Постанова 4803 № 171/2173/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1237/21 Справа № 171/2173/19 Суддя у 1-й інстанції - Семенова Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М., суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2020 року, яке ухвалено суддею Семеновою Н.М. у м. Апостолове Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, - ВСТАНОВИВ: В листопаді 2019 року АТ КБ «ПриватБанк», який є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначено, що 17.06.2017 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, згідно якої отримав кредит у розмірі 32000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, станом на 17.07.2019 року утворилась заборгованість 123934,05 грн., з яких: 59747,16 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 53383,13 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4425,95 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 5877,81 грн. - штраф (процентна складова), які позивач просив стягнути з відповідача, та стягнути судові витрати по справі. Заочним рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ «Приватбанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що наявними у справі доказами підтверджується, що відповідач підписавши заяву висловила згоду з формою договору та його умовами, отримала кредитну картку Банку із встановленим на ній кредитним лімітом, користувалась кредитними коштами та здійснювала погашення заборгованості. Відповідач користувався кредитними коштами, а тому зобов`язаний повернути суму отриманих кредитних коштів, проценти за їх користування та сплатити неустойку у зв`язку з порушенням зобов`язань. Суд безпідставно звільнив відповідача від відповідальності щодо погашення заборгованості Позивач зазначає, що суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводів Банку про те, що позичальник користувалась кредитними коштами, а за умовами ст. 1054 ЦК України кредитний договір є оплатним, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, позивач посилався на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, однак, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов було ознайомлено відповідача, яка при цьому погодилась з ними, підписуючи Заяву. Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 17.06.2017 року відповідач звернувся до позивача із Анкетою-Заявою, відповідно до якої Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 32 000 грн. Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору про надання банківських послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка, за розрахунком позивача, станом на 17.07.2019 року утворилась заборгованість 123934,05 грн., з яких: 59747,16 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 53383,13 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4425,95 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 5877,81 грн. - штраф (процентна складова). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Анкети-Заяви ОСОБА_1 від 17.06.2017 року, останньому була надана кредитна картка із встановленим кредитним лімітом у розмірі 32000 грн. на платіжну картку. За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку, відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 року № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку, що надані АТ КБ «ПриватБанк», по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 58-59 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач ОСОБА_1 , відповідно до наданого позивачем розрахунку, з 17.06.2017 року по 17.07.2019 року користувався кредитними коштами, наданими йому ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», за договором б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, станом на 17.07.2019 року, відповідач, з урахуванням часткового виконання зобов`язань за кредитним договором, має заборгованість за тілом кредиту в розмірі 59747,16 грн. (а.с.5-7) Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, який перевірено колегією суддів, та виписки з особового рахунку відповідача, за період з 17 червня 2017 року по 17 липня 2019 року, відповідач по справі активно користувався кредитними коштами та здійснював погашення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до розрахунку, проведеного колегією суддів, відповідач по справі, за період з 17 червня 2017 року по 17 липня 2019 року, відповідач отримав 38 396,29 грн. кредитних коштів, при цьому повернув 6336,29 грн., що свідчить про те, що відповідач має зобов`язання перед позивачем з повернення кредитних коштів у розмірі 32 060 грн., виходячи з фактичного використання позичальником кредитних коштів, які не повернуто станом на час звернення позивача до суду з даним позовом (38396,29 грн. 6336,29 грн. = 32060 грн.). При цьому колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача не підлягає стягненню заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 53383,13 грн., оскільки, наданий позивачем розрахунок заборгованості за простроченим тілом кредиту та виписки з особового рахунку ОСОБА_1 не являються належними та допустимими доказами на підтвердження існування заборгованості за простроченим тілом кредиту, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, зокрема, з розрахунку заборгованості за кредитним договором, нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту на суму 53383,13 грн. здійснено АТ КБ «ПриватБанк» шляхом списання з карткового рахунку процентів за прострочений кредит, що не є фактично використаними позичальником коштами та не може вважатися складовою заборгованості за тілом кредиту, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 53383,13 грн. через відсутність такої заборгованості. Крім того слід зауважити, що позивачем по справі взагалі не розкрито таке поняття як «заборгованість за простроченим тілом кредиту». Крім того, його правова природа та підстави нарахування не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов`язку по його поверненню. На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту 32 060 грн., розмір якої підтверджений належними та допустимими доказами по справі, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги позивача в цій частині, заслуговують на увагу. При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафів, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом, розмір та підстави стягнення якої визначаються актами законодавства, та договірну, розмір та підстави стягнення якої визначається сторонами в самому договорі. У заяві позичальника від 17.06.2017 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованості за пенею за прострочене зобов`язання 500 грн. штрафу (фіксована частина) та 5877,81 грн. штрафу (процентна складова), посилався на п. 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємної частини спірного договору. Перевіряючи наявність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в частині покладення на відповідача ОСОБА_1 обов`язку зі сплати штрафів на підставі пункту 2.1.1.7.6. Умов та Правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 5877,81 грн. штраф (процентна складова), колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість та безпідставність цих позовних вимог, оскільки, надані позивачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Умови та Правила надання банківських послуг, не містять такого пункту, а покладення на позичальника відповідальності, яка не передбачена умовами Договору, є незаконною. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин, 17.06.2017 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 15.11.2019 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-Заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 129 Конституції Українивизначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17.06.2017 року, шляхом підписання Заяви-Анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору. На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за пенею та штрафами. Доводи апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у стягненні пені та штрафів, при цьому суд порушив основоположні норми банківського кредитування, нехтує принципами платності кредитного договору та ставить під загрозу фінансову стабільність Банку та функціювання фінансового сектору держави не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, адже зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, зокрема, такі доводи суперечать й установленій практиці Верховного Суду. На підставі наведеного вище колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності досягнення сторонами кредитного договору згоди про розмір відсотків, оскільки позивачем по справі не надано належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 12,81 ЦПК України, на підтвердження погодження між сторонами відсоткової ставки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, отже, судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту з ухваленням в цій частині нового рішення у справі про часткове задоволення вказаних позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором б/н від 17 червня 2017 року станом на 17 липня 2019 року в розмірі 32 060 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту. На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пропорційно від задоволених позовних вимог, по сплаті судового збору за подання позову до суду першої інстанції в розмірі 496,94 грн. (а.с.1) та за подання апеляційної скарги у розмірі 745,40 грн. (а.с.93), що в сумі становить 1242, 34 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2020 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 17 червня 2017 року, станом на 17 липня 2019 року, в розмірі 32 060 (тридцять дві тисячі шістдесят) гривень 00 копійок, яка складається із заборгованості за тілом кредиту та судовий збір в розмірі 1242,34 (одна тисяча двісті сорок дві) гривні 34 копійки. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 28 січня 2021 року. Головуючий: Судді: