Постанова КЦС ВС № 207/4039/18

Постанова Іменем України 25 січня 2021 року м. Київ справа № 207/4039/18 провадження № 61-5597св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Територіальна громада в особі Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - Друга Кам'янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, особа, яка подала апеляційну скаргу - прокурор Дніпропетровської області в інтересах Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Кам`янської міської ради, третя особа - Друга Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіальної громади в особі Кам`янської міської ради, третя особа Друга Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира). В обґрунтування позову позивач посилається на те, що він з 2001 року без реєстрації проживав разом з рідною тіткою ОСОБА_2 , у спірній квартирі, оскільки тітка тяжко хворіла. Власником спірної квартири є тітка - ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 13 квітня 1994 року, видане відділом обліку та розподілу житлової площі міськвиконкому. Право власності за ОСОБА_2 зареєстровано Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 128 за номером запису 21544. 15 листопада 2001 року за заявою тітки було переоформлено особовий рахунок квартири з ОСОБА_2 на ім'я позивача, про що є довідка від 24 липня 2002 року, видана ДП «Хімік» КП «ДЖО». ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Заповітів тітка не складала, бо вважала, що переоформлення саме особового рахунку квартири на ім'я позивача буде достатньо. Але позивач продовжує по теперішній час проживати у вказаній квартирі. Добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном, доглядає за квартирою та утримує її, постійно робить поточний ремонт та сплачує комунальні послуги. Отримати свідоцтво про право на спадщину, після померлої тітки позивач немає можливості, у зв'язку з тим, що він не входить до переліку осіб, згідно статей 529-532 ЦК УРСР, який діяв на час відкриття спадщини, отже не має підстав для спадкування за законом. У спірній квартирі позивач проживає понад 10 років, з того часу ніхто з фізичних осіб або з боку держави своїх прав на квартиру не заявляв, позивач продовжує проживати у квартирі, користується нею, постійно утримує, сплачує комунальні послуги. На підтвердження того, що позивач добросовісно, відкрито, безперервно володіє нерухомим майном більше десяти років, позивачем надано акт № 745 від 22 серпня 2018 року, виданого КП КМР «УКОЖФ», та квитанції про сплату комунальних послуг за весь період володіння вищезазначеної квартири, та довідку про переведення особового рахунку з ОСОБА_2 на позивача, виданою КП «ДЖО» «Хімік» від 24 липня 2002 року. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, третя особа Друга Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задоволено повністю. Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 41,4 кв. м, жилою площею 26,8 кв. м. Витрати, пов'язані з розглядом справи у вигляді судового збору 1324,80 грн покладено на позивача за його згодою. Задовольняючи позов місцевий суд виходив із того, що позивач добросовісно заволодів чужим майном і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно користуватися спірною квартирою, відповідачем по справі спростувань вказаних обставин та вимог про повернення цього нерухомого майна не заявлено, тому суд вважав що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому існують підстави для визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю за позивачем. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Прокуратурою Дніпропетровської області в інтересах Камянської міської ради Дніпропетровської області подано апеляційну скаргу. Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року апеляційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Кам`янської міської ради Дніпропетровської області задоволено. Рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Дніпропетровської області сплачений судовий збір у розмірі 1 987,20 грн. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивач був обізнаний про власника на спірну квартиру, а отже знав, що заволодів чужою річчю, тому його володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості такого володіння. Позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а тому позивач, не є добросовісним набувачем спірного житлового приміщення, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 19 березня 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року та залишити в силі рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права Касаційна скарга мотивована тим, що позивач, як племінник померлої власниці спірної квартири ні одної з черги на спадкування не відноситься, а отже у нього не має підстав для закликання до спадкування за законом, тому він не може звернутися до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування. А визнати право власності за набувальною давності апеляційний суд відмовив, з посиланням на правову позицію, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду України у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження №12-291гс18), тому заявник вважає за необхідне відступити від правової позиції на яку посилався суд апеляційної інстанції у своїй постанові. Також заявник зазначає, що подаючи апеляційну скаргу, прокурором необґрунтовано в чому полягало нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави Камянською міською радою. Посилання прокуратури на неналежне виконання своїх повноважень у зв`язку з тим, що Камянська міська рада не оскаржувала рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку є необґрунтованим, так як право подачи апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції є правом, а не обов`язком. Також апеляційна скарга не містить доказів виконання прокурором приписів частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Доводи інших учасників справи 25 травня 2020 року Прокуратурою Дніпропетровької області через засоби поштового зв?язку подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін. Рух касаційної скарги та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області. У травні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Фактичні обставини, встановлені судами Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 2001 року без реєстрації проживав разом з рідною тіткою, ОСОБА_2 у спірній квартирі (а. с. 19). Власником спірної квартири є ОСОБА_2 на підставі Свідоцтвом про право власності на житло від 13 квітня 1994 року, видане відділом обліку та розподілу житлової площі міськвиконкому. Право власності зареєстровано Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 128 за номером запису 21544 (а. с. 10). Тітка позивача за своєю заявою переоформила особовий рахунок своєї квартири на позивача (а. с. 58). ІНФОРМАЦІЯ_2 тітка позивачаОСОБА_2 померла (а. с. 15). Позивач продовжує добросовісно, відкрито та безперервно володіти цим нерухомим майном та використовує його для власних потреб. З матеріалів спадкової справи встановлено, що спадкоємців у ОСОБА_2 не має (а. с. 70-76). Позивач звернувся в ФОП ОСОБА_3 де був зроблений звіт про оцінку майна, оціночна (ринкова) вартість об'єкта оцінки для цілей оподаткування становить без ПДВ 132480,00 грн (а. с. 20-27).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до частини першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Згідно зі статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності. Норми права інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та на відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності. Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18). У постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 3-87гс15 зроблено висновок, що норми статті 334 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановивши, що позивач знав хто є дійсним власником спірного будинку, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відсутні правові підстави для визнання права власності за позивачем на спірне майно за набувальною давністю, так як позивач в розумінні статті 344 ЦК України не є добросовісним набувачем. За встановлених по справі обставин, колегія суддів вважає неприйнятними аргументи касаційної скарги щодо наявності підстав для застосування правил статті 344 ЦК України у спірних правовідносинах, оскільки позивачем не надано доказів та не доведено добросовісності набуття спірної квартири, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України. Доводи касаційної скарги про наявність підстав для відступлення від правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) є безпідставні та необґрунтовані з огляду на таке. Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права. Отже, з урахуванням викладеного, відсутні підстави для відступу від правової позиції, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), оскільки різниця в обставинах справи, що переглядається та у справі, від правових висновків у якій заявник просить відступити, не є підставою для відступу від правової позиції. Доводи касаційної скарги про те, що подаючи апеляційну скаргу, прокурором необґрунтовано в чому полягало нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави Камянською міською радою, а також на те, що апеляційна скарга не містить доказів виконання прокурором приписів частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», не можуть бути прийнятті колегією судів до уваги, оскільки є безпідставними, оскільки останній подаючи апеляційну скаргу обґрунтував неналежне здійснення відповідачем захисту інтересів держави в указаній справі, що є підставою для представництва таких інтересів прокурором. Відповідно до частини третьої статті 56 ЦПК України увизначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. За змістом частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного су'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Отже прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16 (провадження № 14-104цс19) та від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19). Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 уточнила свої висновки, зроблені у постановах: від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, Перший заступник прокурора Дніпропетровської області зазначив, що представник міської ради не брав участі у судових засіданнях по зазначеній справі, проте надав суду клопотання про розгляд справи без участі представника міської ради. У вказаному клопотанні представник зазначив, що він не заперечує проти задоволення даного позову. Дніпродзержинською місцевою прокуратурою листом № 87-2733вих-19 від 12 червня 2019 року повідомлено Камянську міську раду Дніпропетровської області про факт прийняття рішення судом першої інстанції у даній справі та можливого порушення вказаним рішенням інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування. На даний лист прокуратури міською радою надано відповідь від 18 червня 2019 року за № 8вих-21/342, відповідно до якого повідомлено, що її представник не заперечував проти задоволення позову, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 122-123). Тобто у справі, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів територіальної громади у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Камянською міською радою, яка не вжила заходів щодо подання апеляційної скарги. Верховний Суд враховує, що частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає можливість оскарження суб'єктом владних повноважень наявності підстав для представництва його інтересів прокурором і таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Камянськаміська рада наявність підстав для представництва прокурором в суді не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в її особі не висловлювала. Отже апеляційний суд правильно врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства та дійшов обґрунтованого висновку про прийняття до розгляду апеляційної скарги, поданої Першим заступником прокурора Дніпропетровської області. Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 225/5271/18(провадження № 61-16510св19). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін. Оскільки оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Тетьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров А. А. Калараш О. С. Ткачук