу 2 ПДР України вказує на те, що водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим у Державтоінспекції, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака. При цьому, позивачем в поданій позовній заяві не заперечувався факт керування мопедом без посвідчення водія відповідної категорії та реєстрації транспортного засобу. Щодо доводів позивача про незаконність складених відповідачем постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 3, ч. 4 Закону № 3353-ХІІ державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України. Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388). Пунктом 7 Порядку № 1388 встановлено, що експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється. Згідно п. 16 Порядку № 1388 на зареєстровані в уповноважених органах МВС транспортні засоби видаються свідоцтва про реєстрацію, а також номерні знаки, що відповідають державному стандарту України: два номерні знаки - на автотранспорт, один - на мототранспорт, мопед, причіп та напівпричіп. Відповідно до п. 30.1 ПДР України, власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати їх якщо законом установлено обов`язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання. Законом України від 17.11.2008 року № 586-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення дорожнього руху» з 1 січня 2010 року передбачена обов`язкова реєстрація мопедів. Таким чином, з 01.01.2010 року в Україні встановлена реєстрація мопедів як транспортних засобів та отримання посвідчення водія на їх керування, незалежно від їх користування чи на вулично-дорожній, чи на автомобільній дорозі державного значення. Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 511 від 20.05.2009 року затверджено нову редакцію Положення про порядок надання посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами та передбачено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їхніх типів і призначення, поділяються на категорії, в т.ч. А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт. Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.12.2019 року у справі № 310/4817/17. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи позивача, викладені у позовній заяві про те, що в момент зупинки інспектором поліції він не знаходився на автомобільній дорозі державного значення, жодним чином не впливають на необхідність проведення державної реєстрації мопеда та не спростовують факту наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП. Також, знайшло своє підтвердження і факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом без посвідчення водія відповідної категорії, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Крім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача щодо порушення його права на захист при розгляді справи інспектором патрульної служби на місці зупинки транспортного засобу, а саме ненадання позивачу права скористатися юридичною допомогою, з наступних підстав. За приписами ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, передбачених ч. 6 ст. 121, ч. 2 ст. 126 КУпАП. Відповідно до пункту 4 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України від 07.11.2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 року № 1408/27853 (далі - Інструкція № 1395) у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом. Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні. Згідно з ч.1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас, вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності. Отже, складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних стадій адміністративного провадження. У даному випадку провадження у справі про адміністративне правопорушення в порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КУпАП, не здійснювалося. Оскаржувані постанови складені на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень ч. 4 ст. 258 КУпАП. В той же час, за наявності в діях особи складу адміністративного правопорушення та притягнення до відповідальності на місці вчинення правопорушення, не передбачено складання працівниками органів і підрозділів Національної поліції протоколу про адміністративне правопорушення, надання особі строку для підготовки до розгляду справи, розгляд будь-яких клопотань, у т.ч. щодо забезпечення участі захисника під час винесення постанови. Можливість реалізації особою своїх прав на участь у розгляді справи, права на захист тощо, передбачена шляхом оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення в судовому порядку. До того ж, колегія суддів звертає увагу, що позивач не був позбавлений права скористатися правовою допомогою засобами телефонного зв`язку, а останній не довів належними доказами, що вчиняв дії, спрямовані саме на прибуття адвоката на місце зупинки транспортного засобу. Окрім того, Європейський суд з прав людини в пункті 32, справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи. Санкції ч. 6 ст. 121 та ч. 2 ст. 126 КУпАП не передбачають застосування адміністративного арешту. Таким чином, відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач може реалізувати право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій чи рішень суб`єкта владних повноважень. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що законом не визначена обов`язкова участь адвоката у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення. За таких обставин доводи позивача, що при розгляді стосовно нього справи про адміністративне правопорушення інспектором поліції порушено його право на захист та відхилено його клопотання про відкладення розгляду справи, з метою реалізації ним права на юридичну допомогу, не можуть бути підставою для скасування постанов про накладення адміністративного стягнення. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що оскаржувані постанови за своїм змістом містять відомості лише про долучення до них "відео з бодікамери та відеореєстратору", однак не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснений даний відозапис (а.с. 5, 6). Колегія суддів вказує, що відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис підлягають зазначенню у постанові про адміністративне правопорушення, оскільки частиною третьою статті 283 КУпАП прямо передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, зокрема про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами ст.ст. 73, 74 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Колегія суддів зауважує, що оскаржувана постанова є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої вона винесена. Таке рішення має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень. За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.01.2019 року по справі № 592/5576/17 (К/9901/33984/18), у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, надана відповідачем копія відеозапису не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. За нормами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративних правопорушень, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Оскільки наведені вище обставини залишені судом першої інстанції поза увагою, та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів, задовольняючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасовує судове рішення та приймає нове про задоволення позовних вимог. Інші доводи учасників справи на висновки колегії суддів не впливають. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України). Підстави для розподілу судових витрат відсутні. На підставі наведеного, керуючись статтями 13, 23, 31, 268, 269, 286, 271, 272, 292, 293, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2020 року скасувати, з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц