Постанова Миколаївський апеляційний суд № 473/3342/20

01.02.21 22-ц/812/251/21 Єдиний унікальний номер справи 473/3342/20 Провадження № 22-ц/812/251/21 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П. П О С Т А Н О В А іменем України 01 лютого 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Лисенка П.П., суддів: Самчишиної Н.В. та Ямкової О.О., із секретарем судового засідання Біляєвою В.М., за участі представника позивача Дмитренка І.М., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, яка постановлена 11 грудня 2020 року, під головуванням судді Лузан Л.В., в приміщені цього ж суду, за позовною заявою ОСОБА_1 до державного реєстратора відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління надання адміністративних послуг апарату виконавчого комітету Вознесенської міської ради Пухтія Сергія Миколайовича, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , про скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права оренди земельної ділянки, В С Т А Н О В И В: 29 вересня 2020 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Дмитренко І.М., пред`явив зазначений позовом до державного реєстратора відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління надання адміністративних послуг апарату виконавчого комітету Вознесенської міської ради Пухтія Сергія Миколайовича та ОСОБА_3 , який обґрунтовував наступним. 21 грудня 2018 року державним реєстраторомПухтієм С.М., на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного 19 грудня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за останнім було зареєстровано право оренди індексний номер 29655648. На час прийняття такого рішення, земельна ділянка, що належить ОСОБА_4 , перебувала в користуванні позивача, відповідно до договору оренди від 14 березня 2012 року, укладеного строком на 49 років та зареєстрований 08 травня 2012 року відділом Держкомзему у Братському районі Миколаївської області, про що внесено запис № 482141204003130 у Державний реєстр земель. Проте, державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення, не перевірив наявність/відсутність суперечностей між заявленим ОСОБА_3 правом на користування земельною ділянкою ОСОБА_4 та вже зареєстрованими правами інших осіб на цю земельну ділянку, чим допустив подвійну державну реєстрацію речового права. Посилаючись на порушення державним реєстратором вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, позивач просив скасувати рішення державного реєстратора відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління надання адміністративних послуг апарату виконавчого комітету Вознесенської міської ради Пухтія С.М. від 21 грудня 2018 року за номером 29655648 щодо реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 4821484300:03:000:0222. Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області 05 жовтня 2020 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Наступною ухвалою того ж суду від 11 грудня 2020 року провадження у справі закрито, оскільки, як на думку суду, позов не відлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Не погодившись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 подав на неї апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу до того ж суду для продовження розгляду. Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Так, закриваючи провадження у справі, суд 1 інстанції виходив з того, що позивач оспорює рішення державного реєстратора в зв`язку з недотриманням останнім вимог законодавства, яке визначає підстави та порядок проведення реєстраційних дій, відсутність спору щодо набуття права користування іншим відповідачем на земельну ділянку, належну ОСОБА_4 , і спір у цій справі не має ознак приватноправового, тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду не погоджується з обставинами та правовідносинами встановленими судом І інстанції, його висновки вважає помилковими, не обґрунтованими та не законними. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, апеляційний суд виходить із таких міркувань. Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, колегія суддів керується також наступним. У ст.6 Конвенції, яка в силу положень ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»). Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ. У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безімянная проти Росії» (заява №21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту». Вирішуючи питання про підвідомчість спору, суд повинен виходити з того, що згідно зі ст.124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а відповідно до ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Аналогічні положення викладені у п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року за №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», за змістом якого зазначено, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно виходити з того, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У зв`язку з наведеним, необхідно виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України). Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Слід зазначити, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового чи немайнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом, направленим на поновлення порушеного його права відповідачем на користування земельною ділянкою, орендарем якої він є з 2012 року строком на 49 років. При цьому спір виник у зв`язку з прийняттям державним реєстратором рішення від 21 грудня 2018 року, індексний № 29655648, про реєстрацію за ОСОБА_3 права оренди на спірний об`єкт нерухомого майна. Отже, вимогами у цій справі є скасування рішення державного реєстратора від 21 грудня 2018 року про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов`язано з порушенням права позивача, який набув право цієї оренди ще 08 травня 2012 року. Цей позов подано на поновлення прав у сфері земельних відносин, а виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття відповідачем у справі права оренди на об`єкт нерухомого майна, що стало підставою для оскарження реєстрації права оренди на це майно. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Враховуючи наведене, то колегія суддів вважає, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право цивільне, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. Отже, висновок судді про підсудність спору адміністративному суду є помилковим. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвала судді першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню, з направленням справи до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду, в іншому складі суду. Керуючись статями 374, 376, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 грудня 2020 року про закриття провадження у цивільній справі скасувати, а цивільну справу передати до того ж суду для продовження її розгляду, в іншому складі суду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: П.П. Лисенко Судді : Н.В. Самчишина О.О. Ямкова Повний текст постанови складено 01 лютого 2021 року.