Постанова Київський апеляційний суд № 372/580/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/1126/2021 Справа 372/580/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 29 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Обухівського районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Проць Т.В. в м. Обухів11 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби Управління в Київській області про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади, просив стягнути з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 5316,30 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 50000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади Головного управління Національної поліції у Київській області. Заявлені вимоги мотивував тим, що 03 грудня 2019 року близько 17:50 по вул. Київська, 109 в м. Обухові інспектором сектору реагування патрульної поліції Обухівського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_6 було зупинено транспортний засіб Ford д.н.з. НОМЕР_1 під його керуванням та складено відносно нього протокол про адміністративне правопорушення за порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність, встановлена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Згідно фабули протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 511725 від 03 грудня 2019 року зазначено, що позивач створив аварійну ситуацію, після чого було зупинено транспортний засіб та у водія відчувався запах алкоголю з порожнини рота, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків. Відомості, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідали дійсності та спростовувалися складеними цією ж особою матеріалами справи. Зокрема, в графі пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 було зазначено, що від проходження медогляду для встановлення стану сп`яніння він не відмовляється, просить провести в медичній установі. Також ці відомості зазначені в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння, а в письмових поясненнях він зазначив, що не вживав алкогольних напоїв, не перебуває в стані алкогольного сп`яніння та готовий пройти медичне освідування в медичному закладі. Не дивлячись на відсутність з боку ОСОБА_1 відмови від проходження огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку, поліцейськими було вилучено у нього посвідчення водія та скеровано до суду протокол про адміністративне правопорушення для притягнення його до відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою судді Обухівського районного суду Київської області від 17 грудня 2019 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього було закрите за відсутності події та складу адміністративного правопорушення. Вважав, що незаконними діями поліцейського, які проявилися в завідомо незаконному притягненні його до адміністративної відповідальності, йому було завдано матеріальної та моральної шкоди. Через грубе порушення інспектором поліції вимог закону позивачем було понесено витрати за проведення судово-токсикологічної експертизи з метою виявлення вмісту спиртів в розмірі 316,30 грн., витрати на правову правничу допомогу під час розгляду адміністративного матеріалу щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП в межах справи № 372/4395/19 в розмірі 5000 грн. Крім того, йому заподіяно моральну шкоду, оскільки на офіційному сайті ГУ НП в Київській області 04 грудня 2019 року було опубліковано новину із заголовком «Поліцейські склали адмінпротокол на місцевого депутата за керування у нетверезому стані»; в подальшому на Інтернет-ресурсі «Моя Київщина» з посиланням на прес-службу ГУ Нацполіції у Київській області 04 грудня 2019 року було опубліковано статтю під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_1 », публікації з аналогічним змістом також були висвітлені іншими виданнями. Він піддався безпідставному осуду з боку широкого кола осіб, а низка інтернет-видань з посиланням на прес-службу ГУ НП в Київській області безпідставно звинуватила його у вчиненні адміністративного правопорушення. Через надання широкого розголосу відповідачем подій відносно нього йому було завдано моральну шкоду, оскільки він тривалий час знаходився в пригніченому стані через безпідставні звинувачення, це завдало шкоди його репутації, оскільки в більшості публікацій згадувалося, що він є депутатом районної ради. З урахуванням вищевикладеного розмір моральної шкоди оцінюється ним у 50000 грн. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 частково задоволено, стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 5316,30 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди, всього 8316,30 грн., в задоволенні іншої частини позову відмовлено. Відповідач ГУ НП в Київській області, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався за зміст ст. 1166, 1176 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначав, що позивач не навів міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди, не обґрунтував існування причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним, на його думку, діянням, не надав документального підтвердження погіршення стану здоров`я та інших негативних наслідків, викликаних неправомірними діями або бездіяльністю органу досудового розслідування, відтак вимоги позову є такими, що не підлягають задоволенню. Зазначав, що жодних доказів, які свідчать про протиправність дій працівників поліції, позивачем не надано, відповідно немає підстав обговорювати та досліджувати причинно-наслідковий зв`язок між незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю та завданою шкодою, відтак позов є безпідставним. Від відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, підтримуючи доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. Вказував, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у справі, оскільки жодних прав та інтересів позивача не порушувала, не вступала з ним у правовідносини і жодної шкоди позивачеві не завдала. Наводив правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/23967/16, відповідно до якої необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, процесуальний закон не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Вважав, що позивачем не було надано обґрунтованих і розрахованих сум стягнення моральної шкоди, яка в разі задоволення призведе до збитків державного бюджету. Від позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу поза межами строку, встановленого судом для подання відзиву, клопотань про продовження зазначеного строку відзив не містить, відтак не може бути прийнятий і оцінений судом. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження, а тому прийшов до висновку про наявність підстав для відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що 03 грудня 2019 року інспектором СРПП Обухівського ВП ОСОБА_6 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 511725 про те, що ОСОБА_1 , «керуючи автомобілем Ford Fiesta д.н.з. НОМЕР_1 03 грудня 2019 року о 17:50 в м. Обухів, вул. Київська 109 перехрестя з вул. Каштановою створив аварійну ситуацію, після чого було зупинено транспортний засіб і у водія відчувався запах алкоголю з порожнини рота, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився в присутності двох свідків». В нижній частині протоколу в графі «Пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення» ОСОБА_1 зазначено, що від проходження медичного огляду для встановлення стану сп`яніння не відмовляється, просить провести в медичній установі (а. с. 9). На а. с. 10 т. 1 міститься копія акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, складеного поліцейським сектору реагування патрульної поліції № 4 ОСОБА_5 про те, що огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками запаху з ротової порожнини алкоголю у водія ОСОБА_4 , який керував транспортним засобом Ford д.н.з. НОМЕР_1 , за допомогою алкотестеру «Драгер» № 3621; в графі «Результати огляду на стан сп`яніння» зазначено «відмовився»; в графі «З результатами згоден» зазначено «Не відмовився від огляду в медичному закладі» із підписом ОСОБА_1 ; також в акті зазначені особисті дані і підпис двох свідків огляду. На а. с. 11 міститься копія пояснення, відібраного 03 грудня 2019 року поліцейським Обухівського ВП ОСОБА_5 у ОСОБА_1 , згідно якого 03 грудня о 17:40 його зупинив наряд поліції, представник поліції не представився, повідомив причину зупинки ніби створену ним аварійну ситуацію, звинуватив його, що він знаходиться в стані алкогольного сп`яніння, забрав водійське посвідчення та реєстраційні документи на автомобіль, зважаючи на низку порушень з боку невідомої особи, одягненої у форму, схожу на поліцейську, він повідомив про цей факт на № 102; в присутності двох свідків він повідомив, що не перебуває в стані алкогольного сп`яніння та готовий пройти медичний огляд в медичному закладі. На а. с. 12 знаходиться копія довідки № 214/6610 від 10 грудня 2019 року, виданої КНП «Обухівська центральна районна лікарня» ОСОБА_1 про те, що 03 грудня 2019 року він пройшов медичне освідчення, взято кров на вміст алкоголю. На а. с. 13 знаходиться копія квитанції КНП «Обухівська центральна районна лікарня» № 2777 від 04 грудня 2019 року на суму 316,30 грн., сплачених ОСОБА_1 за аналіз крові на алкоголь. На а. с. 14 - 15 знаходиться копія висновку експертного дослідження № 959 від 10 грудня 2019 року, складеної Київським обласним бюро судово-медичної експертизи, згідно якого при судово-токсикологічному дослідженні кров ОСОБА_1 метиловий, етиловий спирти, а також пропіловий, бутиловий, аміловий спирти та їх ізомери не виявлені. Постановою Обухівського районного суду Київської області від 17 грудня 2019 року у справі № 372/4395/19 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 провадження у справі закрите за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення (а. с. 16). На а. с. 18 - 19 знаходиться копія розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу ОСОБА_1 в розмірі 5000 грн. та дублікат квитанції від 18 грудня 2019 року про сплату ОСОБА_1 5000 грн. на користь адвокатського об`єднання, призначення платежу - оплата послуг за розрахунком від 17 грудня 2019 року до договору № 23/10/19. На а. с. 20 - 39 знаходяться роздруковані скріншотиінтернет-ресурсу ІНФОРМАЦІЯ_2 (веб-сайт ГУ НП України) з публікацією відділу комунікації поліції Київської області новини від 04 грудня 2019 року «Поліцейські склали адмінпротокол на місцевого депутата за керування у нетверезому стані»; інформаційного порталу ІНФОРМАЦІЯ_3 з публікацією новини від ІНФОРМАЦІЯ_4 » із посиланням на інформаційний портал «Моя Київщина» та прес-службу ГУ Нацполіції у Київській області; роздруківка публікації разом із коментарями із соціальної мережі Facebook. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною першою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про національну поліцію» держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень. З урахуванням встановлених судом обставин і належного застосування норм матеріального права судом першої інстанції правильно встановлено, що підставою для відшкодування шкоди у цій справі є встановлення чинною постановою суду порушення законного порядку притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, внаслідок чого йому було завдано матеріальної шкоди у вигляді вимушено понесених в межах захисту своїх прав при розгляді справи про адміністративне правопорушення витрат за проведення судово-токсикологічної експертизи в розмірі 316,30 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн., підтверджених належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а також моральної шкоди, оскільки незаконні дії працівників поліції завдали моральних страждань позивачу, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими людьми, негативно вплинули на репутацію позивача як публічної особи, яка займає посаду в органі місцевого самоврядування, вимагали додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 3000 грн., встановлений судом першої інстанції, відповідає засадам розумності та справедливості, а також обставинам справи та наслідкам, що наступили для позивача, який зазнав моральних страждань та втрат немайнового характеру, тривалості і тяжкості цих моральних страждань, відтак апеляційний суд погоджується з ним. Апеляційний суд відхиляє доводи ГУ НП в Київській області в апеляційній скарзі та Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області у відзиві на апеляційну скаргу, що позивачем не наведено міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди, оскільки суд першої інстанції, не погодившись із розміром моральної шкоди, яку просив стягнути позивач, визначив її самостійно, виходячи із внутрішнього переконання на підставі оцінки наявних в матеріалах справи доказів і обставин справи. При цьому відповідачами не зазначено, яку суму вони самі вважають обґрунтованою і справедливою. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що позивачем не обґрунтовано існування причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним діянням, не надано документального підтвердження негативних наслідків, викликаних неправомірними діями органу досудового розслідування, а також взагалі не доведено протиправність дій працівників поліції,апеляційний суд виходить із наступного. У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво 18) зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). Такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 10 січня 2019 року в справі № 532/1243/16-ц (провадження № 61-34251св18), від 26 лютого 2020 року в справі № 142/143/17 (провадження № 61-5739св19). Крім того, апеляційний суд враховує, що протиправність дій працівника поліції встановлена постановою Обухівського районного суду Київської області від 17 грудня 2019 року, а саме, що в порушення вимог п. 7 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, інспектором СРПП Обухівського ГУНП в Київській області ОСОБА_6 не було забезпечено проведення огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, хоча, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 неодноразово наполягав на цьому (а. с. 16 зворот). Таким чином, висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 5316,30 грн. та моральної шкоди в розмірі 3000 грн. є обґрунтованими і не спростовуються доводами апеляційної скарги. Оцінюючи доводи відзиву відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області на апеляційну скаргу, що Казначейство не є належним відповідачем у даній справі, оскільки жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало з ним у правовідносини і жодної шкоди позивачеві не завдало, апеляційний суд враховує, що рішенням суду першої інстанції спірні кошти стягнуті не безпосередньо з Державної казначейської служби України або Головного управління Казначейства у Київській області, а з рахунку державного бюджету шляхом списання їх Державною казначейською службою України, що відповідає п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, та відхиляє доводи відповідача в цій частині відзиву. Даним доводам відповідача судом першої інстанції також надано належну оцінку в мотивувальній частині рішення. Посилання відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області у відзиві на апеляційну скаргу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 10 червня 2018 року в справі № 910/23976/16 висновків суду першої інстанції про стягнення коштів шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку не спростовують, крім того, у п. 6.19 цієї ж постанови, на яку посилається відповідач, касаційний суд зауважив, що «у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету)». Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції. Доводів щодо спростування розміру матеріальної шкоди, задоволеної судом, в апеляційній скарзі не наведено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді : Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.