Постанова Північний апеляційний господарський суд № 927/631/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" січня 2021 р. Справа№ 927/631/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Майданевича А.Г. Ткаченка Б.О. розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.09.2020 року (дата підписання повного тексту 18.09.2020 року) у справі № 927/631/20 (суддя: Белов С.В.) за позовом Чернігівського міського центру зайнятості до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відшкодування шкоди у розмірі 16204,34 грн без виклику представників сторін ВСТАНОВИВ: Чернігівський міський центр зайнятості (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 16 204,34 грн шкоди, завданої його неправомірними діями. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №30/03-23 від 08.10.2019 року було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах. З 19.12.2019 по 19.05.2020 ОСОБА_1 перебував на обліку у Чернігівському міському центрі зайнятості як безробітний та отримав за цей період допомогу по безробіттю у сумі 16 204,34 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 року у справі №620/3335/19, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2020 року, визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №30/03-23 від 08.10.2019 року та зобов`язано призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах з 26.09.2019 року. Так, за твердженням позивача, допомога по безробіттю ОСОБА_1 у розмірі 16 204,34 грн підлягає поверненню Центру зайнятості відповідачем, оскільки була виплачена всупереч вимогам ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" через неправомірні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Посилаючись на ст. 1173 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати йому заподіяну шкоду у розмірі 16204,34 грн. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 18.09.2020 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь Чернігівського міського центру зайнятості 16 204,34 грн матеріальної шкоди та 2102,00 грн витрат зі сплати судового збору. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.09.2020 року у справі №927/631/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Чернігівської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказав, що позивач не наділений повноваженнями стягувати кошти (виплачену допомогу по безробіттю особі) з органу Пенсійного фонду у випадку призначення такій особі пенсії за рішенням суду. Крім того, скаржник наголосив на тому, що він не є роботодавцем по відношенню до ОСОБА_1 . Недостовірні відомості, на підставі яких було призначено допомогу по безробіттю ОСОБА_1 , головним управлінням до центру зайнятості не надавалися. А тому, у відповідача відсутні підстави для повернення коштів позивачу, як незаконно виплачених останнім. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2020 року справу № 927/631/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.09.2020 у справі №927/631/20 залишено без руху. Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у встановленому розмірі згідно з чинним законодавством. Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги. Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.09.2020 року у справі №927/631/20. Призначив до розгляду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.09.2020 року у справі №927/631/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників своєю ухвалою від 23.11.2020 року. Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.09.2020 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 року у справі №620/3335/19, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2020, було визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №30/03-23 від 08.10.2019 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як працівнику, зайнятому на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці по Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах; зобов`язано зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу працю з 15.05.1988 року по 30.08.2000 рік муляром в Чернігівській виробничій дільниці Будівельно-монтажного поїзда № 763 по Списку № 2 та працю з 09.01.1978 року по 06.06.1978 рік "смазчиком 1 разряда" на Чернігівському камвольно-суконному комбінаті імені 50-річчя Радянської України; зобов`язано призначити Головне управління ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах з часу звернення про призначення пенсії, а саме з 26.09.2019 року (а. с. 35-45). У вказаному рішенні було встановлено, що 26.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, оформлене листом № 30/03-23 від 08.10.2019 року, позивачу відмовлено в підтвердженні стажу позивача у період з 15.05.1988 року по 30.08.2000 року "муляром" в Чернігівській виробничій дільниці Будівельно-монтажного поїзда № 763 та з 09.01.1978 року по 06.06.1978 року "смазчиком 1 разряда" на Чернігівському камвольно-суконному комбінаті імені 50-річчя Радянської України з посиланням на те, що заявником не надані первинні підтверджуючі документи. Суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача в частині відмови в підтвердженні позивачу зазначеного стажу. Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, враховуючи те, що у справі №620/3335/19 та у цій справі беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 року у справі №620/3335/19 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи. 19.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та заявою про призначення виплати допомоги по безробіттю (а. с. 8, 9). Наказом Чернігівського міського центру зайнятості №НТ191233 від 23.12.2019 року було прийнято рішення про надання ОСОБА_1 статусу безробітного з 19.12.2019 року, а наказом №НТ191226 від 23.12.2019 року призначена виплата допомоги по безробіттю з 26.12.2019 року по 19.12.2020 року (а. с. 16). На підставі наказу №НТ200519 від 19.05.2020 року було припинено реєстрацію ОСОБА_1 як безробітного (а. с. 16). Як вбачається з матеріалів справи, за час перебування ОСОБА_1 на обліку в Чернігівському міському центру зайнятості з 19.12.2019 року по 19.05.2020 року йому була нарахована та виплачена допомога по безробіттю за період з 26.12.2019 року по 15.04.2020 року у розмірі 16204,34 грн, що підтверджується відомостями виплат за видами забезпечення за січень-квітень 2020 року, платіжними дорученнями №62 від 22.01.2020 року, №130 від 12.02.2020 року, №279 від 12.03.2020 року, №414 від 09.04.2020 року, №518 від 30.04.2020 року про перерахування коштів АТ "Укрсиббанк" для здійснення таких виплат, довідкою-розрахунком матеріального забезпечення №06/2017 від 01.06.2020 року та додатками до персональної картки №250319121900006 ОСОБА_1 (наявні в матеріалах справи). Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 04.05.2020 року №2500-0402-8/14117 було повідомлено ОСОБА_1 про призначення йому пенсії на пільгових умовах з 26.09.2019 року, розмір якої становить 2213,38 грн (а. с. 17). Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області також повідомило Чернігівський міський центр зайнятості, що 29.04.2020 року прийнято рішення щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах згідно з рішенням суду, що підтверджується листом від 22.05.2020 року №2500-0339-5/17695 (а. с. 19). Директором Чернігівського міського центру зайнятості 01.06.2020 видано наказ №74 про вжиття заходів з повернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області виплаченої ОСОБА_1 16 204,34 грн допомоги по безробіттю за період з 26.12.2019 року по 15.04.2020 року (а. с. 21). Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з претензією №05/2025 від 01.06.2020 року, у якій запропонував останньому у місячний строк з дня отримання претензії добровільно сплатити на розрахунковий рахунок Чернігівського міського центру зайнятості кошти в сумі 16204,34 грн, які були виплачені ОСОБА_1 як допомога по безробіттю. Відповідач в свою чергу, листом від 10.06.2020 року №2500-0802-5/20710 повідомив позивача про безпідставність вищевказаної вимоги. Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Відповідності до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції на відміну від загальної норми ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма ст. 1173 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи. Відповідно до ч. 1 ст. 107 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Так, суб`єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, є органи державної влади або місцевого самоврядування. Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Згідно з п. 7 зазначеного Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області є органом виконавчої влади, тобто суб`єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсій на пільгових умовах встановлена рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 року у справі №620/3335/19, яке набрало законної сили. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна розпочати роботу. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 43 зазначеного закону статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (частина 2 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення"). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону. Згідно п. 7 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку. Тобто, виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України "Про зайнятість населення". З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснені позивачем виплати допомоги по безробіттю особі, якій призначено пенсію, є додатковими витратами позивача, оскільки така виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б позивачем у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії ОСОБА_1 . Вказаними неправомірними діями відповідача Чернігівському міському центру зайнятості завдано матеріальної шкоди (збитків) у розмірі отриманої громадянином ОСОБА_1 за період з 26.12.2019 року по 15.04.2020 року допомоги по безробіттю у розмірі 16 204,34 грн. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_1 своєчасно не отримав призначення пенсійного забезпечення, яке йому гарантовано чинним законодавством, а Чернігівський міський центр зайнятості безпідставно здійснив йому виплату допомоги по безробіттю, як особі, яка не має будь-яких доходів, за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями Пенсійного фонду та понесеними позивачем збитками. Таким чином, неправомірні дії відповідача, призвели до відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 і завдали матеріальної шкоди позивачу, яка у відповідності до ст.ст. 1166, 1173 Цивільного кодексу України має відшкодуватися Пенсійним фондом на користь позивача. Аналогічна правова позиція щодо застосування ст.ст. 1166, 1173 Цивільного кодексу України та ст. 107 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у подібних правовідносинах викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 року у справі № 915/282/17, від 02.03.2018 року у справі № 916/336/17. Колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що позивач не наділений повноваженнями стягувати кошти (виплачену допомогу по безробіттю особі) з органу Пенсійного фонду у випадку призначення такій особі пенсії за рішенням суду, оскільки правовим обґрунтуванням заявленого позову є саме ст. 1173 Цивільного кодексу України, яка регулює відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади. Крім того, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що він не є роботодавцем по відношенню до ОСОБА_1 . Недостовірні відомості, на підставі яких було призначено допомогу по безробіттю ОСОБА_1 , головним управлінням до центру зайнятості не надавалися, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Водночас, колегія суддів відзначає, що рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах з 26.09.2019 року було прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області лише 29.04.2020 року, а допомога по безробіттю була виплачена ОСОБА_1 по 15.04.2020 року. З огляду на доведення наявності усіх трьох елементів цивільного правопорушення, як відшкодування шкоди відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог. Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні. Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.09.2020 року у справі № 927/631/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 18.09.2020 року у справі №927/631/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №927/631/20 повернути до Господарського суду Чернігівської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді А.Г. Майданевич Б.О. Ткаченко