Постанова Західний апеляційний господарський суд № 909/165/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" січня 2021 р. Справа №909/165/20 Західний апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого судді Дубник О.П. суддів Гриців В.М. Зварич О.В. за участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г. розглянув апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Александрук Лесі Ярославівни б/н від 24.09.2020 (вх.№ 01-05/2715/20 від 02.10.2020) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.09.2020 (повний текст рішення складено 09.09.2020, суддя Стефанів Т.В.) та на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2020 (повний текст рішення складено 09.10.2020, суддя Стефанів Т.В.), (апеляційна скарга б/н від 28.10.2020 (вх.№ 01-05/3085/20 від 30.10.2020), у справі № 909/165/20 за позовом: Фізичної особи-підприємця Александрук Лесі Ярославівни до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ковалюк Оксани Іванівни про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 78750 грн 00 коп., з яких 75000 грн 00 коп. - основний борг, 3750 грн 00 коп. - штрафні санкції за участю представників: від позивача: не з`явився (належним чином повідомлено); від відповідача: ФОП Ковалюк О.І.; Кулешір С.О. - адвокат (ордер серія АТ №1006016 від 01.12.2020).

1. Розгляд справи. Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України не заявлялось. Судове засідання фіксувалось за допомогою технічних засобів звукозапису, згідно зі ст. 222 ГПК України. 2.Вирішення процесуальних питань. Ухвалою суду від 02.12.2020 застосовано принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до практики Європейського суду з прав людини Позивач в судове засідання 20.01.2021 не з`явилася, натомість від представника позивача - адвоката Зоренка О.В. на електронну адресу суду надійшло клопотання (вх.№01-04/276/21 від 20.01.2021) про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням останнього на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні. Розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, колегія суддів прийшла до висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне. Відповідно до ч.12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Як вбачається з матеріалів справи, адвокат Зоренко О.В. здійснює представництво інтересів ФОП Александрук Л.Я. на підставі посвідчення адвоката №431 від 07.04.2000 та договору про надання правової допомоги від 03.02.2020. Відповідно до оголошення офіційного веб-сайту Західного апеляційного господарського суду, 25.09.2020 судом тимчасово припинено відправку поштової кореспонденції у зв`язку із відсутністю достатнього фінансування. У зв`язку з чим, 23.10.2020 секретарем судового засідання складено телефонограму, зі змісту якої вбачається, що представник позивача - адвокат Зоренко О.В. надав адресу електронної пошти для надсилання процесуальних документів (а.с.95, т.2), на яку судом здійснювалося надсилання процесуальних документів. В судове засідання 02.12.2020 представник позивача також не з`явився та подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з наявністю у нього симптом коронавірусної інфекції, однак представником позивача, як до клопотання 02.12.2020 так і до клопотання 20.01.2021 не долучено жодних документів на підтвердження підстав для відкладення розгляду справи, зазначених в клопотаннях. Відповідно до ч. 1 та п.п. 2, 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; Відповідно до ч.1, 2 ст.42 ГПК України учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами. Учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. В своїх рішеннях, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі "Шульга проти України", пункт 28, № 16652/04, від 02.12.2010). Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Європейської конвенції з прав людини (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»). Тобто, саме суд з метою запобігання зловживанням правами, активно забезпечує справедливий баланс використання учасниками процесу своїх прав і обов`язків, що не спростовує принцип змагальності сторін. Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача неодноразово був належним чином повідомлений про судові засідання, однак до суду не з`являвся та доказів поважності причин своєї відсутності не надавав. Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач, через свого представника неодноразово, належним чином повідомлявся про розгляд справи, крім процесуальних прав, позивач має і процесуальні обов`язки, а відтак колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності позивача, відхиливши клопотання про відкладення судового засідання. Представником відповідача в судовому засіданні заявлено про те, що в п`ятиденний термін після оголошення постанови судом апеляційної інстанції нею буде надано докази понесення судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

3. Короткий зміст позовних вимог. 27.02.2020 фізична особа-підприємець Александрук Леся Ярославівна звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Ковалюк Оксани Іванівни про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019, стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.04.2019 по 25.02.2020 в сумі 75 000,00 грн та штрафних санкцій 3 750,00 грн (5 відсотків від розміру орендної плати за кожний несвоєчасно здійснений платіж). Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.04.2019 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нежитлового приміщення, згідно умов якого відповідач прийняла у строкове платне користування його частину, площею 57 метрів квадратних. Відповідно до п.п.5.1., 5.2. Договору розмір орендної плати становить 7 500 грн, який сплачується не пізніше 25 числа перед настанням поточного місяця. Однак, відповідач ухилилася від належного виконання взятих на себе зобов`язань та не здійснювала оплату за користування приміщення. 28.01.20 відповідачу надіслано листа про припинення договору оренди приміщення з 29.03.20. Відповідач листом від 30.01.20 повідомив позивача про відмову від розірвання договору оренди приміщення. 07.02.20 позивач знову надіслав відповідачу листа про розірвання договору оренди приміщення у зв 'язку із істотним порушенням його умов. За ухилення від оплати вартості оренди приміщення відповідачу нараховані штрафні санкції. Свою позицію позивач обґрунтовує положеннями ст. 15, 16, 317, 319, 321, 386, 391, 651, 782 Цивільного кодексу України, ст. 291 Господарського кодексу України.

4. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. 4.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.09.2020 в частині заявленої вимоги про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Александрук Л. Я. та Фізичною особою-підприємцем Ковалюк О. І., провадження у справі закрито. Закриваючи провадження в цій частині позовної вимоги, судом першої інстанції зроблено висновок, що заява позивача про часткову відмову від цих вимог підписана повноважною особою - представником, прийняття такої відмови від позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб. В частині заявленої вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 78750 грн 00 коп, з яких 75000 грн 00 коп - основний борг, 3750 грн 00 коп - штрафні санкції - в позові відмовлено. Відмовляючи в цій частині вимог, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до умов договору сторони погодили, що орендна плата сплачується орендарем в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця або в готівковому порядку в касі орендаря. Разом з тим, сам позивач запропонувавши укласти договір, не вказав жодного свого рахунку, на який можна було б перераховувати кошти за оренду приміщення. В той же час, в самій претензії позивач вказує, що відповідачем не здійснювалась орендна плата в безготівковому порядку на користь позивача з 01.04.2019 по 25.01.2019. Суд першої інстанції на підставі показів свідка ОСОБА_1 зробив висновок, що кошти за оренду приміщення сплачувались позивачу готівкою в касі орендаря. Однак, письмові докази, а саме первинні документи, які б могли підтвердити проведення оплати у сторін відсутні. Орендна плата за лютий 2020 в сумі 7500 грн сплачена відповідачем шляхом поштового переказу, позивач не заперечив цьоого факту, кошти позивачем не отримано, оскільки така форма розрахунків суперечить п. 5 договору в цілому. Щодо іншого передбаченого сторонами способу оплати - в касі орендаря, суд зазначає, що саме орендодавець прийняв на себе обов`язок прибути до орендаря і отримати відповідні кошти. Будь-яких доказів того, що орендодавець з`являлася до орендаря, з метою отримання орендних платежів, а орендар відмовилася провести відповідну оплату позивачем не подано. Жодних бухгалтерських документів, які б свідчили про існування орендних відносин між сторонами позивачем суду не надано. Між сторонами не було складено акту приймання-передачі приміщення, відтак неможливо встановити момент передачі майна в оренду. Суд на підставі показів свідків припустив можливість існування й інших правовідносин між сторонами до укладення договору, в т.ч. орендних. Крім того, позивачем у позовній заяві не наведено жодної правової норми на підставі якої заявлено вимогу про стягнення коштів (як основного боргу по орендних платежах, так і по штрафних санкціях). 4.2. Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2020 заяву Фізичної особи-підприємця Ковалюк Оксани Іванівни про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації судових витрат - задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Александрук Лесі Ярославівни на користь Фізичної особи-підприємця Ковалюк Оксани Іванівни - 16 600 грн 00 коп - витрат на правничу допомогу та 1 999 грн 48 коп - витрат пов`язаних з розглядом справи. При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходив з загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, врахував всі аспекти та складність справи, відмову у задоволенні позову щодо стягнення орендної плати та закриття провадження в частині розірвання договору оренди. Матеріали справи не містять клопотання позивача щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвокату, понесену відповідачем. 5.Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи. 5.1. Позивач, фізична особа-підприємець Александрук Леся Ярославівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.09.2020 та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що постановлено із порушенням норм матеріального права, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою факт сплати коштів позивачем у сумах та у строки, обумовлені умовами договору оренди. При цьому, у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції зазначено, що кошти позивачем отримано не було, незважаючи на відображення цього факту безпосередньо в позовній заяві, долучення до позову відповідних підтверджуючих документів та врахування сплачених відповідачем платежів у розрахунках позовних вимог. На переконання апелянта, суд першої інстанції, всупереч вимогам ч. 2 ст. 59 ЦПК України, допущено у якості доказів показання свідків в частині підтвердження фактів сплати відповідачем орендних платежів, без зазначення ними дати, місця та суми цих платежів. Також, апелянт стверджує, що відсутність первинної бухгалтерської документації у позивача зумовлена саме ухиленням відповідача від належного виконання обов`язку щодо сплати орендних платежів, що безпідставно трактується судом першої інстанції на користь відповідача, та суперечить прямій забороні припущення суду щодо сплати цих платежів, що підтверджується показами свідків. Поряд з іншим, апелянт вказує, що в мотивувальній частині рішення судом також стверджується про те, що «у позовній заяві не наведено жодної правової норми на підставі якої заявлено вимогу про стягнення коштів», що не відповідає дійсності, оскільки в позовній заяві міститься повний перелік норм права, з посиланням на відповідні статті Конституції України, норм міжнародного права, а також норм Цивільного та Господарського кодексів України, що регламентують правовідносини, спір довкола яких виник між сторонами та був предметом судового розгляду. Апелянт також зазначає, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції безпідставно витлумачено відсутність платіжних реквізитів у тексті укладеного між сторонами договору оренди, як обов`язок позивача (орендодавця) прибувати до відповідача (орендаря) для отримання платежів. При цьому обов`язок щодо отримання орендних платежів покладено виключно на відповідача (орендаря), при повному ігноруванні покладеного на нього законом і договором обов`язку їх сплати. Крім того, апелянт наголошує, що відповідачем не надано жодних належних доказів сплати орендних платежів, а надані не відповідають вимогам ст. ст. 76-79 ГПК України. Відтак, враховуючи вищенаведене, на переконання апелянта, рішення Господарського суду Івано-Франківської області 03.09.2020 підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. 5.2. Крім того, позивач - фізична особа-підприємець Александрук Л.Я. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2020 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ФОП Ковалюк О.І. про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації судових витрат. Апелянт вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що постановлено із порушенням норм матеріального права в зв`язку із чим воно підлягає до скасування з огляду на наступне. На переконання апелянта, ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції всупереч п. 2 ч. 2 ст. 126 ГПК України, не врахував, що розмір судових витрат, понесених відповідачем та покладених на позивача, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін. Так, покладені на позивача оскаржуваним судовим рішенням судові витрати, становлять більш ніж четверту частину предмета спору, заборгованості з орендної плати. Апелянт вважає, що покладаючи судові витрати, пов`язані з прибуттям у судове засідання на позивача, суд взяв до уваги надані відповідачем фіскальні чеки, однак не встановив, чи використано придбане пальне саме для прибуття відповідача у судові засідання. Суд першої інстанції не врахував, що для визначення розміру судових витрат, пов`язаних з прибуттям у судові засідання, в даному випадку необхідно провести розрахунок витрат пального відповідно до технічних характеристик використовуваного відповідачем автомобіля, з урахуванням відстані від місця його проживання до суду. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції поклав на неї судові витрати, виходячи з приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України, яка визначає, що у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача. Проте, рішення Господарського суд Івано-Франківської області від 03.09.2020, яким вирішено по суті позов ФОП Александрук Л.Я. до ФОП Ковалюк О.І. про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, стягнення заборгованості з орендної плати та штрафних санкцій, є незаконним та упередженим, оскільки ґрунтується на припущеннях, постановлено з порушеннями норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. На вказане рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили, 24.09.2020 подано апеляційну скаргу, в які й викладено підстави для його скасування. В свою чергу оскаржуване додаткове рішення є похідним від рішення по суті справи від 03.09.2020. А відтак, в контексті наведеного, додаткове рішення суду першої інстанції від 07.10.2020 є також незаконним, необґрунтованим та упередженим з мотивів, викладених у апеляційній скарзі на основне рішення суду першої інстанції по даній справі. 5.3. Щодо поданих відповідачем письмових пояснень на апеляційну скаргу (вх.№01-04/7101/20 від 02.02.2012) та додаткових письмових пояснень (вх.№01-04/273/21 від 20.01.2021), то судова колегія не надає їм правової оцінки з огляду на наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 262 ГПК України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 263 ГПК України Учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу суду від 07.10.2020 відповідачем отримано 05.11.2020, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 09.11.2020. Крім того, ухвалу суду від 04.11.2020, відповідачем отримано 12.11.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 16.11.2020. Вимоги до відзиву визначені ст. 263 ГПК України. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 263 ГПК України до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Однак, відповідачем до письмових пояснень на апеляційну скаргу (вх.№01-04/7101/20 від 02.12.2020) та додаткових письмових пояснень (вх.№01-04/273/21 від 20.01.2021) не долучено доказів про надсилання таких позивачу. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів робить висновок, що відповідач не скористався своїм правом надати відзив на апеляційні скарги.

6. Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції. 01.04.2019 між підприємцем Александрук Л. Я. (орендодавець) та підприємцем Ковалюк О. І. (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення (а.с.6-11, т.1). Відповідно до п. п. 1.1 - 1.3 Договору орендодавець зобов`язався передати орендареві у строкове платне користування, а орендар зобов`язався прийняти у строкове платне користування приміщення, яке знаходиться по вул. Шевченка, 46 в м. Косові Косівського району Івано-Франківської області, загальною площею 57 кв. м, та зобов`язався сплачувати орендодавцеві орендну плату. Пунктами 3.1, 3.2 договору сторони погодили, що передання-приймання приміщення здійснюється двосторонньою комісією, що складається з представників сторін. При переданні приміщення, складається акт передання-приймання, який підписується членами двосторонньої комісії. Згідно з п.4.1. Договору строк оренди за цим договором складає 5 років з дати підписання акту передання-приймання. Пунктом 4.2 договору передбачено, що договір може бути розірвано за згодою сторін, при письмовому повідомленні і в термін не менший, як 2 (два) місяці (60 днів). Пунктом 5.1. Договору унормовано, що розмір орендної плати за приміщення, у цілому складає 7500 грн 00 коп. Орендна плата не включає витрати на комунальні послуги, пов`язані з використанням та утриманням орендованого приміщення у тому числі, витрат на газ, електроенергію, воду, каналізацію, телефон, інтернет, прибирання приміщення та прилеглої до приміщення території. Орендар компенсує орендодавцеві вартість використаної електроенергії та газу відповідно до показників контролюючих приладів. Всі інші комунальні та експлуатаційні платежі орендар сплачує самостійно. Згідно п. п. 5.2, 5.3 договору орендна плата сплачується не пізніше 25 числа перед настанням поточного місяця. Першу орендну плату орендар вносить 25 числа перед настанням поточного місяця за перший і останній місяці оренди приміщення. У п. 5.5 договору сторони погодили, що орендна плата сплачується орендарем в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця або в готівковому порядку в касі орендаря. Розмір орендної плати змінюється при коливанні курсу долара в 15 % (п. 5.6. Договору). Згідно п. 9.2 договору у випадку прострочення по сплаті орендних платежів орендар несе відповідальність за цим договором у вигляді штрафу у розмірі 5 % від розміру орендної плати за кожен несвоєчасно здійснений платіж передбачений п. 5.1 даного договору. Матеріали справи не містять акту передання-приймання приміщення. ФОП Александрук Л.Я. 30.12.2019 зверталася до ФОП Ковалюк О.І з повідомленням про те, оренда приміщення по вул. Шевченка, 46 в м. Косові Косівського району Івано-Франківської області буде припинена з 28.02.2020 (через 60 календарних днів від 30.12.2019 - моменту звернення з даним повідомленням) (а.с.171, т.1). Крім того, ФОП Александрук Л.Я. 28.01.2020 зверталася до ФОП Ковалюк О.І. з повідомленням про те, оренда приміщення по вул. Шевченка, 46 в м. Косові Косівського району Івано-Франківської області буде припинена з 29.03.2020 (через 60 календарних днів від 28.01.2020 - моменту звернення з даним повідомленням) (а.с.12, т.1). ФОП Ковалюк О.І. 30.01.2020 направила на адресу Александрук Л.Я. лист-відмову, в якому вказала, що згоди на розірвання договору не надає, зазначила, що свої зобов`язання за договором виконує належним чином. При цьому вказала, що умовами договору сторони передбачили можливість розірвання договору у позасудовому порядку виключно за згодою сторін, при письмовому повідомленні (а.с.14, т.1). 07.02.2020 позивач зверталася до відповідача з претензією щодо розірвання договору оренди, у зв`язку із істотним порушенням його умов, при цьому вимагала у строк до 29.03.2020 звільнити орендоване приміщення, сплатити заборгованість по орендній платі в сумі 75 000 грн 00 коп та заборгованість по штрафних санкціях у розмірі 3375 грн 00 коп (а.с.15, т.1). У лютому 2020 року відповідач надала відповідь на претензію, в якому вказала на те, що не вважає договір розірваним, а боргу по орендних платежах не існує, оскільки орендна плата була сплачена. Разом з тим просить зменшити розмір орендної плати з урахуванням п. 5.6 договору (а.с.18-20, т.1). ФОП Ковалюк О.І. 25.03.2020 звернулася до ФОП Александрук Л.Я. з повідомленням про розірвання договору оренди внаслідок істотної зміни обставин пов`язаних з обов`язковим зупиненням діяльності через введення карантину, при цьому просила створити комісію зі сторони позивача та 30.03.2020 прибути на об`єкт оренди для підписання акту прийому-передачі (а.с.174-175, т.1). Орендоване відповідачем майно повернуто позивачу на підставі акту прийому-передачі (повернення приміщення, яке знаходиться за адресою вул. Шевченка, 46, м. Косів ) від 30.03.2020, який підписано двома сторонами. Крім того, у акті сторонами зазначено, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019 є розірваним за згодою сторін, При цьому відповідач зазначив, що таке рішення прийнято у зв`язку з карантином, що позбавляє орендаря здійснювати свою підприємницьку діяльність (а.с.176, т.1). За період з 01.04.2019 до моменту звернення до суду відповідачу нараховано штраф в сумі 3750 грн 00 коп. (7500 х 5% х 10).

7. Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційних скаргах, пояснення відповідача та його представника, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ФОП Александрук Л.Я. на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.09.2020 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ФОП Александрук Л.Я. на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2020 задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, судом першої інстанції правильно встановлено, що укладений між ФОП Александрук Л.Я. та ФОП Ковалюк О.І. правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму), за яким, відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України). Згідно з ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 762 ЦК України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ст. 763 ЦК України). Відповідно до статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Таким чином, положення Цивільного кодексу України встановлюють обов`язковість письмової нотаріальної форми для договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), що укладається строком на три роки і більше. Судом апеляційної інстанції встановлено, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019 укладено на 5 років (п. 4.1 Договору), однак сторони його не дотримались нотаріально посвідченої форми. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (ст. 209 ЦК України). Згідно зі ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. В силу положень ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. З огляду на встановлені обставини справи судом апеляційної інстанції, можна зробити висновок про нікчемність договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.20109, який не породжує для його сторін жодних юридичних наслідків. За змістом частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України). З пункту 5.27 Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. N 55 вбачається, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту «підпис». Докази, долучені позивачем до позовної заяви, не відповідають вимогам пункту 5.27 Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. N 55, на копіях доказів не значиться прізвище підписанта, який їх засвідчив та дати вчинення такої дії. Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3 ст.86 ГПК України). Зазначене положення кореспондується з приписами ч.5 ст.236 ГПК України, у якій визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Висновок суду першої інстанції, що відмова позивача від позову в частині розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019 не порушує чиї-небудь права та охоронювані інтереси є таким, що не відповідає матеріалам справи та наведеним нормам права. Відповідно до ч.1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду, в частині закриття провадження у справі щодо позовної вимоги про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019 слід скасувати, в цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовної заяви ФОП Александрук Л.Я. до ФОП Ковалюк О.І. про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 78 750 грн 00 коп, з підстав нікчемності Договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019, в силу закону, так як такий договір не створює юридичних наслідків. В решті рішення слід залишити без змін, виклавши мотивувальну частину рішення в цій частині вимог в редакції постанови суду апеляційної інстанції. Щодо незгоди апелянта з додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2020, яким заяву Фізичної особи-підприємця Ковалюк Оксани Іванівни задоволено частково та стягнуто Фізичної особи-підприємця Александрук Лесі Ярославівни на користь Фізичної особи-підприємця Ковалюк Оксани Іванівни - 16 600 грн 00 коп - витрат на правничу допомогу та 1 999 грн 48 коп - витрат пов`язаних з розглядом справи, то слід зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. За положеннями ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Крім того, п.2 ч. 2 ст.126 ГПК України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до п.1 ч.2 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 129 ГПК Кодексу, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. За положеннями ч.3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 4, 5 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім того, слід звернути увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі 922/2685/19, в якій зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, у розуміння положень ч.5 ст.126 ГПК України, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. А тому, посилання апелянта на те, що сума стягнення витрат на професійну правничу допомогу не співмірна з ціною позову і складністю справи, є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач не скористався правом на подачу клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, також не надано заперечень щодо співмірності таких. Колегія суддів зазначає, що позивачем надано належні докази в підтвердження його витрат на оплату послуг адвоката. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії"). Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд ухвалив оскаржуване додаткове рішення з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Доводи заявника апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає. З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про те, що додаткове рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8. Судові витрати. На підставі статті 129 ГПК України апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд, ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ФОП Александрук Лесі Ярославівни на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.09.2020 у даній справі задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.09.2020 в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019 скасувати та в цій частині прийняти нове рішення. В позові ФОП Александрук Лесі Ярославівни до ФОП Ковалюк Оксани Іванівни про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2019 відмовити.

3. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.09.2020 в частині відмови в позові ФОП Александрук Лесі Ярославівни до ФОП Ковалюк Оксани Іванівни про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 78 750 грн 00 коп, з яких 75 000 грн 00 коп - основний борг, 3750 грн 00 коп - штрафні санкції змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в цій частині вимог в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

4. Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2020 у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

5. Судові витрати за розгляд справи покласти на ФОП Александрук Лесю Ярославівну. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Повний текст постанови складено 01.02.2021. Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua. Головуючий суддя О.П.Дубник Судді В.М.Гриців О.В.Зварич