Постанова 4811 № 461/5793/19

Справа № 461/5793/19 Головуючий у 1 інстанції: Фролова Л.Д. Провадження № 22-ц/811/2268/20 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. Категорія справи:41 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Цяцяка Р.П., суддів Крайник Н.П. та Шеремети Н.О., за участю секретаря Симець В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Заставної Ольги Василівни, представника Акціонерного товариства «Ідея Банк», на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, у якому просило суд ухвалити рішення, яким стягнути зі згаданого відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 42 606 грн. 59 коп. та 1 921 грн. сплаченого судового збору за подачу позовної заяви. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 12 жовтня 2017 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» (в подальшому «Банк») та відповідачем було укладено Кредитний договір, за яким відповідач отримав кредит в розмірі 33 161 грн. зі сплатою 15 % річних, з погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів (в подальшому «Кредитний договір»). Стверджувалося, що Банк повністю виконав свої зобов`язання згідно Кредитного договору та надав відповідачу кредитні кошти, однак відповідач взятих на себе за Кредитним договором зобов`язань належним чином не виконує, в результаті чого у нього станом на 24 липня 2019 року утворилася заборгованість на загальну суму 42 606 грн. 59 коп., які і є предметом позовних вимог (а.с. 1-4). Оскаржуваним рішенням позов частково задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором, яка складається з основного боргу 5 861 грн. 68 коп.; простроченого боргу 9 014 грн. 79 коп.; строкових процентів 73 грн. 36 коп.; прострочених процентів 2 476 грн. 50 коп.; пені за несвоєчасне погашення платежів 19 339 грн. 91 коп.; судового збору в сумі 1 813 грн. 87 коп., а всього 38 590 грн. 11 коп. В решті позовних вимог відмовлено (а.с. 91-94). Дане рішення оскаржив представник позивача - Банку. Апелянт просить оскаржуване рішення в частині відмови у задоволені позовної вимоги про стягнення з відповідача 5 840 грн. 35 коп. заборгованості по сплаті нарахованої та простроченої плати за обслуговування кредитної заборгованості скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити цю позовну вимогу, покликаючись на порушення норм матеріального і процесуального права. Вважає, що судом не дано належної оцінки тому, що Кредитний договір з відповідачем було укладено 12.10.2017 року, тобто вже під час дії Закону Україні «Про споживче кредитування», який містить визначення загальних витрат за споживчим кредитом, якими є витрати споживача, включаючи (зокрема) і комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для обслуговування кредиту (а.с. 106-112). Апеляційна скарга Банку, надіслана за адресою реєстрації відповідача (який рішення суду не оскаржував) та зазначеною ним особисто у Кредитному договорі, повернулася до суду без вручення її згаданому адресату (як і позовна заява та оскаржуване рішення суду) з довідкою пошти «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 134). За вищенаведених обставин колегія суддів вважає можливим апеляційний розгляд справи на підставі наявних у ній даних та доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Частиною 4 статті 263 ЦПК України встановлено, що прі виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В оскаржуваному рішенні міститься посилання на те, що при його ухваленні суд врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі з аналогічних правовідносин №708/195/19 (провадження № 61-1789св19). В той же час, апеляційна скарга Банку не містить доводів, які б спростовували висновки викладені у вищезгаданій постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року. Як стверджується матеріалами справи, пунктом 1.10 Кредитного договору від 12.10.2017 року позичальнику (відповідачу) фактично було встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту (а.с. 56-59), безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». При цьому, надання інших послуг за вказану плату умовами договору не передбачено. Вказана щомісячна плата за обслуговування міститься й у пункті 6 Кредитного договору, а саме у графіку щомісячних платежів. І ця щомісячна плата не залежить від потреби позичальника у інформації щодо його кредиту: тобто позичальник взагалі може не звертатися до Банку за отриманням такої інформації, однак щомісячно повинен платити за таку ненадану послугу, оскільки плата за неї є складовою частиною кожного щомісячного платежу. Відтак, оскільки Банком у Кредитному договорі була встановлена плата за ті послуги, які за вказаним законом повинні надаватися безоплатно, то суд обґрунтовано відмовив у стягненні з відповідача плати за обслуговування кредитної заборгованості і доводи апеляційної скарги Банку цих висновків суду не спростовують. Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19). Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування чи зміни відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Заставної Ольги Василівни, представника Акціонерного товариства «Ідея Банк», залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2020 року- без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 02 лютого 2021 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Крайник Н.П. Шеремета Н.О.