Постанова 4801 № 127/18170/20

Справа № 127/18170/20 Провадження № 22-ц/801/160/2021 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2021 рокуСправа № 127/18170/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Шаміної Ю. А. від 19 жовтня 2020 року (дата складення повного тексту рішення відповідає даті його ухвалення), встановив: 21 серпня 2020 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі АТ «А-Банк», банк) звернулось з цим позовом, за яким просило стягнути на його користь 16517 грн 75 к. заборгованості за кредитним договором № SAMABWFC00001969555 від 26 березня 2019 року, яка складається з: - 10697 грн 82 к. заборгованість за тілом кредиту; - 5819 грн 93 к. заборгованість за відсотками за користування кредитом; На обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 26 березня 2019 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. В подальшому кредитний ліміт змінювався відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг. ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором виконував неналежним чином, в зв`язку з чим станом на 15 липня 2020 року утворилась заборгованість у зазначеному розмірі. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 жовтня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 10697 грн 82 к. та 1361 грн 37 к. судового збору. Рішення мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 не належно виконував умови договору кредиту, допустив заборгованість з його сплати в розмірі 10697 грн 82 к., то ця сума підлягає стягненню з нього в примусовому порядку. Разом з тим, оскільки у справі немає підписаних відповідачем умов договору щодо розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами, то доведеними вимоги банку в цій частині позову вважати не можна. Крім того, в анкеті-заяві позичальника від 26 березня 2019 року відсутні його умови щодо строку дії кредитного ліміту, його розміру, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості. В апеляційній скарзі АТ «А-Банк», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просило скасувати це рішення в частині, якою відмовлено у стягненні заборгованості за відсотками за користування кредитом і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до відсутність заперечень відповідача щодо факту отримання кредиту, ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг та розміру заборгованості за ним (не надання власного розрахунку заборгованості), не дав належної оцінки приписам частини статті 1048 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) про право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частинами першою третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду АТ «А-Банк» на обґрунтування позовних вимог, зокрема щодо нарахування процентів посилалося на укладення між сторонами кредитного договору шляхом приєднання підписання анкети-заяви, умови якого визначені Умовами та Правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк» та Тарифами Банку. Відмовляючи у стягненні заборгованості по процентах за користування кредитом суд першої інстанції виходив із того, що банк не надав доказів того, які саме умови кредитування мали на увазі сторони при укладенні договору, зокрема щодо ціни договору (розміру процентів за користування кредитом). Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ «А-Банк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України № 1023-XII «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності і уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин приписів частини першої статті 1048 ЦК України з огляду на таке. Відповідно до зазначеної норми закону позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 згаданого Кодексу встановлено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Суд встановив, що в анкеті-заяві позичальника від 26 березня 2019 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні його умови щодо строку дії кредитного ліміту, його розміру, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами. Установивши, що підписана відповідачем анкета-заява не містить зазначення розміру процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що сторони у договорі не визначили розміру та порядку нарахування процентів, а вимог щодо застосування наслідків порушення зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України банк не пред`являв. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) (постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 127/7032/17). За таких обставин апеляційний суд прийшов до висновку, що доводи апеляційної скарги не є істотними, висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни рішення. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 384, 389 ЦПК України апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 жовтня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий Т. М. Шемета