Ухвала КГС ВС № 912/1704/18

УХВАЛА 28 січня 2021 року м. Київ Справа № 912/1704/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: О. О. Мамалуй- головуючий, І. Д. Кондратова, В. І. Студенець за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у складі колегії суддів: С. Г. Антонік - головуючий, Е. В. Орєшкіна, І. М. Кощеєв та на рішення господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2020 суддя: В. Г. Кабакова за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до дочірнього підприємства «Центргаз» відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз» про стягнення 4 453 105, 23 грн. за участю представників учасників: позивача: Т. В. Кисіль відповідача: К. М. Кропліс ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства «Центргаз» відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз» (далі - ДП «Центргаз», відповідач) боргу в сумі 4 453 105,23 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу від 06.04.2017 № 17-216-Н, що полягає у несвоєчасній оплаті за поставлений позивачем газ. Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 03.10.2018 у даній справі, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2019, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ДП «Центргаз» Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз» на користь ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заборгованості в розмірі 3 148 752,34 грн, у тому числі: пеня - 1 304 352,89 грн (50% від заявленої), 3% річних - 605 040,32 грн, інфляційні втрати - 1 239 359,13 грн, та судового збору в сумі 66 796,58 грн. У задоволені позову в іншій частині відмовлено. Постановою Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 912/1704/18 скасовано рішення господарського суду Кіровоградської області від 03.10.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2019. Справу №912/1704/18 направлено на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області. Постанова мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було встановлено, за який обсяг газу сплачено відповідачем власними коштами, а за який - шляхом проведення взаєморозрахунків через процедуру, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій», не вказано термінів, в які покупець мав оплатити придбаний ним природний газ, коли фактично такі оплати були здійснені та за рахунок яких коштів. Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2020 у справі №912/1704/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2020, в задоволенні позову відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані відсутністю прострочення виконання зобов`язання відповідачем за договором купівлі-продажу природного газу. Суди попередніх інстанцій вказують на те, що матеріалами справи підтверджується, що розрахунок за природний газ, поставлений за договором № 17-216-Н від 06.04.2017, проведено шляхом перерахування коштів з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання продавця в загальному розмірі 142 572 731,11 грн та шляхом перерахування коштів Головним управлінням Державної казначейської служби України в Кіровоградській області на рахунок позивача відповідно до укладених спільних протокольних рішень «Про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів Загального фонду Державного бюджету України» в сумі 125 500 000,00 грн. Судами попередніх інстанцій досліджено розрахунки обох сторін, докази, що підтверджують перерахування коштів по спецрахунку і сплату коштів за спільними протокольними рішеннями та встановлено своєчасну сплату коштів з рахунку зі спеціальним режимом використання та відсутність порушення строків щодо перерахування коштів, погоджених сторонами у Спільних протокольних рішеннях. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2020, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2020 в частині відмови у стягненні 2 211 014,92 грн та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення 2 211 014,92 грн. З касаційної скарги вбачається, що вона подається на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Позивач вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 14.05.2019 у справі № 910/7631/18, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а судові рішення - без змін. Дослідивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №912/1704/18 з огляду на наступне. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г). Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що судові рішення у справі №912/1704/18 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 14.05.2019 у справі № 910/7631/18, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18, оскільки висновки у даній справі та у зазначених справах, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах. У справі № 904/12527/16, на яку посилається скаржник, предметом позову є стягнення заборгованості з орендної плати. У зазначеній постанові Верховний Суд вказав на те, що договором оренди не визначено обов`язок позивача відправляти на адресу відповідача рахунки на оплату та щомісячні акти прийому-передачі наданих послуг. Крім того, відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України договір найму (оренди) не вважається договором про надання послуг (Глави 63-66 ЦК України). У справі № 910/12934/18, на яку посилається скаржник, предметом позову є стягнення заборгованості з орендної плати. Верховний Суд, у зазначеній постанові, вказав на безпідставність доводів відповідача про відсутність у нього обов`язку зі сплати орендних платежів в обумовленому договором розмірі, з огляду на недоведеність досягнення між сторонами договору домовленостей щодо зміни порядку розрахунку розміру орендної плати. Верховний Суд, направляючи справу № 910/12934/18 на новий розгляд зазначив про те, що господарськими судами належним чином не перевірено розрахунок позовних вимог на предмет його обґрунтованості та відповідності вимогам чинного законодавства. У справі № 911/2630/18, на яку посилається скаржник, предметом спору є стягнення заборгованості за поставлений товар. Верховний Суд, направляючи справу № 911/2630/18 на новий розгляд зазначив про те, що судами попередніх інстанцій достеменно не встановлено в який період та в якому обсязі здійснена позивачем поставка товару з огляду на триваючий характер правовідносин сторін; чи було сплачено відповідачем кошти за весь фактично поставлений товар за договором чи лише щодо його частини; чи здійснювалось при проведенні оплат зарахування у погашення раніше існуючого боргу тощо. У вказаних вище постановах Верховний Суд зазначив, що можливість застосування ст. 534 Цивільного кодексу України ставиться в залежність від змісту реквізиту «Призначення платежу» платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Натомість у даній справі № 912/1704/18 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено відсутність прострочення виконання зобов`язання відповідачем за договором купівлі-продажу природного газу, з огляду на своєчасну сплату коштів з рахунку зі спеціальним режимом використання та відсутність порушення строків щодо перерахування коштів, погоджених сторонами у Спільних протокольних рішеннях. Верховний Суд у справах № 904/12527/16, № 910/12934/18, № 911/2630/18 дійшов висновку щодо застосування положень ст. 534 ЦК України з огляду на предмет і підстави позову та відсутність у зазначених справах обставин проведення розрахунків шляхом підписання спільних протокольних рішень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, за якими сторонами змінено порядок і строк проведення розрахунків у справі № 912/1704/18. Таким чином, вирішуючи справу № 912/1704/18 та справи № 904/12527/16, №910/12934/18, №911/2630/18, суди виходили, зокрема, з різних встановлених судами фактичних обставин справи. Тобто, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду у зазначених справах, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №912/1704/18. У справі № 910/7631/18, на яку посилається скаржник, предметом позову є зобов`язання відповідача виконати свої договірні зобов`язання та визнання події, що сталась 19.04.2017 з майном позивача, страховим випадком, стягнення 194 400, 00 грн страхового відшкодування на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 02/636/2017 від 14.04.2017. Верховний Суд, у зазначеній справі, направляючи справу на новий розгляд вказав на неврахування судами попередніх інстанцій спеціальної норми ст. 983 ЦК України, яка пов`язує момент набрання чинності договору страхування з моментом внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором і, як наслідок не досліджено обставин справи на предмет існування між сторонами спору договірних зобов`язань на момент виникнення події, що була заявлена позивачем, як страховий випадок. Тобто, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду у справі № 910/7631/18, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №912/1704/18. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду у справах № 904/12527/16, № 910/7631/18, № 910/12934/18, № 911/2630/18, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №912/1704/18. З огляду на зазначене, доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій при розгляді справи № 912/1704/18 висновків Верховного Суду, викладених у вище вказаних постановах є безпідставними. Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18). Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2020 та на рішення господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2020 у справі № 912/1704/18. Керуючись ст.ст. 234, 235, п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2020 та на рішення господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2020 у справі № 912/1704/18 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. О. Мамалуй Суддя І. Д. Кондратова Суддя В. І. Студенець