Постанова 4807 № 317/1632/20

Дата документу 01.02.2021 Справа № 317/1632/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №317/1632/20 Головуючий у 1 інстанції Сакоян Д.І. Провадження № 22-ц/807/331/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 20 жовтня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И ЛА: У червні 2020 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що 04.04.2019 ОСОБА_1 на підставі Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-банк» отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 46,80 % щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач протягом дії кредитного договору порушує його умови, внаслідок чого станом на 04.06.2020 утворилась заборгованість перед банком в сумі 22640 грн. 39 коп., яка складається з наступного: 12596,57 грн. - заборгованість за кредитом; 10043,82 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Посилаючись на вищевикладене, просило суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 22640,39 грн. за кредитним договором № SAMABWFC00001981941 від 04.04.2019 та судові витрати. Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 20 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість з тіла кредиту за кредитним договором від 04.09.2017 у розмірі 12596,57 грн. та судовий збір у розмірі 1169 ,50 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, АТ «Акцент-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог, задовольнити вимоги Банку в цій частині в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту не оскаржено, тому апеляційним судом в цій частині не переглядається. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ «Акцент Банк» в частині стягнення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції виходив з того, що анкета-заява від 04.04.2019 не містить умов щодо сплати відсотків. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 04.04.2019 між ПАТ «Акцент-банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Даний кредитний договір укладений шляхом підписання позичальником Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку. В позовній заяві позивач посилається на те, що вказана Анкета-заява була підписана ОСОБА_1 з метою отримання кредиту саме за кредитним договором № SAMABWFC00001981941 від 04.04.2019. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої станції про те, що посилання на вказаний номер договору є необґрунтованими з огляду на наступне. Наявні у справі документи, які по своїй суті є кредитним договором, не містять жодної вказівки на наявність у кредитного договору номера SAMABWFC00001981941, рівно як і будь-якого іншого номера. Разом з цим, судом першої інстанції вірно встановлено, що спірні правовідносини виникли на підставі підписаної ОСОБА_1 . Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку. Факт зазначення у позові та в інших документах номера договору, якого де-факто в договорі немає, не може бути підставою для відмови у позові, проте дана обставина враховується судом при вирішенні даного спору. Положеннями статей 626, 628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За приписами ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ст. 1049 ЦК України Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Судом першої інстанції вірно встановлено, що Анкета-заява від 04.04.2019 не містить умов щодо сплати відсотків. Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості зі сплати відсотків, Банк посилається на витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», розміщених на сайті https://а-bank.com.ua/terms, Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна» та паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка». Умови договорів приєднання розробляються банком, а тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам банківських послуг та доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови і правила надання банківських послуг, з якими був ознайомлений позичальник. Відмовляючи в задоволенні вимог щодо стягнення відсотків, судом першої інстанції вірно встановлено, що матеріали справи не містять підтвердження, що саме з доданими банком до позовної заяви Умовами та правилами надання банківських послуг у АТ «А-Банк», тарифами ознайомився та погодився відповідач, підписуючи анкету-заяву, що саме зазначені документи містили умови щодо сплати відсотків, і саме у тих розмірах, які застосовані банком у наданому ним розрахунку заборгованості. Враховуючи відсутність доказів щодо конкретно запропонованих відповідачу Умов та правила банківських послуг, надані банком Умови та правила надання банківських послуг АТ «А-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що Витяг із Умов та правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк» та тарифи не містять підпису відповідача, а тому суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що їх не можна розцінювати як складову кредитного договору, укладеного між сторонами 04.04.2019 шляхом підписання анкети-заяви, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження №14-131цс19). Колегією суддів не приймається до уваги відомості, що містяться у паспорті споживчого кредиту, з огляду на те, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. Наданий позивачем паспорт споживчого кредиту містить лише узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. Крім того, у паспорті споживчого кредиту міститься припис про те, що інформація зберігає чинність та є актуальною лише до 01.01.2019. Отже, на час підписання Анкети-заяви від 04.04.2019, інформація втратила актуальність. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що вимоги АТ «А-Банк» про стягнення відсотків за користування кредитом є необґрунтованими. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту не оскаржену, тому апеляційним судом в цій частині не переглядалося. Таким чином, судом першої інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність правових підстав для стягнення заборгованості за відсотками. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними позовній заяві, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог Банку в частині стягнення відсотків. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення. Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 20 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 01 лютого 2021 року. Головуючий Судді: