Постанова 4873 № 920/583/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" січня 2021 р. Справа№ 920/583/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Скрипки І.М. суддів: Тищенко А.І. Михальської Ю.Б. при секретарі судового засідання Нагулко А.Л. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 21.01.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" на рішення Господарського суду Сумської області від 03.09.2020 (повний текст складено 08.09.2020) у справі №920/583/20 (суддя Джепа Ю.А.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новодмитрівське" про стягнення 245 750,25 грн. В судовому засіданні 21.01.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новодмитрівське" про стягнення 245 750,25 грн., з яких: 31 820,00 грн. пені, 3 602,20 грн. 3 % річних, 78 490,05 грн. штрафу, 131 838,00 грн. відсотків за користування товарним кредитом на підставі договору купівлі продажу № 47/19/62 від 07.05.2019. Позов обґрунтований порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу №47/19/62 від 07.05.2019 в частині оплати поставленого товару. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Сумської області від 03.09.2020 у справі №920/583/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новодмитрівське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" 31 820,00 грн. пені, 3 602,20 грн. 3% річних, 78 490,05 грн. 20 % штрафу та 1 708,68 грн. судового збору. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування товарним кредитом в сумі 131 838,00 грн. відмовлено. Задовольняючи позов частково, суд виходив з доведеності та обґрунтованості вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних, штрафу. У задоволенні вимог в частині стягнення відсотків за користування товарним кредитом в сумі 131 838,00 грн. судом було відмовлено за безпідставністю нарахування. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач 14.09.2020 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування товарним кредитом на підставі договору купівлі - продажу №47/19/62 від 07.05.2019 та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення 131 838,00 грн. відсотків за користування товарним кредитом. Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного: - висновки суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування товарним кредитом на підставі договору купівлі - продажу №47/19/62 від 07.05.2019 не відповідають нормам чинного законодавства та сталій судовій практиці у вирішенні аналогічного роду спорів; - судом безпідставно здійснено відступлення від висновків та правових позицій Верховного Суду, про які, зокрема, було зазначено ТОВ "НОР-ЕСТ АГРО", та не враховано висновки Верховного Суду за результатами розгляду аналогічного роду касаційних скарг із врахуванням Конвенції та рішень Європейського Суду з прав людини; - судом невірно та/або помилково здійснено підміну понять між «поставка товару» та «доставка товару», що призвело до невірного трактування та прийняття відповідного протиправного судового рішення в частині відповідних позовних вимог; - апелянт просить врахувати: в частині зазначення терміну, на який відкладається платіж - п.п. 5.1, 6.1 договору; в частині визначення моменту передачі власності (дата підписання договору або фактичної передачі товару) - п.п. 7.2, 7.4 договору; в частині визначення встановлення розміру платежів за користування товарним кредитом - відсотків (у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованої суми) і визначення порядку їх виплати - ст.ст. 536, 694 ЦК України, позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 30.02.2011 у справі №3-44гс11, п.п. 12.13, 7.2 договору; - просить врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25.06.2019 у справі №924/1473/15. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача 28.09.2020 передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2020 залишено апеляційну скаргу без руху з огляду на неподання належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Надано скаржнику строк не більше семи днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині. 08.10.2020 від представника позивача надійшла заява, до якої додано платіжне доручення №1830 від 06.10.2020 про доплату 1 175,00 грн. судового збору. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2020 відкрито апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 26.11.2020. 26.11.2020 розгляд справи №920/583/20 не відбувся у зв`язку з перебуванням суддів Скрипки І.М. та Михальської Ю.Б. у відпустці, судді Тищенко А.І. на лікарняному. Після виходу суддів Скрипки І.М. та Михальської Ю.Б. з відпусток, судді Тищенко А.І. з лікарняного, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 розгляд справи призначено на 21.01.2021. Явка представників сторін Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 21.01.2021 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування товарним кредитом на підставі договору купівлі - продажу №47/19/62 від 07.05.2019 та прийняти у відповідній частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 21.01.2021 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України). Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції 07.05.2019 між ДП "ТЕТІЇВСЬКА АГРОПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ", правонаступником якого є ТОВ "НОР-ЕСТ АГРО" та ТОВ "НОВОДМИТРІВСЬКЕ" укладено договір купівлі-продажу №47/19/62 (далі - договір), згідно умов якого сторонами визначено та погоджено умови купівлі-продажу насіння, засобів захисту рослин та/або мікродобрив. Згідно з п.п. 1.1, 1.2 договору, позивач зобов`язується в строки, визначені цим договором, додатком до цього договору або фінансовою/товарною аграрною розпискою, передати у власність відповідача (поставити) товар, а відповідач зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість. Найменування товару визначене в додатках до цього договору, які складають його невід`ємну частину. Пунктами 2.1, 2.2 договору сторони погодили, що розгорнутий асортимент та кількість товару, що поставляється, визначається у додатках-специфікаціях до цього договору або у товарній аграрній розписці. У випадку розбіжності даних у додатках-специфікаціях до цього договору та у видаткових накладних або товарних аграрних розписках щодо кількості товару, перевагу має видаткова накладна/товарна агарна розписка. Відповідно до пункту 5.1 договору, ціна за одиницю товару кожного найменування в національній валюті наводиться в додатках до цього договору. Загальна вартість товару з ПДВ визначається шляхом складання окремих партій товару, визначених у додатках до цього договору. Пунктом 6.1 договору передбачено, що загальна вартість товару повинна бути сплачена відповідачем у строк, встановлений в додатках-специфікаціях до цього договору. Відповідно до п. 7.2 договору поставка здійснюється на умовах та в місці поставки, визначених в додатках до цього договору. Товар поставляється партіями. Згідно із п. 7.4 договору, перехід права власності на товар, а також ризики випадкового знищення та/або випадкового пошкодження товару переходять до відповідача в момент поставки товару та підписання уповноваженим представником відповідача видаткових накладних на товар. Датою поставки товару, переходу права власності на товар і ризиків є дата проставлена представником відповідача на видатковій накладній при підписанні видаткової накладної. Пунктом 11.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та засвідчення печатками сторін. Строк дії цього договору становить дванадцять календарних місяців. Договір вважається автоматично пролонгованим за наступні дванадцять календарних місяців, якщо за тридцять календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення його дії. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. На виконання умов договору, позивачем за період з 08.05.2019 по 18.06.2019 поставлено відповідачу товар на загальну суму 392 450,28 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 2470 від 08.05.2019 суму 134 187,00 грн.; № 2263 від 14.05.2019 на суму 28 006,86 грн.; № 2569 від 17.05.2019 на суму 86 595,30 грн.; № 2533 від 21.05.2019 на суму 65 633,28 грн.; № 2671 від 22.05.2019 на суму 26 663,52 грн.; № 3309 від 16.06.2019 на суму 38 400,00 грн.; та № 3438 від 18.06.2019 на суму 12 964,32 грн., які підписано та скріплено печатками сторін. У відповідності до додатків до договору купівлі-продажу № 47/19/62 від 07.05.2019 сторонами визначено умови та граничні терміни здійснення оплати вартості товару, а саме: до 10.05.2019, до 14.05.2019, до 15.05.2019, до 22.05.2019, до 13.06.2019, до 18.06.2019 та до 30.10.2019. Натомість, відповідачем у порушення норм чинного законодавства та умов договору належним чином, своєчасно та в повному обсязі не виконано взяті на себе зобов`язання щодо проведення розрахунків у строки, визначені договором. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у визначені сторонами у договорі терміни (строки оплати) - в строк до 30 жовтня 2019 - здійснено перерахування на користь позивача 78 550,00 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 131 від 08.05.2019 на суму 26 850,00 грн.; № 133 від 14.05.2019 на суму 5 600,00 грн.; №135 від 16.05.2019 на суму 560,00 грн.; № 134 від 16.05.2019 на суму 16 760,00 грн.; № 142 від 21.05.2019 на суму 18 500,00 грн.; № 174 від 19.06.2019 на суму 2 600,00 грн. та № 174 від 19.06.2019 на суму 7 680,00 грн. Станом на 31.10.2019 заборгованість відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу № 47/19/62 від 07.05.2019 становила 313 900,28 грн. Після 30.10.2019 заборгованість відповідача перед позивачем за вищезазначеним договором у сумі 313 900,28 грн. погашена (зарахована) у відповідності до акту б/н про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.03.2020. Таким чином, зі сторони позивача зобов`язання щодо поставки та передачі у власність відповідача товару виконані в повному обсязі, що підтверджується вищезазначеними видатковими накладними, проте відповідачем в порушення вимог пунктів 5, 6 договору зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконані з порушенням строків оплати, а саме заборгованість відповідача перед позивачем згідно договору купівлі-продажу № 47/19/62 від 07.05.2019 фактично погашено лише 19.03.2020, а не до 30.10.2019 як передбачено умовами договору. Відповідно до ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать. Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другої сторони (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 694 ЦК України встановлено особливості продажу товару в кредит. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов`язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Пунктом 12.2 договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов`язань за договором сторона, яка допустила прострочення, сплачує другій стороні, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який вона сплачується, нарахованої на суму простроченого зобов`язання за кожен день прострочення. Відповідно до п. 12.3 договору, в разі ухилення від оплати вартості товару понад п`ятнадцяти календарних днів відповідач, крім пені, сплачує позивачеві штраф в розмірі 20 % від загальної вартості товару. Згідно з п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" пеня, за визначенням ч. 3 ст. 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати. Тобто, штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання та підлягає стягненню однократно за окремо здійснене правопорушення (в даному випадку за неоплату) та не носить характер тривалої санкції, натомість як пеня нараховується в залежності від кількості днів прострочення за невиконання даного зобов`язання. Кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов`язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов`язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. У свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується наступними ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов`язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов`язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення. Судом першої інстанції зазначено, що твердження відповідача про те, що відповідно до статті 61 Конституції України, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, в даному випадку не береться судом до уваги, оскільки штраф і пеня це різні штрафні санкції. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 розділ II "Права, свободи та обов`язки людини і громадянина" Конституції України закріплює конституційні права, свободи і обов`язки насамперед людини і громадянина та їх гарантії. Місцевий господарський суд зауважив, що положення ст. 61 Конституції України стосується фізичних осіб, а не юридичних, і не застосовується до господарських відносин. Крім того, необгрунтовано ототожнюються поняття "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність". Так, "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність", що визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 у справі № 1-15/99. При цьому, у контексті змісту положень норм Конституції України, у т.ч. ст. 61 Конституції України, терміни "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність" розмежовуються. Крім того, умови договору передбачають цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність, за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, тобто встановлює один вид відповідальності - цивільно-правову. При цьому, чинне законодавство не встановлює граничного розміру неустойки і збільшення її розміру за рахунок встановлення штрафу у випадку порушення виконання зобов`язання з оплати у встановлений вказаним договором строк, і відповідне положення договору не суперечить чинному законодавству, яке встановлює обмеження лише щодо розміру такого виду неустойки як пеня. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами загальної суми неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами загальної юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17 та постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що одночасне стягнення пені та штрафу за порушення одного зобов`язання не суперечить положенням ст. 61 Конституції України, розміщеній у розділі 2 "Права, свободи та обов`язки людини та громадянина". Крім того, погодження сторонами в договорі відповідальності у вигляді пені та штрафу, нарахованого на підставі умов договору відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України, а також приписам статей 546 ЦК України, статті 231 ГК України, тому одночасне стягнення вказаних штрафних санкцій не суперечить статті 61 Конституції України. Заперечення відповідача у відзиві на позов про сплив строку позовної давності нарахування пені, місцевим господарським судом були визнані безпідставними з огляду на наступне. Відповідно до умов п. 12.5 договору нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором становить три роки. Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 3 602,20 грн. за загальний період з 31.10.2019 по 18.03.2020. Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних та інфляційних втрат місцевий господарський суд встановив, що вищезазначений розрахунок виконано позивачем арифметично вірно. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки пеня та штраф передбачені сторонами у договорі і розраховані позивачем арифметично вірно, вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь 31 820,00 грн. пені (загальний період з 31.10.2019 по 18.03.2020) та 78 490,05 грн. - 20 % штрафу є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, крім того суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 602,20 грн. за загальний період з 31.10.2019 по 18.03.2020 підлягають задоволенню на підставі ст. 625 ЦК України. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010). Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного. При цьому, колегія суддів переглядає оскаржуване рішення в частині доводів та вимог апеляційної скарги, а саме щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування товарним кредитом в сумі 131 838,00 грн. Відповідно до п. 12.13 договору у разі прострочення відповідачем оплати товару, проданого в кредит (товарний кредит), на прострочену суму нараховуються 0,3 процентів щоденного від вартості поставленого та неоплаченого своєчасно товару, від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Пунктом 7.2 договору визначено, що поставка здійснюється на умовах та в місці поставки, визначених в додатках до цього договору. Можлива поставка товару у кредит (товарний кредит), що погоджується сторонами у додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною цього договору. У разі погодження сторонами у додатку до договору поставки товару у кредит (товарний кредит), з дня поставки товару у кредит і до дня оплати товару в повному обсязі на суму вартості товару нараховуються проценти у розмірі 30 % річних від вартості поставленого товару за кожний день прострочки оплати за поставлений товар. Вказані проценти відповідач зобов`язаний сплатити позивачу у строк встановлений у додатку до договору для оплати вартості поставленого товару у кредит. Статтею 694 ЦК України встановлено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі невиконання продавцем обов`язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення ст. 665 цього Кодексу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар. Відповідно до пп. 14.1.245 п. 14.1 ст. 14 ПК України, товарний кредит - це товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Таким чином, виходячи з податкового визначення, можна виокремити такі обов`язкові умови договорів, згідно з якими товари надаються у кредит: 1) зазначення терміну, на який відкладається платіж; 2) визначення моменту передачі власності (дата підписання договору або дата фактичної передачі товару); 3) встановлення розміру платежів за користування товарним кредитом - відсотків (у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованої суми) і визначення порядку їх виплати. У цьому випадку у додатках до договору купівлі-продажу № 47/19/62 від 07.05.2019 визначено, що поставка здійснюється на умовах доставки товару на склад покупця (відповідача), а не на умовах товарного кредиту, як стверджує позивач. Крім того, ні в договорі, ні в додатках до нього не визначено порядок виплати платежів за користування товарним кредитом. Вимога позивача сплатити відсотки за користування кредитом суперечить правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, постанові від 01.07.2014 у справі № 3-32гсІ4 та від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13, де Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що системний аналіз ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625 та ст. 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення 3 % річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору. Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожен день прострочення). З огляду на наведене, а також приймаючи до уваги те, що сторони договору не погодили між собою здійснення поставок товару на умовах товарного кредиту, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення відсотків за користування товарним кредитом в сумі 131 838,00 грн. за безпідставністю їх нарахування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України). Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. При винесенні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом були враховані умови спірного договору, зокрема, п.п. 5.1, 6.1, 7.2, 7.4, 12.13. Посилання апелянта на те, що висновки суду першої інстанції на рахунок того, що вимога позивача сплатити відсотки за користування кредитом суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18 є безпідставними з огляду на те, що предметом спору у справі № №922/3578/18 про стягнення заборгованості, 2 % від суми боргу за кожен день прострочки, що є платою за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат. Судом першої інстанції були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі. Посилання апелянта на висновки, викладені у п. 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/473/15, колегією суддів відхиляються, оскільки вони стосуються зовсім інших правовідносин, а ніж ті, що мають місце у даній справі. Доводи позивача не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування товарним кредитом. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування товарним кредитом та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Посилання апелянта на те, що місцевий господарський суд вдався до застосування «правового пуризму», надмірної процесуальної формальності, не здійснивши дотримання ст. 238 ГПК України, не узгоджуються з матеріалами справи. Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції у вказаній частині. Виходячи з правил ч. 4 ст. 11 ГПК України, апеляційний суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було. Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29). За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в частині стягнення 131 838, 00 грн. відсотків за користування товарним кредитом. Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" на рішення Господарського суду Сумської області від 03.09.2020 у справі №920/583/20. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" на рішення Господарського суду Сумської області від 03.09.2020 у справі №920/583/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 03.09.2020 у справі №920/583/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №920/583/20 повернути до Господарського суду Сумської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови підписано 02.02.2021. Головуючий суддя І.М. Скрипка Судді А.І. Тищенко Ю.Б. Михальська