Постанова 4855 № 640/7395/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7395/19 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ від 21.03.2019 №57641/03 щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України»; - зобов`язати перерахувати пенсію за віком на виконання постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 12.12.2005 у справі №2-10902/2005, виходячи з наступних розмірів: з 01.10.2017 по 31.12.2017 - 32000*90% = 28800 грн за кожен місяць; з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 35240*90% = 31716 грн за кожен місяць; з 01.01.2019 - 38420*90% = 34578 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскільки постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 12.12.2005 у справі №2-10902/2005 зобов`язано орган пенсійного фонду виплатити йому пенсію за віком в розмірі 90% від заробітної плати працюючого народного депутата України, то ГУ ПФУ протиправно відмовило у перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працюючого народного депутата України. Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що законні підстави для перерахунку позивачу пенсії відсутні, адже Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» частину дванадцяту статті 20 Закону №2790-XII викладено у новій редакції, згідно з якою пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України від 09.03.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У свою чергу, положеннями Закону №1058-IV не передбачено такої підстави для перерахунку пенсії як збільшення заробітної плати народного депутата України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що оскільки постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 12.12.2005 у справі №2-10902/2005 зобов`язано орган пенсійного фонду виплатити йому пенсію за віком в розмірі 90% від заробітної плати працюючого народного депутата України, починаючи з 01.01.2017 нарахування пенсії має здійснюватись виходячи із більших розмірів. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач з 1999 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №2790-XII у розмірі 90% від заробітку. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 12.12.2005 у справі №2-10902/2005 позовні вимоги позивача до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва про зобов`язання перерахувати пенсію задоволено, а саме: - зобов`язано Управління ПФУ з 01.08.2004 провести перерахунок пенсії позивача згідно із даними, які містяться у довідці, виданій йому Управлінням справами Апарату Верховної Ради України від 16.09.2005 №9-1-12/1975 з урахуванням підвищення з 01.07.2004 місячної заробітної плати працюючого народного депутата України з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу; - зобов`язано Управління ПФУ з 01.12.2004 провести перерахунок пенсії позивачу згідно із даними, які містяться у довідці, виданій йому Управлінням справами Апарату Верховної Ради України від 16.09.2005 №9-1-12/1972 з урахуванням підвищення з 01.11.2004 місячної заробітної плати працюючого народного депутата України з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу; - зобов`язано Управління ПФУ з 01.02.2005 провести перерахунок пенсії позивачу згідно із даними, які містяться у довідці, виданій йому Управлінням справами Апарату Верховної Ради України від 16.09.2005 №9-1-12/1973 з урахуванням підвищення з 01.01.2005 місячної заробітної плати працюючого народного депутата України з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу. На виконання вказаного судового рішення пенсійним органом проведено вказаний перерахунок. 18.03.2019 позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою, в якій, посилаючись на статтю 98 Закону України «Про пенсійне забезпечення» просив перерахувати належну йому пенсію на виконання постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 12.12.2005 у справі №2-10902/2005, виходячи з наступних розмірів: з 01.10.2017 по 31.12.2017 - 32000*90% = 28800 грн за кожен місяць; з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 35240*90% = 31716 грн за кожен місяць; з 01.01.2019 - 38420*90% = 34578 грн. За результатами розгляду вказаної заяви ГУ ПФУ листом від 21.03.2019 №57641/03 останньому відмовлено у проведенні такого перерахунку, з огляду на те, що відповідно до частини дванадцятої статті 20 Закону №2790-XII, пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону №1058-ІV. Зазначеним законом не передбачено проведення перерахунку пенсії по заробітній платі працюючого народного депутата. Позивач, не погоджуючись з такою відмовою, вважаючи порушеними власні права та охоронювані законом інтереси, звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у законодавстві, що регулює питання перерахунку пенсії вказаної категорії осіб, відбулися зміни, тобто по новому врегульовано відносини у даній сфері. На час розгляду даної справи положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» неконституційними не визнані. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Нормативно-правовим актом, який визначає статус (права, обов`язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень, є Закон України «Про статус народного депутата України». У відповідності до ч.12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року № 2790-XII (у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу) у разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам України відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахування всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали зазначені обставини. Частиною 17 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» визначено, що положення частин другої, третьої, п`ятої, шостої, одинадцятої, дванадцятої, тринадцятої, чотирнадцятої, п`ятнадцятої, шістнадцятої цієї статті поширюються також на народних депутатів України починаючи з першого скликання. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28 грудня 2014 року, згідно з яким абзац 11 частини дванадцятої статті 20 Закону №2790-XII викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України». Також, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 02 березня 2015 року №213-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. В той же час, як вірно встановлено судом першої інстанції, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII до положень статті 20 вказаного Закону внесено зміни. Зокрема, згідно ч.12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України» (у редакції, що була чинна на момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії) пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Тобто, у зв`язку із набуттям чинності цього Закону, норми ч.12 статті 20 Закону України «Про статус народного депутата України», що передбачали перерахунок пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення народного депутата, втратили чинність. Разом з тим, Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28 грудня 2014 року не містить аналогічної норми, яка б визначала умови та порядок перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням заробітної плати народним депутатам України. Крім цього, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не містить такої підстави для перерахунку пенсій, як підвищення заробітної плати працюючих народних депутатів. Також, згідно пункту 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у редакції, яка набрала чинності з 11 жовтня 2017 року, у разі якщо особі призначено пенсію відповідно до, зокрема, Закону України «Про статус народного депутата України», її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсії, встановлений до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», не переглядається та пенсія не індексується. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа, відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії законодавець такої можливості у випадку зміни заробітної плати не передбачив. З аналізу наведених норм вбачається, що на момент звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» прямо передбачено неможливість перерахунку пенсії, призначеної на підставі Закону України «Про статус народного депутата України» до 01 жовтня 2017 року. Крім того, іншими законодавчими актами України не було передбачено здійснення такого перерахунку. Вирішуючи питання застосування вказаних вище норм права у часі, колегія суддів зазначає, що правовідносини щодо перерахунку пенсій регулюються нормами права, чинними на момент виникнення права на такий перерахунок (звернення із заявою про перерахунок). Враховуючи те, що на момент коли, як вважає апелянт, виникло право на перерахунок пенсії, в законодавстві відсутні норми, які б регламентували умови та порядок проведення такого перерахунку, у відповідача не було правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивачу. Судом першої інстанції вірно враховано рішення Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 року у справі за заявою «Великода проти України», яким звернуто увагу на те, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Крім того, на залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік». У цьому рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Крім цього, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються і на питання допустимості зменшення соціальних витрат, про що зазначено в рішенні цього суду від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії». Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного розподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що у законодавстві, що регулює питання перерахунку пенсії вказаної категорії осіб, відбулись зміни, тобто по новому врегульовано відносини у даній сфері. Посилання апелянта на те, що відповідно до статті 22 Конституції України відмова пенсійного органу у здійсненні перерахунку пенсії позивача приводить до звуження (обмеження) змісту та обсягу його конституційних прав на пенсійне забезпечення не приймається колегією суддів до уваги, оскільки, відмова відповідача у такому перерахунку пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії позивача, яку він отримував до цього, тобто, не відбулося звуженням обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавленням його права на соціальний захист. Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що орган Пенсійного фонду України при відмові у перерахунку пенсії позивачу діяв на підставі, в межах і спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 29.01.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма Н.В. Безименна Л.В. Бєлова