LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4857380/2433/20

від 28.01.2021 ·

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/2433/20 пров. № А/857/11402/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Шевчук С.М., Шинкар Т.І. з участю секретаря судового засідання: Смолинця А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року (ухвалене головуючим-суддею Кузаном Р.І., час ухвалення судового рішення 16 год 29 хв у м. Львові, час складання повного тексту судового рішення 17 серпня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про дій визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ, відповідач) щодо застосування обмежень при нарахуванні та виплаті йому пенсії (з урахуванням надбавок, цільової грошової допомоги та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) максимальним розміром та зобов`язати відповідача здійснити з 03.08.2019 (з часу призначення пенсії) нарахування та виплату щомісячного пенсійного забезпечення (з урахуванням надбавок, цільової грошової допомоги та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) у повному обсязі, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням проведених пенсійних виплат. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 позов було задоволено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що посилання позивача на рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 є помилковим, оскільки цим рішенням оспорювані положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 09.04.1992 ( далі - Закон №2262-XII) обмежені конкретним часовим періодом (з 01.01.2016 по 31.12.2016) та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки такі стосуються обмеження розміру пенсії позивача за період, що розпочався з 03.08.2019. Відповідач зазначає, що з 01.01.2020 відповідно до ст.43 цього Закону, максимальний розмір пенсії (з врахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які не втратили працездатність. Відповідно, на позивача після перерахунку пенсії поширюються положення законодавства, чинного на час здійснення перерахунку, зокрема, в частині обмеження максимального розміру пенсії, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.06.2020 по справі №580/234/19. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповдача Дяків Л.В., яка підтримала апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 , який просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що з 03.08.2019 ОСОБА_1 є пенсіонером, якому призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII, у розмірі 70% від суми грошового забезпечення. 05.02.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії у зв`язку з наявністю на його утриманні двох неповнолітніх дітей та відсутністю роботи. ГУ ПФУ на підставі заяви ОСОБА_1 від 05.02.2020 встановлено з 03.08.2019 надбавку на непрацездатних членів сім`ї (50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність) та здійснюється виплата пенсії в максимальному розмірі, визначеному ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, зокрема, в розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Пунктом 2 рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII щодо встановлення максимального розміру пенсії втратило чинність. Рішення Конституційного Суду №7-рп/2016 від 20.12.2016 є обов`язковим до виконання на території України. 10.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив перерахувати та виплати йому недоплачену частину основного розміру пенсії з 03.08.2019, а з 05.02.2020 з урахуванням надбавки непрацюючим пенсіонерам у зв`язку з перебуванням на його утриманні двох неповнолітніх дітей та в подальшому здійснювати нарахування та виплату пенсії максимальним розміром, без обмежень. Листом №1219-1110/Х-02/8-1300/20 від 11.03.2020 ГУ ПФУ повідомило позивача, що відповідно до ст.43 Закону №2262-XII, максимальний розмір пенсії (з врахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а тому пенсія нараховується в розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення та відповідних надбавок, однак виплачується з урахуванням вказаних вище обмежень максимального розміру. Вважаючи вищеописані дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся в суд із даним позовом. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що з 20.12.2016, протягом 2017 року та в подальшому обмеження максимальним розміром пенсії є протиправним. Дії відповідача щодо застосування обмежень при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії (з урахуванням надбавок, цільової грошової допомоги та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) максимальним розміром є протиправним, оскільки ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 по справі №7-рп/2016. Крім того, суд першої інстанції вважав, що ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача здійснити з 03.08.2019 (з часу призначення пенсії) нарахування та виплату йому щомісячного пенсійного забезпечення (з урахуванням надбавок, цільової грошової допомоги та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) у повному обсязі без обмеження максимальним розміром, з урахуванням проведених пенсійних виплат. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України громадянам гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законами України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-VI від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-VI), «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ). Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон №2262-ХІІ. За змістом статті 11 Закону №2262-ХІІ, законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Згідно ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, в редакції Закону №3668-VI, із змінами, внесеними Законами №911-VIII та №1774-VIII, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 у справі №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII зі змінами. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 положення Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Законом №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01.01.2017, у ч.7 ст.43 Закону №2262-XII слова і цифри «у період з 01.01.2016 по 31.12.2016» замінено словами і цифрами «по 31.12.2017». Буквальне розуміння змін, внесених Законом №1774-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 у справі №7-рп/2016, дає підстави стверджувати, що у Законі №2262-XII відсутня ч.7 ст.43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Протягом 2019 року стаття 43 Закону №2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів. Отже, внесені Законом №1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 16.10.2018 по справі №522/16882/17, від 31.01.2019 по справі №638/6363/17, від 12.03.2019 по справі №522/3049/17, від 02.11.2020 по справі №522/16881/17. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що статтею 43 Закону №2262-XII не передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, а відтак застосування такого відповідачем відносно позивача з 05.08.2019 є протиправним. Крім того, вирішуючи питання про застосування Закону №2262-ХІІ у часі, колегія суддів керується тим, що згідно ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсязі існуючих прав і свобод. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 по справі №8-рп/99 щодо права на пільги та від 20.03.2002 по справі №5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій). У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно - правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України, розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до існуючого законодавства. Вказана правова позиція відображена у рішенні ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (за заявою №68385/10 та №71378/10), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи представника відповідача з покликанням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.06.2020 по справі №580/234/19, оскільки така стосується іншого суб`єктного складу та відмінних правовідносин, які регулюються іншими нормативно-правовими актами. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст. 12, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року по справі №380/2433/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 01.02.2021.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»