Постанова 4805 № 282/1154/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №282/1154/20 Головуючий у 1-й інст. Носач В. М. Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Миніч Т.І., Коломієць О.С. розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м.Житомирі цивільну справу №282/1154/20 за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Любарського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Носача В.М. в смт Любарі, в с т а н о в и в : У жовтні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 04 серпня 2009 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, за яким позичальнику відкрито картковий рахунок із початковим лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 23.09.2020 утворилася заборгованість у розмірі 18016,42 грн, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 12838,99 грн; заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України в розмірі 878,99 грн; заборгованості за пенею в розмірі 4298,44 грн. На підставі викладеного АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 18016,42 грн. Заочним рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк». Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідачем було підписано Анкету-заяву при укладенні кредитного договору № б/н від 04.08.2009, чим останній підтвердив свою згоду на те, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Підписанням вказаної анкети-заяви, відповідач підтвердив, що повністю згоден з вказаними Умовами та Правилами, розуміє їх зміст та зобов`язується їх виконувати, зобов`язується самостійно знайомитися з усіма змінами Умов та Правил надання банківських послуг, тарифів на сайті банку. Крім того, відповідач на протязі тривалого часу користувався кредитними коштами та здійснював платежі на погашення заборгованості, що є підтвердженням про ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг. При цьому, подані позивачем докази, відповідачем не спростовано, що є його, а не суду, процесуальним обов`язком. Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористалася. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Судом під час розгляду справи встановлено, що 04 серпня 2009 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір, що підтверджується Анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, яка містить її анкетні дані та підпис . У заяві зазначено, що клієнт згоден з тим, що ця анкета - заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. При цьому зазначалось, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку, і позичальник зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. До кредитного договору банк додав витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, копію наказу про затвердження Умов та правил надання банківських послуг. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 23 вересня 2020 року становить 18016,42 грн, та складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 12838,99 грн; заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України в розмірі 878,99 грн; заборгованості за пенею в розмірі 4298,44 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості вимог банку, оскільки позивач не довів наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором. Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені закономяк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за закономнадані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 04 серпня 2009 року розмір тіла кредиту та процентна ставка не зазначені. Крім того, надана представником банка виписка по картковому рахунку за період з 04.08.2009 по 23.06.2020, також не містить відомостей про розмір встановленого кредитного ліміту. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді відсотків та неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути прострочене тіло кредиту та прострочені відсотки, а також пеню за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04 серпня 2009 року, посилається на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку , як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять доказів, що саме ці Витяги з Тарифів та Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, а тому у даному випадку неможливо застосувати до даних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК Українищодо договору приєднання, що підтверджено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 серпня у шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутніпідстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі тіла кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що банк має право захистити свої права шляхом зобов`язання боржника виконати свій обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Проте, враховуючи, що матеріали справи не містять будь-яких доказів про фактичний розмір отриманої відповідачем суми кредитних коштів, банком не наведено чітких, однозначних та зрозумілих норм закону, на підстав яких ним було пред`явлено вимогу про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, підстави для стягнення вказаної суми заборгованості відсутні. Таким чином, висновок суду першої інстанції про необґрунтованість вимог банку є вірним. Відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК Українисудові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Любарського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуючий Судді