Постанова 4873 № 911/1131/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" січня 2021 р. Справа№ 911/1131/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шаптали Є.Ю. суддів: Яковлєва М.Л. Куксова В.В. без повідомлення (виклику) учасників справи розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2020 у справі №911/1131/20 (суддя Горбасенко П.В., повний текст рішення складено 07.07.2020) за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства «Борщагівка» про стягнення 148 510, 48 грн ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Комунального підприємства «Борщагівка» про стягнення 148 510,48 грн. заборгованості, з яких: 110 933,21 грн. пені, 26 431,66 грн. інфляційних втрат та 11 145,61 грн. 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу № 1372/16-ТЕ-17 від 21.12.2015. Рішенням Господарського суду Київської області від 03.07.2020 у справі №911/1131/20 у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства «Борщагівка» про стягнення 148 510,48 грн. відмовлено повністю. Судові витрати покладено на позивача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач заборгованість за зобов`язаннями січня 2016 року, лютого 2016 року, березня 2016 року та квітня 2016 року погасив до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії», сплативши 21.10.2016 р. 620 696,23 грн. боргу за договором постачання природного газу № 1372/16-ТЕ-17 від 21.12.2015, що підтверджується платіжним дорученням № 3 від 20.10.2016 (з відміткою про оплату 21.10.2016) та листом КП «Борщагівка» № 205 від 25.10.2016. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем неправомірно нараховано відповідачу пеню, інфляційні втрати та 3 % річних за зобов`язаннями січня 2016 року, лютого 2016 року, березня 2016 року та квітня 2016 року, а тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2020 у справі №911/1131/20 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Також у апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказав, що місцевий господарський суд порушив та неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Позивач вважає, що оскільки матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, то застосування приписів частини 3 статті 7 згаданого закону є неправомірним. На думку скаржника, судом не враховано правову позицію Вищого господарського суду України щодо обов`язковості включення до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, викладену в ряді постанов, перелік яких наводить скаржник в тексті апеляційної скарги. 19.08.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптали Є.Ю., суддів: Яковлєв М. Л., Поляк О.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2020 у справі №911/1131/20 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги. Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 15.09.2020 року від скаржника надійшла заява про усунення недоліків. 08.09.2020 до канцелярії Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу від відповідача, у якому він заперечує проти доводів апеляційної скарги та вважає оскаржуване рішення законним, наголошуючи, що позивачем неправомірно нараховано відповідачу пеню, інфляційні втрати та 3 № річних за зобов`язаннями січня - квітня 2016 року. Відтак, відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 у справі №911/1131/20 поновлено Акціонерному товариству «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2020 у справі №911/1131/20 та відкрито апеляційне провадження у даній справі. Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання. Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2020 у справі №911/1131/20 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 22.10.2020 до канцелярії Північного апеляційного господарського суду разом із супровідним листом Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, у яких він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4739/20 від 17.11.2020, у зв`язку з перебуванням судді Поляк О.І. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В. В., Яковлєв М. Л. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2020 у справі №911/1131/20 прийнято до провадження визначеним складом колегії суддів. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Так, згідно ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Постачальник) та Комунальним підприємством «Борщагівка» (Споживач) укладено договір постачання природного газу № 1372/16-ТЕ-17 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі - газ), а споживач - прийняти та оплатити цей газ, на умовах договору. Відповідно до п. 3.4. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Згідно з п. 5.4. договору загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу. Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. За змістом п. 12. договору він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу з 01.01.2016 до 31.03.2016, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. 31.12.2015, 29.01.2016, 31.03.2016 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Постачальник) та Комунальним підприємством «Борщагівка» (Споживач) укладено додаткові угоди № 1, № 2, № 3 до договору постачання природного газу № 1372/16-ТЕ-17 від 21.12.2015, згідно яких сторони домовились викласти пункт 6.1 договору в наступній редакції: « 6.1. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.». Так, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до частини першої ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. За змістом частини першої частини 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивачем, на виконання п. 1.1. договору постачання природного газу № 1372/16-ТЕ-17 від 21.12.2015 за період з січня 2016 року по квітень 2016 року поставлено, а відповідачем прийнято від позивача природний газ на загальну суму 620 696,23 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016, 29.02.2016, 31.03.2016 та 30.04.2016, копії яких наявні в матеріалах справи. Разом з тим, відповідач свої зобов`язання за договором виконав неналежним чином, сплативши 21.10.2016 позивачу 620 696,23 грн. з простроченням строку, встановленого п. 6.1. договору, що підтверджується випискою по операціях підприємств, наданою НАК «Нафтогаз України», платіжним дорученням № 3 від 20.10.2016 (з відміткою про оплату 21.10.2016) та листом КП «Борщагівка» № 205 від 25.10.2016, копії яких наявні в матеріалах справи, внаслідок чого на момент ухвалення судового рішення борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору постачання природного газу № 1372/16-ТЕ-17 від 21.12.2015 природний газ відсутній. При цьому, предметом позову є вимоги про стягнення 110 933,21 грн пені., 26 431,66 грн інфляційних втрат та 11 145,61 грн. 3 % річних. Приписами частини першої і третьої ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення. У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 8.2. договору сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором постачання природного газу № 1372/16-ТЕ-17 від 21.12.2015, позивачем нараховано: - пеню в сумі 110 933,21 грн пені, з яких: 49 744,43 грн за період з 16.02.2016 по 15.08.2016 за зобов`язаннями січня 2016 року, 32 838,94 грн за період з 15.03.2016 по 14.09.2016 за зобов`язаннями лютого 2016 року, 26 527,35 грн за період з 26.04.2016 по 20.10.2016 за зобов`язаннями березня 2016 року, 1 822,49 грн за період з 26.05.2016 по 20.10.2016 за зобов`язаннями квітня 2016 року: - 26 431,66 грн інфляційних втрат, з яких: 15 405,68 грн за період з 01.03.2016 по 30.09.2016 за зобов`язаннями січня 2016 року, 8 737,82 грн за період з 01.04.2016 по 30.09.2016 за зобов`язаннями лютого 2016 року, 2 121,71 грн за період з 01.05.2016 по 30.09.2016 за зобов`язаннями березня 2016 року, 166,45 грн за період з 01.06.2016 по 30.09.2016 за зобов`язаннями квітня 2016 року; -11 441,21 грн 3 % річних, з яких: 5 321,33 грн за період з 16.02.2016 по 20.10.2016 за зобов`язаннями січня 2016 року, 3 257,74 грн за період з 15.03.2016 по 20.10.2016 за зобов`язаннями лютого 2016 року, 2 396,90 грн за період з 26.04.2016 по 20.10.2016 за зобов`язаннями березня 2016 року, 169,64 грн за період з 26.05.2016 по 20.10.2016 за зобов`язаннями квітня 2016 року. Місцевим судом досліджено, що 30.11.2016 р. набув чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016 р., яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Відповідно до статті 1 вказаного вище Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону є: кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідно до п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання (крім бюджетний організацій та установ). Відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Частиною першою статті 3 цього Закону встановлено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 р. № 93 затверджено «Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром», яким визначені дані реєстру про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 1 січня 2016 року заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 1 липня 2016 року. Водночас, факт включення чи не включення відповідача до даного реєстру не входить до предмета доказування у даній справі, оскільки не впливає на вирішення даного спору з огляду на наступне. Частиною 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016 р.), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. При цьому застосування приписів частини 3 статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 р. у справі № 914/123/17 та у постанові від 03.04.2018 р. у справі № 904/11325/16. Так, як вбачається із матеріалів справи, заявлені до стягнення з відповідача пеня, інфляційні втрати та 3% річних були нараховані позивачем на заборгованість відповідача за зобов`язаннями січня 2016 року, лютого 2016 року, березня 2016 року та квітня 2016 року. Однак, судом встановлено, що відповідач заборгованість за зобов`язаннями січня 2016 року, лютого 2016 року, березня 2016 року та квітня 2016 року погасив до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії», сплативши 21.10.2016р. 620 696,23 грн. боргу за договором постачання природного газу № 1372/16-ТЕ-17 від 21.12.2015, що підтверджується платіжним дорученням № 3 від 20.10.2016 (з відміткою про оплату 21.10.2016) та листом КП «Борщагівка» № 205 від 25.10.2016. Отже, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції що позивачем неправомірно нараховано відповідачу пеню, інфляційні втрати та 3 % річних за зобов`язаннями січня 2016 року, лютого 2016 року, березня 2016 року та квітня 2016 року, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача у апеляційній скарзі, що оскільки відповідач не включений до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, він не є учасником процедури врегулювання заборгованості згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», з огляду на таке. Як було зазначено раніше, враховуючи приписи ст.ст. 1, 2, 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії» та п. 14 Порядку ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 суд приходить до висновку, що частина 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є нормою прямої дії, її застосування не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності цим Законом. Зокрема, реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №905/299/18, від 05.08.2019 у справі №927/934/18, від 18.09.2019 у справі №920/102/19. Посилання скаржника, на судову практику Вищого господарського суду України, з вказівкою на постанови у справах № 910/15010/16, №910/16766/13, №914/2851/16, №922/1110/15, №908/3125/16, №922/4355/14, №908/2114/16, №910/17076/16, №914/1111/16, №912/3303/16, №927/1442/15, №910/15873/13, №917/348/16, №911/3951/16, №911/3951/16 колегія суддів вважає недоречним, оскільки за висновками Великої палати Верховного суду, викладених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, тобто ту, яку застосував суд апеляційної інстанції у даній справі. За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши вищенаведені обставини, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2020 у справі №911/1131/20. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2020 у справі №911/1131/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2020 у справі №911/1131/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2020 у справі №911/1131/20 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 911/1131/20 повернути до суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала Судді М.Л. Яковлєв В.В. Куксов