Постанова 4857 № 380/3390/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3390/20 пров. № А/857/754/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Большакової О.О., Качмара В.Я., з участю секретаря судового засідання Кітраль Х.І., представника позивача Луньо Б.М., представника відповідача Можаєва Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року у справі № 380/3390/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними дій, стягнення компенсації, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Сидор Н.Т. у м. Львів Львівської області 19.11.2020 року о 16:09 годині згідно з протоколом судового засідання, дата складення повного судового рішення 30.11.2020), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (надалі також ГУ ДКСУ у Львівській області, відповідач), в якому просила суд: - визнати протиправними дії ГУ ДКСУ у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у компенсації суми податку з доходів фізичних осіб у розмірі 8427,54 грн, утриманого із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 46819,68 грн; - стягнути з відповідача в користь позивача розмір компенсації суми податку з доходів фізичних осіб в сумі 8427,54 грн, утриманого із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з суми 46819,68 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржила позивач, яка покликаючись на те, що судове рішення не відповідає вимогам процесуального законодавства та завданню адміністративного судочинства, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що суд першої інстанції помилково вважав ГУ ДКСУ у Львівській області неналежним відповідачем, що стало підставою відмови в задоволенні позову. Вважає, що відповідачем для безспірного списання коштів із боржника в порушення законодавчих норм не було визначено коду економічної класифікації видатків бюджету; за відповідними роз`ясненнями до Державної казначейської служби України відповідач не звертався, а звернувся до Головного управління Національної поліції у Львівській області (боржника) (надалі також ГУ НП у Львівській області), яке не наділено повноваженнями щодо визначення коду економічної класифікації видатків бюджету. Звертає увагу, що оскільки ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин мала статус особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, право на виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні вона набула у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби на підставі судового рішення, яке вступило в законну силу, утримані суми податку з доходів фізичних осіб повинні бути виплачені їй в якості грошової компенсації. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні апеляційної скарги, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарг заперечувала. Третя особа правом на участь у судовому засіданні не скористалася, що не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом, з огляду на положення частини 2 статті 313 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі № 813/4426/16 стягнуто з ГУ НП у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2015 по 01.09.2016 в сумі 46819,68 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. На виконання вказаного судового рішення Львівським окружним адміністративним судом 06.02.2020 видано виконавчий лист. 21.02.2020 даний виконавчий лист пред`явлений позивачем до виконання ГУ ДКСУ у Львівській області. Листом від 24.02.2020 № 07.3-11/1494 та повторно листом від 11.03.2020 № 07.3-11/2016 відповідач звернувся до ГУ НП у Львівській області з запитом про надання інформації щодо кодів класифікації видатків бюджету або рахунків, з яких будуть здійснюватися безспірні списання коштів з ГУ НП у Львівській області згідно з виконавчим листом Львівського окружного адміністративного суду від 16.02.2010 у справі № 813/4426/16. На запит ГУ ДКСУ у Львівській області про здійснення безспірного списання коштів ГУ НП у Львівській області листом від 12.03.2020 № 570/05/17-2020 повідомило про проведення виконання зазначеного виконавчого документа щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2015 по 01.09.2016 у сумі 46819,68 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства наступним чином: - 37689,85 грн на користь ОСОБА_1 ; - 702,29 грн військового збору; - 8427,54 грн прибуткового податку. Листом від 18.03.2020 № 13-08/224 відповідач повідомив позивача про виконання 13.03.2020 виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду, виданого 06.02.2020 у справі № 813/4426/16 про стягнення з ГУ НП у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. 25.03.2020 позивач звернулась до ГУ НП у Львівській області з проханням при виплаті грошового забезпечення здійснити виплату грошової компенсації суми утриманого податку з доходів фізичних осіб в розмірі 8427,55 грн, а 30.03.2020 - до ГУ ДКСУ у Львівській області з проханням здійснити виконання рішення в повному обсязі та забезпечити виплату недоотриманої грошової суми. ГУ ДКСУ у Львівській області листом від 01.04.2020 № 07-3-50/2564 повідомило ОСОБА_1 про те, що судове рішення виконано у відповідності до інформації, наданої ГУ НП у Львівській області на відповідний запит щодо визначення порядку обов`язкових відрахувань. Листом від 20.04.2020 № Л-3/05/17-2020 ГУ НП у Львівській області повідомлено позивача, що кошти в сумі 37689,85 грн. щодо стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, що були безспірно списані з ГУ НП у Львівській області по справі № 813/4426/16, не пов`язані з виконанням обов`язків під час проходження служби. Позивач вважає рішення відповідача про відмову у компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, тому звернулася до суду з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ДКСУ у Львівській області в силу покладених на нього обов`язків виконує рішення суду і при зазначенні в рішенні суду на необхідність проведення відрахувань податків, зборів та інших обов`язкових платежів, здійснює таке відрахування на підставі розрахунків, наданих роботодавцем (боржником по справі). Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне. Частиною другою статті 6 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Постановою Кабінетом Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (надалі також Порядок № 845), яким визначено механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. Безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів. (п. 2 Порядку № 845) Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Орган Казначейства згідно з пунктом 28 Порядку № 845 не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів. З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку. Коди класифікації видатків бюджету та рахунки не визначаються органом Казначейства на період дії особливого періоду та (або) проведення антитерористичної операції на території України або в окремих її місцевостях, а також здійснення відповідно до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях щодо Міноборони, МВС, СБУ, інших органів військового управління, Апарату Ради національної безпеки і оборони України, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Управління державної охорони, Національної гвардії, Національної поліції, ДСНС, а також їх територіальних органів (підрозділів), установ, закладів та організацій, що належать до сфери їх управління, військових частин. Пунктом 28 Порядку № 845 передбачено, що у разі неможливості визначення кодів класифікації видатків бюджету або рахунків, з яких проводиться безспірне списання коштів, орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа надсилає до боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, запит для встановлення відповідних даних із зазначенням строку надання відповіді. У зв`язку з тим, що зазначені положення законодавства були правильно протлумачені та застосовані судом першої інстанції, а також згідно його висновків після дослідження всіх обставин справи, твердження апелянта про те, що підставою відмови в задоволенні позову став помилковий висновок суду про ГУ ДКСУ у Львівській області як неналежного відповідача є необґрунтованим та не відповідає суті та мотивам оскаржуваного рішення. Колегія суддів також відхиляє покликання позивача на неправомірність неврахування відповідачем при виконанні рішення суду вимог Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (надалі також - Порядок № 44) та пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі ПК України) щодо компенсації суми стягнутого податку з доходів фізичних осіб з огляду на таке. Пунктами 2-5 Порядку № 44 визначено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Вказані положення відповідають приписам пункту 168.5 статті 168 ПК України, в якому зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. Разом з тим, слід зауважити, що Порядок № 44 розрахований на компенсацію грошового забезпечення, право на яке набуте у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Однак позивач набув право на виплату за період неповного розрахунку при звільненні, а не у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Тому під час виплати позивачу середнього грошового забезпечення за період вимушеного прогулу відповідач правомірно не застосував Порядок № 44 та не компенсовував податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Більше того, відповідно до резолютивної частини постанови Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 813/4426/16 стягнуто з ГУ НП у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.11.2015 по 01.09.2016 в сумі 46819,68 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спосіб виконання цього судового рішення, зокрема проведення необхідних відрахувань із суми коштів, що підлягала стягненню на користь позивача встановлено судом, а не ГУ ДКСУ у Львівській області. Визначення розміру податків, внесків та зборів, які справляються з нарахованих сум грошового забезпечення, покладено на відповідний фінансовий орган у складі відповідача, який в свою чергу, повинен виплатити за рішенням суду відповідні кошти позивачу з утриманням з них вказаних податків, внесків та зборів. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються ПК України. Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 ПК України). Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок. (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України) Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Також необхідно зазначити, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц. З огляду на викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відтак, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні, свідчать про довільне і неправильне трактування ним норм законодавства. Апеляційний суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ). У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. З врахуванням вказаного аналізу законодавства та матеріалів справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року у справі № 380/3390/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги виключно з підстав та у випадках, визначених частиною 4 та пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді О. О. Большакова В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 28.01.2021