Постанова 4852 № 160/2263/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 січня 2021 року м. Дніпросправа № 160/2263/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: суддя - доповідач Чумака С.Ю., суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " КРАЙ-МК.." на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року в адміністративній справі № 160/2263/20 (суддя І інстанції Голобутовський Р.З.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " КРАЙ-МК.." до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В: ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 18.10.2019 (Форма "Р"): № 000392509, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 94 365,00 грн, в тому числі за основним платежем 75 492 грн та за штрафними санкціями 18 873 грн; № 000397509, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 104 850,00 грн, в тому числі за основним платежем 83 880 грн та за штрафними санкціями 20 970 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року в задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги серед іншого зазначає, що перевірка була проведена з порушенням законодавчо встановленої процедури, оскільки наказ про проведення перевірки та письмове повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки не були вручені ТОВ «КРАЙ-МК..», що призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків. Позивач також вказує, що судом не враховано наявність всіх необхідних первинних документів по відносинам між позивачем та СВК «Молочна-Країна», а вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.08.2018 у справі № 199/5543/18, яким контрагента позивача - СВК «МОЛОЧНА-КРАЇНА» (код ЄДРПОУ 39524473) визнано фіктивним не доводить фіктивність будь-яких операцій між ТОВ «КРАЙ-МК..» та СВК «Молочна-Країна», тому податковий кредит та податкові зобов`язання з ПДВ та податку на прибуток сформовані правомірно. Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИЗНАЧЕНІ ВІДПОВІДНО ДО НИХ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ Товариство з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-МК..» (код ЄДРПОУ 40333959) зареєстроване Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради (номер державної реєстрації 12241020000075979) та перебуває на податковому обліку в ГУ ДФС у Дніпропетровській області. Головним державним ревізор-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління аудиту ГУ ДФС у Дніпропетровській області Руденко В.М. на підставі наказу від 15.03.2019 № 1645-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «КРАЙ-МК..» та повідомлення від 18.03.2019 № 523, виданих ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідно до п.п. 20.1.4 а. 20.1 ст. 20, ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ «КРАЙ-МК..» (код ЄДРПОУ 40333959) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з СВК «МОЛОЧНА-КРАЇНА» (код ЄДРПОУ 39524473), за період з 01.01.2017 по 31.12.2017. За результатами перевірки складений Акт від 22.04.2019 № 22964/64-36-14-09/40333959 (далі - Акт перевірки) (а.с.17- 25). Відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем: - п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, занижений податок на прибуток у 2017 році на загальну суму 75492,00 грн; - п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, занижений податок на додану вартість на загальну суму 83880,00 грн., в тому числі: в червні 2017 року на суму 67763,00 грн; у серпні 2017 року на суму 16117,00 грн. На підставі висновків Акту перевірки контролюючим органом прийняти оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 18.10.2019: № 000392509, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 94 365,00 грн, в тому числі за основним платежем 75 492 грн та за штрафними санкціями 18 873 грн (а.с. 28), № 000397509, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 104 850,00 грн, в тому числі за основним платежем 83 880 грн та за штрафними санкціями 20 970 грн (а.с. 29). Законність і обґрунтованість винесених відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали підставою звернення позивача до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правові наслідки оскаржуваних дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок (у тому числі наказів про призначення перевірки) є вичерпаними у випадку проведення перевірки, а тому, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки, а тому неотримання наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки не можуть бути достатніми підставами для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Крім того, судом першої інстанції надано правову оцінку і встановленим відповідачем відповідно до Акта перевірки порушенням податкового законодавства. Врахувавши вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.08.2018 у кримінальній справі № 199/5543/18 (кримінальне провадження № 42018040000000793), який набрав законної сили 17.07.2019, за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), суд першої інстанції дійшов висновку, що господарські операції з постачання товарів між позивачем та СВК «МОЛОЧНА-КРАЇНА» фактично не мали реального характеру. У зв`язку з чим, позовні вимоги ТОВ «КРАЙ-МК..» є необґрунтованими. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. За приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу. Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК України). Відповідно до п. 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (абзац перший пункт 79.2 стаття 79 ПК України). Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки (абзац другий пункт 79.2 стаття 79 ПК України). Згідно з п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику) (п. 42.2 ст. 42 ПК України). Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки. При цьому платник податків при оскарженні податкового повідомлення-рішення не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність такого рішення, і при цьому, таким підставам позову, за їх наявності. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції, що неотримання наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки не можуть бути достатніми підставами для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Апеляційний суд звертає увагу, що при недотриманні контролюючим органом приписів щодо надіслання оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення документальної невиїзної перевірки порушується баланс між публічними і приватними інтересами. Зазначені висновки апеляційним судом здійснені з урахуванням застосування зазначених норм права в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18. Так, судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого при оскарженні податкового повідомлення-рішення платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність такого рішення, і при цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу. Позивачем у позовній заяві й в апеляційної скарзі зазначено про порушення законодавчо встановленої процедури, оскільки наказ про проведення перевірки та письмове повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки не вручені ТОВ «КРАЙ-МК..». Як слідує зі змісту Акта перевірки перевірка проведена на підставі наказу від 15.03.2019 № 1645-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «КРАЙ-МК..» та повідомлення від 18.03.2019 № 523, виданих ГУ ДФС у Дніпропетровській області. Також вказується про направлення копії наказу від 15.03.2019 № 1645-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «КРАЙ-МК..» та повідомлення від 18.03.2019 № 523 на адресу позивача. Під час судового розгляду від відповідач також заперечував факт ненаправлення копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення Попри це, заперечуючи цю обставину, відповідачем не надано жодного доказу направлення позивачу копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення. Також сам наказ від 15.03.2019 № 1645-п та повідомлення відповідачем не надані під судового розгляду до суду і в матеріалах справи відсутні. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Внаслідок цього, твердження відповідача про направлення копії наказу від 15.03.2019 № 1645-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «КРАЙ-МК..» та повідомлення від 18.03.2019 № 523 не знайшло підтвердження під час судового розгляду. Отже, належними та допустимими доказами не доведено факт направлення на адресу позивача копії наказу від 15.03.2019 № 1645-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «КРАЙ-МК..» та повідомлення від 18.03.2019 №

523. Колегія суддів зазначає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо повідомлення про проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. За таким обставин, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Зазначені висновки апеляційним судом здійснені з урахуванням застосування зазначених норм права в постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18. Отже, беручи до уваги, що при оскарженні податкового повідомлення-рішення платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність такого рішення, і при цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, колегія суддів вважає, що встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем п.п. 134.1.1п. 134.1 ст. 134. , 44.1 ст.44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, як підстав для донарахування суми грошового зобов`язання. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Враховуючи наслідки апеляційного розгляду справи, а також те, що позивачем у справі понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання адміністративного позову в розмірі у сумі 2 988, 22 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 6306 грн, стягненню з відповідача підлягає стягненню витраті по сплаті судового збору у сумі 9 294, 22 грн. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини другої статті 134 для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З огляду на викладене, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції представником позивача до суду надані копії: договору про надання правової допомоги від 01.02.2019 № б\н, додаткової угоди від 03.02.2020 № 2 до договору про надання правової допомоги від 01.02.2019 № б\н, акта надання послуг від 29.02.2020 № 2, платіжне доручення від 20.02.20 № 2395 на суму 15000 грн. Перевіривши зміст наведених документів, колегія суддів апеляційного суду зазначає таке. Оцінюючи зміст вказаного позову обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількості витраченого часу, розміру гонорару, співмірності послуг категорії складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та значенню справи, суд апеляційної інстанції вважає, що такі послуги як: проведення аналізу документів, підготовка правової позиції, підготовка, складання й подача процесуальних документів, скарг, позовних заяв, заперечень клопотань, листів, фактично за суттю є однією послугою, а саме підготовкою та подачею позову, а відтак розмір, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг становить три тисячі гривень. Крім того, суд не враховує в складі витрат на правову допомогу моніторинг руху справи, отримання процесуальних документі та надання отриманої інформації, оскільки такі витрати не є неминучими та імперативно необхідними для розгляду справи. З огляду на викладене, з урахуванням конкретних обставин справи, ступеню її складності, змісту адміністративного позову та його обсягу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що співмірним є відшкодування відповідачем на користь позивача витрат на правничу допомогу в цій справі у розмірі 3 тисячі гривень. ВИСНОВОК АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову. Оскільки справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, то відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " КРАЙ-МК.." задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року в адміністративній справі № 160/2263/20 скасувати. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-МК..» (код ЄДРПОУ 40333959, 49035, м. Дніпро, вул. Хотинська, буд.6) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856, 49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.2019 задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 жовтня 2019 року № 000392509 та № 000397509. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-МК..» (код ЄДРПОУ 40333959) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856) сплачений судовий збір у сумі 9 294 (дев`ять тисяч двісті дев`яносто чотири) гривні 22 копійки та витрати на правову допомогу у сумі 3000 (три тисячі) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач С.Ю. Чумак суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко