Постанова 4850 № 360/2588/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2021 року справа №360/2588/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Міронової Г.М., секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., за участю представника позивача Ханіна М.О., розглянув у відкритому судовому засідання в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 р. у справі № 360/2588/20 (головуючий І інстанції К.О. Пляшкова) за позовом Головного управління ДПС у Луганській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАЙГО КОМПАНІ» про стягнення податкового боргу, - ВСТАНОВИВ: Головне управління ДПС у Луганській області (далі позивач, податковий орган, ГУДПС) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайго Компані» (далі відповідач, ТОВ «Дайго Компані»), в якому просило: стягнути з відповідача кошти за податковим боргом у загальній сумі 239835,02 грн, а саме: з податку на додану вартість в сумі 238585,02 грн, з яких 187212,00 грн основного платежу, 46803,00 грн штрафних санкцій та 4570,02 грн пені з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих боржника, та рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ на користь Державного бюджету України; з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 1250,00 грн основного платежу з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих боржника, на користь Державного бюджету України; накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться в банках ТОВ «Дайго Компані» на загальну суму 239835,02 грн. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020року позов задоволено частково, а саме суд: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайго Компані» кошти за податковим боргом у загальній сумі 239835,02 грн (двісті тридцять дев`ять тисяч вісімсот тридцять п`ять гривень 02 коп.), а саме: з податку на додану вартість в загальній сумі 238585,02 грн (двісті тридцять вісім тисяч п`ятсот вісімдесят п`ять гривень 02 коп.), з яких 187212,00 грн (сто вісімдесят сім тисяч двісті дванадцять гривні 00 коп.) основного платежу, 46803,00 грн (сорок шість тисяч вісімсот три гривні 00 коп.) штрафних санкцій та 4570,02 грн (чотири тисячі п`ятсот сімдесят гривень 02 коп.) пені з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих боржника, та рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ на користь Державного бюджету України; з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1250,00 грн (одна тисяча двісті п`ятдесят гривень 00 коп.) основного платежу з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих боржника, на користь Державного бюджету України. В іншій частині позовних вимог відмовив. Позивач, не погодившись з таким рішенням в частині відмову у накладенні аршту, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що звернення податкового органу до суду з вимогою про накладення арешту на кошти з підстав, передбачених пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України, може здійснюватися без урахування норми п. 7.3 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2011 № 1398 та п.94.2 ст.94 ПК України. Апелянт зазначає, що норма пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України є імперативною і обов`язковою до виконання , зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Позивачем були надані матеріали, що входять до предмету доказування, а саме докази відсутності у відповідача майна для погашення боргу, що не заперечувалось судом першої інстанції. Зазначає, що висновки суду про передчасність звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності є безпідставним. Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав. Представник відповідача у судове засідання не з`явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність. Суд, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. ТОВ «Дайго компані», зареєстроване як юридична особа, перебуває на за основним місцем обліку в ДПІ у м. Сєвєродонецьку Сєвєродонецькому управлінні ГУ ДПС у Луганській області з 06 серпня 2019 року, місцезнаходження: 93404, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Єгорова, 22, офіс 106/9 (арк. спр. 4-5, 47-48). У відповідача наявний податковий борг з податку на додану вартість на загальну суму 238585,02 грн, який виник на підставі прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 11 лютого 2020 року форми «Р» № 0004435204, яким підприємству за результатами камеральної перевірки, яку оформлено атом від 17 січня 2020 року № 110/12-32-52-04-12/43154559, нараховано грошові зобов`язання з основного платежу на суму 187212,00 грн та штрафні санкції на суму 46803,00 грн (арк. спр. 12-13, 15-17). Податкове повідомлення-рішення отримано відповідачем 13 лютого 2020 року, що підтверджено відміткою про отримання уповноваженої особи ТОВ «Дайго Компані» (арк. спр. 14). Крім того існує заборгованість з пені у розмірі 4570,02 грн, нарахована підприємству відповідно до статті 129 Податкового кодексу України. Податковий борг з податку на прибуток приватних підприємств виник за відповідачем на підставі самостійно поданої податкової декларації від 25 лютого 2020 року № 9334715763 за 2019 рік, в якій визначено податок на прибуток, нарахований за результатами звітного податкового періоду, в сумі 1250,00 грн (арк. спр. 20-21). ГУ ДПС у Луганській області виставлено ТОВ «Дайго Компані» податкову вимогу форми «Ю» від 16 березня 2020 року № 30006-52, в якій зазначено, що загальна сума податкового боргу платника податків станом на 15 березня 2020 року становить 239835,02 грн, у тому числі штрафні (фінансові) санкції 46803,00 грн, основний платіж 188462,00 грн, пеня 4570,02 грн (арк. спр. 6). Зазначена вимога отримана уповноваженим представником відповідача 19 березня 2020 року (арк. спр. 6). За даними Інформації про наявність/відсутність податкового боргу у платника по Україні в цілому станом на 10 червня 2020 року, розрахунку боргу, пені станом на 10 червня 2020 року та інтегрованої картки платника податків за ТОВ «Дайго Компані» наявний податковий борг з податку на додану вартість із вироблених в України товарів (робіт, послуг) у сумі 238585,02 грн, та з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1250 грн (арк. спр. 7-9, 10-11). Відповідно до листа від 03 червня 2020 року № 31/12/4442-477 РСЦ МВС в Луганській області, згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів, станом на 03 червня 2020 року за ТОВ «Дайго Компані» транспортні засоби не зареєстровані (арк. спр. 34). Згідно з листом ГУ Держпродспоживслужби в Луганській області від 01 червня 2020 року № 08-11/2679 станом на 26 травня 2020 року зареєстрованої за підприємством сільськогосподарської техніки немає (арк. спр. 31). Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 02 червня 2020 року № 11-12-0.223-4043/2-20, земельні ділянки за ТОВ «Дайго Компані» відсутні (арк. спр. 24). З листа ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 25 травня 2020 року № вих.-7086/2020 встановлено, що за результатами проведення іменного патентно-інформаційного пошуку об`єктів промислової власності, що належать ТОВ «Дайго Компані», не виявлено (арк. спр. 28). Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у ТОВ «Дайго Компані» нерухоме майно відсутнє (арк. спр. 36). Відповідно до інформаційних даних податкового органу, ТОВ «Дайго Компані» має відкриті банківські рахунки (арк. спр. 4 зв.). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку платника податків, суд першої інстанції виходив того, що підставою для застосування арешту коштів є рішення суду, яке набрало законної сили. В даному випадку дана вимога є передчасною, оскільки на підставі даного рішення податковий орган може звернутися до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податку, у разі не виконання рішення суду відповідачем. Рішення суду в частині стягнення з відповідача податкового боргу не оскаржувалося. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з п.п.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Відповідно до п.54.1 ст.54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження. Згідно із п.95.1, 95.2 ст.95 ПК України (в редакції, чинній на час звернення контролюючого органу до суду із даним позовом) контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Матеріалами справи підтверджено, що за ТОВ «Дайго Компані» станом на 22 червня 2020 року обліковується податковий борг у загальній сумі 239835,02 грн, у тому числі, з податку на додану вартість на суму 238585,02 грн та з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1250,00 грн, який виник за відповідачем через несплату у встановлений статтею 57 Податкового кодексу України строк узгоджених податкових зобов`язань, самостійно визначених платником податків у податковій декларації та нарахованих контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями. Відповідачем не надано будь-яких пояснень та заперечень щодо факту узгодженості таких грошових зобов`язань та щодо їх не сплати. Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 ПК України. Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в п.94.1 ст.94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна. Згідно з п.94.4 ст.94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені п.94.2 ст.94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). Приписи статті 94 Податкового кодексу України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків. Відтак, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених п.94.2 ст.94 ПК України . Згідно із п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки). Відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Водночас Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу. Так, відповідно до п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених п.94.2 ст.94 ПК України, за наявності умов, встановлених п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України є імперативною і обов`язковою до виконання. Норми п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 та п.94.2 ст.94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми п.94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна. Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові 06 лютого 2020 року у справі № 826/8691/16, від 24 квітня 2020 року у справі №802/2067/15-а, від 04 червня 2020 року у справі №802/1937/16-а. Отже, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволення позову, не звернув увагу на зміст правового регулювання, встановленого підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, та зробив помилковий висновок про обмеженість підстав для накладення арешту на кошти відповідача нормами пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. При цьому, такий висновок суду не призвів до неправильного вирішення спору по суті. Суд зазначає, що зазначене право для податкового органу не є абсолютним та обмежується правовими підставами для такого звернення. Як вже зазначалось, для накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, відповідно до п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України, необхідно встановити наявність/відсутність сукупності підстав, а саме: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. При цьому, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків. Враховуючи наведене, за умови відсутності/недостатності майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, згідно положенням підпункту 20.1.33, пункту 20.1. статті 20 ПК України контролюючому органу надається право звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника податків. Відповідно до п.87.1 ст.87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов`язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов`язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з поточних рахунків платника податків, відкритих у банках. Сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України". Згідно з п.87.2 ст.87 ПК України, джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами. Отже, зміст наведених норм свідчить, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків за винятком випадків, прямо передбачених чинним законодавством. Враховуючи зазначене, податковому органу для доведення наявності підстав для звернення до суду із позовом згідно п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України необхідно довести відповідно до приписів статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність/недостатність майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, та яке може бути джерелом погашення податкового боргу. Таким чином, податковому органу необхідно вжити всі можливі заходи щодо встановлення наявного у платника податків майна, щоб встановити відсутність/недостатність майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, саме у розмірі, який відповідає розміру податкового боргу в даному випадку в розмірі 239835,02 грн. Відповідні обставини мають бути встановлені станом на час судового розгляду, а не за період часу, що передує виникненню податкового боргу. Суд звертає увагу, що контролюючим органом на підтвердження відсутності у відповідача майна та недостатності його вартості для погашення суми податкового боргу надано до матеріалів справи інформацію від головного управління Держпродспоживслужби в Луганській області щодо відсутності в Єдиному реєстрі для ведення автоматизованого обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо - будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки та інших механізмів від 01.06.2020 щодо зареєстрованої сільськогосподарської (будівельної) техніки за відповідачем, лист РСЦ МВС в Луганській області від 03.06.2020 про відсутність в Єдиному державному реєстрі МВС України за відповідачем зареєстрованих транспортних засобів, листа ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 02.06.2020 щодо відсутності інформації про наявні земельні ділянки, листа ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 25.05.2020 відсутня інформації щодо об`єктів інтелектуальної власності. Супутніх прав та об`єктів промислової власності, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про відсутність за відповідачем майна та обтяжень. Разом з тим, зі змісту положень ПК України вбачається, що способом забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом є податкова застава (п.п.14.1.155 п.14.1 ст.14 ПК України). Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов`язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави; Відповідно до п.88.1, 88.2 ст.88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення. Згідно із п.89.1 ст.89 ПК України право податкової застави виникає: 89.1.1. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; 89.1.2. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; 89.1.3. у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань. Відповідно до п.89.2 ст.89 ПК України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Відповідно до п.89.3 ст.89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Відповідно до п.89.8 ст.89 ПК України контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі. Зміст наведених норм свідчить, що з моменту виникнення у платника податків податкового боргу виникає податкова застава, як спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання, не сплаченого у строк. При цьому, контролюючий орган з метою встановити наявне у платника податків майно, на яке поширюється право податкової застави, складає опис такого майна. Таким чином, відсутність/недостатність майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, та яке може бути джерелом погашення податкового боргу, як підстава для звернення до суду із позовом згідно п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України має бути доведена не лише наявністю інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та відомостей про зареєстровані (зняті з обліку) транспортні засоби, про відсутність таких відомостей, а й передбаченими законодавчо способами, оскільки можливим є наявність у платника податків достатнього для погашення податкового боргу майна, яке може бути джерелом погашення такого боргу, але інформація про яке в зазначених реєстрах відсутня. Посилання апелянта на акт опису майна від 05.01.2021 та інші документи, які були спрямовані суду апеляційної інстанції, суд не приймає з огляду на наступне. За частиною 4 статті 296 КАС України, якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані. Відповідно до частини 4 статті 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Матеріали справи свідчать, що апелянт відповідного клопотання не заявляє та доказів неможливості подання акту та інших документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, не надає. Оскільки скаржник не обґрунтував поважність причин неподання такого доказу до суду першої інстанції, тому суд апеляційної інстанцій у відповідності до ст.308 КАС України, не має права досліджувати нові докази. Враховуючи вищезазначене, позивачем не надано достатніх та беззаперечних доказів щодо відсутності/недостатності у відповідача майна для погашення податкового боргу. Податковим органом не було надано жодного підтвердження про здійснення всіх достатніх заходів щодо встановлення наявності/відсутності у відповідача майна, достатнього для погашення боргу, відтак, звернення з таким позовом до суду є передчасним. Таким чином, є обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банках платника податків. Суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 р. у справі № 360/2588/20 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 р. у справі № 360/2588/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України . Повне судове рішення складено 03 лютого 2020 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді Г.М. Міронова І.В. Геращенко